Влад Сорд

Влад Сорд народився 21 липня 1995[3] року в смт Рудниця Піщанського району Вінницької області[7]. За власними словами, мав предків-норвежців[4].

Утік з дому до Криму у 16 років. Навчався у Кримському юридичному інституті, де досягнув отримання президентської стипендії, проходив практику у Верховній Раді АР Крим[7]. В той же час працював на кількох роботах, захоплювався історичною реконструкцією та айкідо[8]. Через проукраїнську позицію зазнав переслідування з боку оточення. Самотужки придбав квартиру, яку згодом під час анексії Криму незаконно привласнила сім'я росіян з Саратова. Припинив навчання в 2013 році перед вступом на четвертий курс[7]^{[уточнити]}[9].

Зі слів самого Сорда, з початком подій на Майдані приїхав у Київ, вступив до загону «Вікінги», став активним учасником Революції Гідності[4][10][11][12][13]. У 2014 році вирушив на Схід України як військовий-доброволець під позивним «Змій». Після загибелі в боях за ДАП наймолодшого «кіборга» Сергія Табали (позивний «Сєвєр») очолив добровольчий загін «Месники ім. С. Табали»[7]^{[прояснити]}[14]; пізніше заснував благодійну організацію з тією ж назвою[15]. Воював у лавах ДУК Правого сектору, в батальйонах «Азов»[3] (під час спроби легалізації т. зв. ДБ СП «Одін», колишн. 7 ОРБ ДУК ПС — де служив з[16] Василем Сліпаком[17][18][19] та військовослужбовицею та журналісткою Валерією Бурлаковою[20][17]) та «ОУН»[3] (разом з Євгеном Строканем та загоном «Месники ім. С. Табали»[21] брав участь[22] у штурмі блокпосту бойовиків в околицях Донецька)[23][24]^{[прояснити]}[25]. Бойовий шлях почався з двох хаотичних і неузгоджених із командуванням ДУК ПС кількаденних заїздів в околиці Іловайська, де під час останнього Сорд втрапив під перший в житті артобстріл і зазнав травми спини, пошкодивши хребці через падіння вантажівки, в яку влучив снаряд[7].

З жовтня 2015 року служив за контрактом у складі 93-ї ОМБр спершу гранатометником в піхоті на Шахті Бутівці на Донеччині[26], згодом в артрозвідці на Луганському напрямку[4][27]. Під кінець служби позмінно виконував обов'язки начальника та заступника пресслужби бригади[7][28][29][30]. Автор слів її нового гімну, виконаного рок-гуртом «Тінь Сонця», почесного найменування[31] та один із розробників нової символіки 93 ОМБр[4][32].

	...Знав Змій і безліч інших речей, про які пише. Безліч почуттів і моментів, знайомих кожному бійцю... “Подарованих” цією війною кожному у той час, як лише одному з тисячі, напевно, дарована здатність переплавити емоції у слова. Знаєте, як це — коли “вітрила наповнює втома”? Як “ночами не світять зорі”? Зрештою, як це — коли “человек переходит черту. И не страшно ему уже...” Не страшно й вивернути себе навиворіт, чесно пишучи про найзаповітніше, підсвічуючи підствольним ліхтариком найтемніші куточки власного серця. Від цього стає світліше іншим.
— Валерія Бурлакова, передмова до книги «Трансгрес(і)я»

У 2017 році одружився з письменницею Вікторією Гранецькою[3][33]. Для цього Сорд на декілька днів залишив військову частину, його рапорт, однак, не було підписано[34] і розцінено залишення частини як дезертирство[35]. Звільнився з лав Збройних сил України в 2018 році за завершенням терміну контракту до кінця особливого періоду[24].

Удвох з дружиною вони заснували видавництво «Дім Химер», де Влад Сорд також працює художнім редактором[3]. Окрім створення буктрейлерів[36] і видання книг суто українських авторів українською мовою у темних жанрах[37], видавництво активно відстоює громадянську позицію та постійно ініціює або долучається до благодійних ініціятив[38]. Частка прибутків спрямовується на підтримку політв'язнів, зокрема Сергія Стерненка та Андрія Антоненка[39][40].

