Войтківський Йосип Карлович

Народився 20 червня 1920 року у селі Зелениця (нині Ємільчинського району Житомирської області) у родині селянина. Українець. У 1939 році закінчив 8 класів школи і потім працював секретарем Зеленицької сільської ради[1].

У Червоній армії з жовтня 1940 року. На фронті у Велику Вітчизняну війну з 26 червня 1941 року, радист-кулеметник танку Т-26, 42-ї танкової дивізії, 21-го механізованого корпусу. Бойове хрещення отримав 27 червня 1941 року, у боях у м. Даугавпілс, де танк Т-26 був підбитий у перший день бойових дій. Після втрати бойової машини, бойові дії продовжував з гвинтівкою як піхотинець до серпня 1941 року. Після розформування 21-го механізованого корпусу — курсант 9-го запасного танкового полку. У цей час у районі Ясної Поляни (Тульська область) знаходилась на формуванні у резерві Ставки ВГК 89-а танкова бригада 1-го танкового корпусу, куди вона була виведена після боїв на Брянському фронті[2]. Старший сержант Й. К. Войтківський був призначений начальником радіостанції 203-го танкового батальйону цієї бригади. Після закінчення формування, 7 жовтня 1942 року, бригада у складі 1-го танкового корпусу воювала на Південно-Західному фронті. З 9 січня по 15 березня 1943 року бригада знову була виведена для поповнення у резерв Ставки ВГК у Тамбовський танковий військовий табір. Після березневих та квітневих боїв на Західному фронті, 22 травня 1943 року бригада перейшла у підпорядкування Брянського фронту.

18 липня 1943 року начальник радіостанції 203-го танкового батальйону 89-ї танкової бригади старший сержант Й. К. Войтківський врятував від вогню штабну машину з радіостанцією, яка загорілася від сильного мінометного вогня. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (10 серпня 1943).

28 вересня 1943 року в ході Брянської операції танкісти бригади брали участь у визволенні міста Вітка (Гомельська область Білорусі)[3]. В ході боїв 16-19 листопада 1943 року радист-стрілець Т-34 203-го танкового батальйону старший сержант Й. К. Войтківський відзначився при підтримці радіозв'язку командира танку з командуванням. При цьому екіпажем його танку було знищено дві зенітних установки, дві гармати, 4 протитанкових рушниці, один міномет та до 25 солдатів та офіцерів противника. За цей епізод був нагороджений першим орденом Червоної Зірки (3 грудня 1943). Член ВКП(б)/КПРС з листопада 1943 року.

З 28 грудня 1943 року 89-а танкова бригада вступила в розпорядження 1-го Прибалтійського фронту. У лютому 1944 року у боях в районі села Шатрово (Вітебська область, Білорусь) радист-стрілець екіпажу Т-34 89-ї танкової бригади 1-го танкового корпусу 11-ї гвардійської армії 1-го Прибалтійського фронту старший сержант Й. К. Войтківський забезпечив безперебійний радіозв'язок командира батальйону зі штабом бригади, а також вогнем з кулемету знищив близько 10 солдатів противника. 13 березня 1944 року нагороджений орденом Слави III ступеня.

Влітку 1944 року війська фронту брали участь у великомасштабній Білоруській наступальній операції (операція «Багратіон»). 29 червня 1944 року танкісти бригади перейшли у наступ з метою розгрому угруповання німецьких військ та визволення міста Полоцька (Полоцька наступальна операція). В цей день у бою за село Наліци та станцію Вєтрино (Вітебська область, Білорусь) гвардії старший сержант Й. К. Войтківський проявив виключну енергійність до виконання завдання, поставленого перед батальйоном. У ході атаки він знаходився у екіпажі командира 203-го танкового батальйону капітана Поварова, танк якого йшов у бойових порядках батальйону. А менше, ніж за тиждень, 3 липня танкісти бригади разом з іншими частинами та з'єднаннями 1-го Прибалтійського фронту взяли участь у визволенні міста Глибоке. За забезпечення безперебійного зв'язку 22 вересня 1944 року гвардії старший сержант Й. К. Войтківський був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

У ході Мемельської операції у місті Кельме (Литва) та далі при наступі на Тильзит (нині Совєтськ Калінінградської області) гвардії старший сержант Й. К. Войтківський знову виконував обов'язки стрільця-радиста у екіпажі командира 203-го танкового батальйону капітана Поварова (в складі тієї ж бригади, 2-а гвардійська армія). Протягом усього штурму міста Кельме та у ході подальшого наступу з 6 по 13 жовтня 1944 року він забезпечував безперервний зв'язок з командиром бригади, командирами рот і штабами. Його знання справи та холоднокровність у складній бойовій обстановці дозволили комбату у режимі реального часу керувати діями свого батальйону та своєчасно інформувати командира бригади та штаби про бойову обстановку. Крім того, своєю влучною стрільбою з кулемету він вивіл з ладу дві автомашини та понад 10 солдатів противника. А 10 жовтня танкісти бригади визволили місто Шилуте (нині Литва). За відзнаку у цих боях 19 листопада 1944 року гвардії старший сержант Й. К. Войтківський був нагороджений орденом Слави II ступеня.

