Вольфганг Завалліш

Во́льфганг Зава́лліш (нім. Wolfgang Sawallisch; нар. 26 серпня 1923(19230826), Мюнхен, Веймарська республіка — пом. 22 лютого 2013, Грассау, Німеччина[3]) — німецький диригент та піаніст.

Вольфганг Завалліш
нім. Wolfgang Sawallisch
Основна інформація
Дата народження 26 серпня 1923(1923-08-26)[1][2][…]
Місце народження Мюнхен, Веймарська республіка, Німецький рейх[1]
Дата смерті 22 лютого 2013(2013-02-22)[1][2][…] (89 років)
Місце смерті Грассау, Траунштайн, Верхня Баварія, Баварія, Німеччина[1]
Роки активності з 1947
Громадянство Німеччина
Професії диригент, піаніст
Освіта Гамбурзька вища школа музики і театру і Richard-Strauss-Konservatorium Münchend
Вчителі Joseph Haasd
Жанри класична музика
Нагороди

орден Почесного легіону

Баварський поетичний талерd (1986)

Премія Роберта Шумана (1994)

Hans von Bülow Medald (2003)

почесне громадянствоd (25 жовтня 2003)

Автограф

Біографія

Завалліш народився в Мюнхені. Тут у віці п'яти років він почав навчатися гри на фортепіано. По завершенню війни, в 1946 році продовжив навчання в Мюнхенській вищій школі музики і склав випускний екзамен з диригування. Почав свою кар'єру в оперному театрі в Аусбурзі в 1947 році[4]. У 1952—1953 роках він був особистим помічником Ігоря Маркевича в Міжнародній літній академії Моцартеум в Зальцбурзі.

У 1953 році почав диригувати в оркестрі Берлінської Філармонії. З вдалим дебютом виступив в 1957 році в Байройтському театрі диригуючи вагнерівською оперою «Трістан та Ізольда» і став наймолодшим диригентом, що коли-небудь виступав на цій сцені.

У 1960—1970 роках був головним диригентом Віденського симфонічного оркестру, надалі, з 1971 по 1992 рік, — генеральним директором Баварської державної опери (виконуючи також з 1983 року протягом декількох років обов'язки її генерального директора).

У 1993—2003 роках обіймав посаду музичного директора Філадельфійського оркестру. В одному з інтерв'ю Завалліш розповів, що вважає співпрацю з цим колективом вершиною своєї кар'єри: «Я 22 роки очолював Мюнхенську оперу, і це був дуже важливий період мого музичного життя, але пост керівника Філадельфійського оркестру — вершина моєї кар'єри. Бо це — неабиякий музичний інструмент»[5].

Репертуар

Як диригент, Вольфганг Завалліш є визначним інтерпретатором музики Ріхарда Штрауса[6][7][8], а також відомим виконавцем симфоній Антона Брукнера[9]. Один з його заключних концертів і проектів запису з Філадельфійським оркестром були зосереджені на музиці Роберта Шумана[10].

Однак його репертуар величезний, і скрізь він демонструє незвичайну легкість — чи то музика Моцарта чи Брамса. Завалліш ніколи не прагне приголомшити публіку, він — суворий служитель старої школи на вівтарі музики.

Кар'єра піаніста

Як піаніст він акомпанував багатьом видатним співакам, серед яких Дитрих Фішер-Діскау, Пласідо Домінго, Герман Прай, Елізабет Шварцкопф[5] та Маргарет Прайс.

Відзнаки

Почесний член Товариства Роберта Шумана, лауреат Премії Роберта Шумана (1994).

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11860595X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Помер диригент Вольфганг Завалліш (нім.). «Die Welt». Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
  4. Stephen Moss (19 травня 2000). Old school titan. The Guardian (UK). Процитовано 8 August 2007.
  5. Максим Рейдер. Вольфганг Заваллиш: «Музыку понимают все». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2012.
  6. Edward Rothstein (17 травня 1995). A Cheery, Old-World 'Ariadne'. New York Times. Процитовано 8 August 2007.
  7. Anne Midgette (5 August 2001). Music: A Musical Capital Looks to America. New York Times. Процитовано 8 August 2007.
  8. Paul Horsley (1 April 2003). A Hero's Tenure. Playbill Arts. Процитовано 11 січня 2008.
  9. Anthony Tommasini (15 січня 2004). Channeling Bruckner, Maestro Illuminates Elusive Score. New York Times. Процитовано 11 січня 2008.
  10. Allan Kozinn (19 жовтня 2002). Back to Schumann, With Care and Passion. The New York Times. Процитовано 8 August 2007.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.