У липні 2021 року Влад Сорд став лавреатом[41] премії «Кризаліс» (Chrysalis)[42] Європейського товариства наукової фантастики[43] (вручається письменнику або художнику, який яскраво заявив про себе дебютними творами) за збірку оповідань військового горору «Безодня» та художнє оформлення книг видавництва[44][45].

Після акції під назвою «Не чуєш? Побачиш» на підтримку раніше засудженого Сергія Стерненка 20 березня 2021 року[46] Влад Сорд був затриманий поліцією. Зі слів Сорда, поліція не оформлювала це спершу як саме затримання, а як фіксування даних про особу[47]. Правоохоронці вручили йому підозру за статтею про хуліганство із застосуванням зброї, а саме за розбиття скла у дверях Офісу Президента України. Його захисниками та друзями затримання було розцінено як викрадення людини[48][49]. На думку його друзів, якщо акт вандалізму справді був вчинений, то це наслідок посттравматичного стресового розладу[3]. Сам підозрюваний заперечував свою участь у розбитті скла[39]. В поліції ж Сорда характеризували як «одного із найбільш агресивних» протестувальників. Печерський районний суд Києва 23 березня обрав запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту[3]. В наступні дні поліція вручила підозри у вчиненні правопорушень ще п'ятьом учасникам акції протесту: Євгену Строканю[50], Роману Ратушному, Сергію Філімонову, Давиду Гаджимурадову[51] та Олексію Білковському[52].

Низка українських фахівців з політології, політтехнології та конституційного права висловилися, що акти вандалізму було зумисне допущено поліцією аби дискредитувати та маргіналізувати вуличні протести в цілому[53]. Депутатка фракції «Голос» Юлія Клименко в ефірі ток-шоу «Політклуб» на «5 каналі» назвала протест спланованою провокацією, задуманою владою з метою виставити всіх протестувальників вандалами і за посередництва ЗМІ відвернути увагу громадськості від «провалу вакцинації, провалу економіки, від локдауну, провалу в переговорах з Російською Федерацією і багато інших провалів, які є у влади»[54]. Натомість чимало активістів та учасників акції наполягають на тому, що події під ОП — своєрідний мистецький перфоманс[55]. Влада Сорда було 25 березня запрошено на прямий ефір телеканалу «1+1» (брав участь онлайн), де відгукнувся, що затримання переслідувало мету дискредитувати будь-які протести проти чинної влади[56].

Адвокат Сорда прокоментував його негативне висвітлення у ЗМІ: «Думаю, Влад — це найлегша жертва, яку можна було спіймати і представити як головний прапор мітингу, разом з цим зробити якийсь розголос. Думаю, коли події вщухнуть і ми детально розберемося у ситуації, то виявиться, що ця історія зовсім не така, якою її намагається представити поліція»[57]. Сорд зі свого боку відгукнувся, що звинувачення в його адресу призначені кинути тінь на всіх добровольців, пересварити їх між собою, а залучення «лідерів думок» і телеканалу «1+1» виконані на замовлення правоохоронної системи[47].

25 березня у прямому ефірі телеканалу «1+1» Сорд також повідомив про своє нагородження орденом Богдана Хмельницького Ⅲ ступеня, показав нагороду та назвав номер ордену — 83075. Депутат Владлен Неклюдов («Слуга народу») наступного дня заявив, що згідно документів Сорд таким орденом не нагороджувався[58].

Микола Колесник, одіозний[59][60] екс-депутат Криворізької міської ради від «УКРОПу» і військовий волонтер[61], який представився ЗМІ як куратор[62] батальйону «Кривбас», в ефірі сказав, що Сорд також не брав участі в іловайських боях, за які міг би отримати орден, та висловив підозру, що нагорода фальшива або чужа[63]. При цьому сам Сорд на своїй сторінці у Фейсбуці зазначив, що вручення йому ордена вірогідно було частиною чиєїсь злочинної схеми або наслідком політичної інтриги того часу[24]. Зі слів поранених бійців, присутніх під час т. зв. імпровізованого нагородження, орден вручив Валерій Гелетей (або особа, що видалася їм схожою на нього, як зауважив Сорд на «1+1»)[56].

