Владімов Георгій Миколайович

Походив з родини вчителів. Його батько пропав безвісти на фронті в перші дні німецько-радянської війни. Вчився у ленінградському Суворовському училищі, закінчив 1948 року.

В часі навчання після виходу постанови 1946 року «Про журнали „Зірка“ і „Ленінград“» з товаришем спеціально прочитали книжку Михайла Зощенка, після чого пішли до нього особисто і віддали йому честь як бойовому офіцеру, тримаючи в руках кашкети. Про це сексотка негайно повідомила КГБ, їхньою справою особисто займався Абакумов. Виправдалися, ніби були у Зощенка до постанови, але від постійного стеження не позбулися.

В 1952 році його матір арештували «за антирадянську агітацію та пропаганду».

1953 року закінчив юридичний факультет Ленінградського університету.

1954 року почав працю як літературний критик. Протягом 1956—1959 років в журналі «Новий світ» був редактором відділу прози, його статті того часу:

• «До суперечки про Ведернікова»,
• «Село Огніщанка і великий світ»,
• «Три дні з життя Холдена».

Був редактором роману Дудинцева «Не хлібом єдиним».

Перше оповідання надрукували в журналі «Зміна» — «Всі ми достойні більшого».

У травні 1967 року звертається до IV З'їзду Спілки письменників з вимогою свободи творчості і відкритого обговорення листа Олександра Солженіцина про цензуру.

1972 року потоваришував з Сахаровим, з його подачі став займатися правозахисною діяльністю.

1975 роком на Захід переправили рукопис його повісті «Вірний Руслан», що була написана в 1963-1965-х.

В 1977 році за власним бажанням виключений зі Спілки письменників СРСР; публікувався за кордоном — у виданнях НТС («Посів», «Грані»), також керував московською секцією забороненої в СРСР організації «Міжнародна амністія».

В тому часі з ним стосунки підтримували Белла Ахмадуліна, Андрій Бітов, Лев Аннінський, Рой Медведєв.

В лютому 1982 до нього додому прийшли з обшуком, слідчий поставив його перед вибором — або виїхати з СРСР, або «за наклеп на радянський державний лад».

Виїхав в ФРН 1983 року під загрозою судового процесу, на запрошення Кельнського університету читає лекції про російську радянську прозу.

Був головним редактором журналу «Грані» з 1984 по 1986 рік. Жив та працював в містечку Нідернхаузен.

1990 року йому було повернуто радянське громадянство, він був готовий одразу повернутися, однак не мав би де проживати. Лише в 2000 році отримав в оренду будинок у Передєлкіно.

З 1999 року — член комісії по помилуваннях при Президенті РФ.

Серед творів:

• «Велика руда», 1961, повість, написав під впливом вражень від поїздки в район Курської магнітної аномалії, стала одним з програмних творів «шістдесятників».
• «Три хвилини мовчання», 1969, роман,
• «Вірний Руслан», 1975, повість,
• «Шостий солдат», 1981,
• «Не звертайте уваги, маестро», оповідання, опубліковано 1982 на Заході,
• «Генерал і його армія», роман, присвячений історії армії генерала Власова; отримав премію Російський Букер у 1995 році.

За повістями «Велика руда» і «Вірний Руслан» зняті кінофільми (1964 і 1991), сценарист фільму «Тунель» (1966, СРСР — Румунія).

Похований в Передєлкіно.

• Літературний світ
• Георгій Миколайович Владімов
• Помер колишній редактор «Граней»
• Владімов (рос.)

• Владимов Георгій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.