19 жовтня 1944 року бригада вступила в підпорядкування 3-го Білоруського фронту. 17-22 січня 1945 року у ході Інстербурзько-Кенігсберзької операції при прориві оборони противника у районі міста Грудзьондз (Польща) гвардії старшина Й. К. Войтківський забезпечив надійний радіозв'язок командуванню, що за оцінкою командира 2-го танкового батальйону майора Удовиченко, забезпечило успіх операції, а також знищив 5 автомашин, два вози і близько взводу піхоти противника з танкового кулемету. 20 січня танкісти бригади звільнили міста Тильзит (нині Совєтськ) та Гросс-Скайсгіррен (нині Большаково Славського району Калінінградської області). 7 березня 1945 року гвардії старшина Й. К. Войтківський був повторно нагороджений орденом Слави II ступеня (19 серпня 1955 року перенагороджений орденом Слави I ступеня), а 89-й танковій бригаді було присвоєно почесне найменування «Тильзитська».

Стрілець-радист 3-го танкового батальйону гвардії старшина Й. К. Войтківський закінчив війну 30 квітня 1945 року, коли 89-а танкова бригада була виведена у резерв 3-го Білоруського фронту. За вмілу стрільбу з лобового танкового кулемету він був також представлений до другого ордену Червоної Зірки (нагороджений 2 червня 1945).

Учасник Параду Перемоги у Москві, старшина Й. К. Войтківський крокував на чолі зведеного полку 1-го Прибалтійського фронту, ніс прапор своєї 89-ї танкової бригади[4].

У червні 1946 року демобілізований. Проживав у селі Бараші Ємільчинського району Житомирської області. Відновлював зруйноване господарство, працював у заготівельних організаціях[5]. З 1959 року — лейтенант у відставці. У 2004-му старший лейтенант, 2005-му — капітан, 2008-му — майор, 2009-му — підполковник, 2010-му — полковник. (Указ Президента України № 189 від 15.04.2010 р.). У 1969 році був обраний головою Барашівської сільради, де працював до 1982-го року. Нагороди у мирний час: орден Трудового Червоного Прапора — 1971 рік. № нагороди 617603; орден «Знак Пошани» — 1976-й рік. № нагороди 1368257; орден Богдана Хмельницького — 1999-й рік. № нагороди 585.

Після виходу на пенсію став головою Ради ветеранів війни та праці. Вів активне громадсько-політичне життя, член Комуністичної партії України, член бюро райкому. Був одним з активістів, що відродили партійний осередок компартии у селі Бараші після заборони Комуністичної партії України. Почесний ветеран України. Почесний житель Ємільчинського району. Помер 22 січня 2015 року. Похований на кладовищі у с. Бараші.

Радянські державні нагороди:

• орден Трудового Червоного Прапора;
• орден Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985)
• орден Вітчизняної війни II ступеня (22 вересня 1944[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn36692270-7 [7]]Наградной лист с представлением к ордену Отечественной войны II степени в електронному банку документів «Подвиг Народу»)
• три ордени Червоної Зірки (3 грудня 1943[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn46269186-5 [5]]Наградной лист с представлением к первому ордену Красной Звезды в електронному банку документів «Подвиг Народу»; 7 березня 1945 № нагороди 996296, 2 червня 1945[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn27149652-9 [9]]Наградной лист с представлением ко второму ордену Красной Звезды в електронному банку документів «Подвиг Народу»)
• орден Слави I ступеня (перенагороджений 19 серпня 1955, нагороджений 7 березня 1945 орденом Слави II ступеня[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn46014143-8 [8]]Наградной лист с представлением ко второму ордену Славы II степени (перенаграждён орденом Славы I степени 19 августа 1955 года) в електронному банку документів «Подвиг Народу»)
• орден Слави II ступеня (19 листопада 1944[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn34820044-6 [6]]Наградной лист с представлением к ордену Славы II степени в електронному банку документів «Подвиг Народу»)
• орден Слави III ступеня (13 березня 1944)
• медалі, зокрема:
  • медаль «За бойові заслуги» (10 серпня 1943[./Войтковский,_Иосиф_Карлович#cite_note-pn17065491-3 [3]]Наградной лист с представлением к медали «За боевые заслуги» в електронному банку документів «Подвиг Народу»)
  • медаль «За оборону Сталінграда» (26.07.1943)
  • медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»  (26.06.1945)

З 2010 року у селищі Ємільчине Житомирської області на честь Й. К. Войтківського щорічно проходить турнір з волейболу серед дівчат[6].

• Информация в електронному банку документів «Подвиг Народу»ЦАМО
• Орденська книжка Г № 672085 від 24.10.1955 р., завірена печаткою та підписом Секретаря Президії Верховної Ради СРСР О. Горкіна
• Військовий квиток ВМ № 117793, особисті спогади з родинного архіву.

• Войтковский Иосиф Карлович // Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М.: Воениздат, 2000. — 703 с. — 10 000 экз. Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М. : Воениздат, 2000. — Т. 3. — 703 с. с. — 10 000 прим. — ISBN 5-203-01883-9.
• Звёзды солдатской славы: очерки о полных кавалерах ордена Славы / [сост.: Г. И. Кривохижин, Д. Ф. Романов; предисл. В. Кавуна]. — Киев: Молодь, 1980. — С. 37—44. — 157 с.
• Солдатская слава: книга 4. / Г. И. Андреев, И. Д. Вакуров. М.: Воениздат, 1976. — 288 с.

• Войтковский Иосиф Карлович. Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 27 жовтня 2014.
• Владимир Теселкин. Войтковский Иосиф Карлович, старшина. Региональное общественное объединение «Военно-патриотическая организация «Отечество». Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 27 жовтня 2014.