Згодом заяву Колесника щодо відсутності Сорда під час Іловайських подій спростував один зі свідків, Олексій Середюк (позивний «Борґезе», командир батальйону (ротного складу) підрозділу МВС «Свята Марія», кол. Шахтарськ), за словами якого саме «Змій» поблизу Іловайську надавав йому першу допомогу після поранення[64]. Разом з тим, після публікації власних спогадів у відповідь на звинувачення Миколи Колесника, побратими Сорда виявили кілька вагомих розбіжностей, зокрема в датах, позивних і переліку його загиблих співслужбовців. Особисто відвідавши Влада у Вінниці, бійці «Правого Сектора» провели діалог, а Сорд перепросив за неточності, зумовлені як стресом, так і довірою чуткам щодо інших бійців. Один з гостей, учасник АТО Андрій Шкіпер зазначив: «Хочу підкреслити, що ми не намагаємося принизити заслуги Влада перед Батьківщиною і оскаржити його перебування в АТО, тому що він дійсно воював. Все, чого ми хотіли — це розставити людей, події і вчинки на свої місця»[65]. Сорд пізніше відгукнувся, що не вважає свою військову діяльність героїчною, а лише сумлінно виконував обов'язок[47][66].

Органами Національної поліції було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що Стафійчук державними нагородами не нагороджувався, та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 186¹ «Незаконні дії щодо державних нагород» кодексу України про адміністративні правопорушення, а орден Богдана Хмельницького Ⅲ ступеня було вилучено[67][68]. За словами Влада Сорда та його адвоката, окрім номера орден містить автентичне клеймо на звороті — вагомі докази його справжності. Водночас номер не фігурує в жодних відповідних наказах та не закріплений за жодною особою[69]. Формально нагорода виглядає справжньою, але виготовлена була наперед[47], тому нагороду немає підстав вважати відібраною в кого-небудь[69]. Сорд висловив зацікавленість у розслідуванні хто й з якою метою роздавав подібні нагороди[69]. Суд у справі про законність нагородження на вимогу його адвоката було перенесено з 31 березня на 9 квітня[70].

13 квітня 2021 року Вінницький міський суд визнав Сорда винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 186-1 КУпАП «Незаконні дії щодо державних нагород», а саме зберігання ордена Богдана Хмельницького Ⅲ ступеня та застосував покарання у вигляді штрафу у розмірі 75 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1275 гривень) ― спираючись на неправомірну (перевищення повноважень) резолюцію Керівника Апарату Офісу Президента від 26.03.2021[71] у відповідь на депутатське звернення В. Неклюдова, добровільно виданий орден та DVD-диск із записом телешоу «Право на владу»[72]. Орден Богдана Хмельницького Ⅲ ступеня № 83075 було конфісковано[73].

Суд відмовився долучати до матеріалів справи докази відповідача, відхилив клопотання про перенесення засідання до отримання відповіді стосовно відновлення орденської книжки або надання відомостей з облікової картки особи (оскільки Банкнотно-монетний двір Національного банку України виготовляє державні нагороди на замовлення Державного управління справами після відповідного іменного Указу Президента України)[74][75][76], за якою закріплена нагорода, від уповноваженого органу ― Комісії державних нагород та геральдики. Також суд не вручив ухвалу Сорду чи його захиснику ні в день проголошення, ні станом на 21.02.2022, що унеможливлює сплату штрафу, судового збору та подання апеляції. Нагородна комісія, в свою чергу, станом на 21.02.2022 ніяк не відреагувала на три запити Гранецького-Стафійчука (останній 08.04.2021).

• Нагрудний знак «Учасник АТО»;
• Орден «Гідність та Воля»;
• «Орден Слави» КМДА;
• Бригадна відзнака 93-ї ОМБр;
• Знак гвардії[3].

• фіналіст Міжнародної літературної премії ім. Олеся Ульяненка 2017 року за збірку «Трансгрес(і)я» (увійшов до Короткого списку премії)[88];
• фіналіст премії Книга року BBC-2019 за збірку «Безодня» (увійшов до Довгого списку премії)[89][90][91];
• лавреат міжнародної німецько-української літературної премії ім. О. Гончара 2020 року за збірку «Безодня»[92].
• лавреат премії «Кризаліс» (Chrysalis) Європейського товариства наукової фантастики за збірку оповідань мілітарі-горору «Безодня» та художнє оформлення книг видавництва[93].