Елізабет Шварцкопф

Елізабет Шва́рцкопф (нім. Olga Maria Elisabeth Frederike Schwarzkopf; 9 грудня 1915, Яроцин, Польща — 3 серпня 2006, Шрунс, Австрія) — німецька співачка (сопрано). Британська піддана з 1953 року, кавалер Ордену Британської імперії з 1992 року. Прославилась своїми інтерпретаціями опер Моцарта і Штрауса, а також німецької камерної лірики.

Елізабет Шварцкопф
Основна інформація
Дата народження 9 грудня 1915(1915-12-09)[1][2][…]
Місце народження Яроцин, Німеччина
Дата смерті 3 серпня 2006(2006-08-03)[3][1][…] (90 років)
Місце смерті Шрунс, Австрія
Поховання
Zumikond : 
Громадянство Велика Британія[4], Німеччина і Австрія[4]
Професії співачка, оперна співачка, музична педагогиня
Освіта Берлінський університет мистецтв
Вчителі Maria Ivogünd, Lula Mysz-Gmeinerd і Georg Vollerthund
Відомі учні Stephan Genzd
Співацький голос колоратурне сопраноd
Жанри опера
Нагороди
 Файли у Вікісховищі

Біографія і творчість

Елізабет Шварцкопф народилася у 1915 році у місті Ярочин, біля Познані, у сім'ї вчителя чоловічої гімназії, викладача латині та давньогрецької мови. З дитинства займалася музикою і співом, виступаючи у гімназійських постановках. У 1934 вступила у Вищу музичну школу в Берліні. Брала уроки співу в угорської співачки М. Іфогюн. Дебютувала 15 квітня 1938 у Берліні у ролі одної з квіткових дів у «Парсіфалі» Вагнера.[5] Успіх прийшов до співачки завдяки партії Цербінетти у «Аріадні на Наксосі» Р. Штрауса.

Під час Другої світової війни співала перед німецькими військами. Це стало відомо у 1982 році, коли була опублікована дисертація австрійського історика Олівера Раткольба.[6] До цього моменту Шварцкопф заперечувала своє членство у нацистський партії, але після оприлюднення роботи Раткольба вона була вимушена визнати цей факт. У своєму листі в газету New York Times у 1983 рокові, вона пояснювала вступ у партію тем, що це було необхідно для продовження кар'єри.[7][8]

У 1942 Карл Бем запросив Шварцкопф у Віденську Державну оперу. Тут вона перейшла від колоратурних партій до більш «тяжких» партій для ліричного сопрано. Після Другої світової війни до їй прийшла світова слава. У 1947 вона брала участь у гастролях Віденської опери у Лондоні, а також вперше виступила на Зальцбургському фестивалі, де згодом стала сталою гостею. У 1951—71 жила у Лондоні, співала в найбільших оперних театрах Європи і США. У 1951 співачка брала участь в першому післявоєнному Байройтському фестивалі як солістка в Дев'ятій симфонії Бетховена і виконавиця партії Єви в «Нюрнбергських мейстерзінгерах». 11 вересня 1951 у Венеції Шварцкопф за наполяганням і підтримкою автора брала участь в прем'єрі опери Стравінського «Пригоди гульвіси». У 1952 вона виконала на сцені Ла Скала партію Маршальши у «Кавалері троянди» Штрауса, ця партія стала одним з її найбільших досягнень. Інші видатні ролі співачки — Донна Ельвіра в «Дон Жуані», Графиня у «Весілля Фігаро», Фьорділіджи у «Так чинять усі», Графиня Мадлен у «Каприччіо», Аліса Форд у «Фальстафі». У 1964 Шварцкопф вперше виступила у Метрополітен-Опера.[5]

У 1953 Шварцкопф вийшла заміж за продюсера великої британської звукозаписної компанії «EMI» Вальтера Легге.

З середини 1950-х років починає зростати слава Елізабет Шварцкопф як камерної співачки. Її репертуар включав у себе твори Баха, Глюка, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Брамса, Малера, Вольфа, Р. Штрауса, Гріга, Бріттена і багатьох інших композиторів. Важко переоцінити вклад співачки у популяризацію пісенної спадщини Гуго Вольфа.

Шварцкопф також записала кілька оперет І. Штрауса і Ф. Легара.

З оперною сценою співачка попрощалась 31 грудня 1971, останній концерт дала 17 березня 1979 року і закінчила свою кар'єру після смерті чоловіка 22 березня того ж року. З 80-х років Шварцкопф давала майстер-класи.

Елізабет Шварцкопф мала багато нагород, була почесним доктором декількох університетів.

Померла 3 серпня 2006 року від раку молочної залози у віці 90 років.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118612085 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. http://arts.guardian.co.uk/news/obituary/0,,1836739,00.html?gusrc=rss&feed=6
  4. https://www.nndb.com/people/333/000179793/
  5. Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю.В. Келдыш. — «Советская энциклопедия», 1982. — С. 299.
  6. Oliver Rathkolb: Politische Propaganda der amerikanischen Besatzungsmacht in Österreich 1945 bis 1950: Ein Beitrag zur Geschichte des Kalten Krieges in der Presse-, Kultur- und Rundfunkpolitik. Universität Wien, Wien 1982 (Dissertation). Див. також: Oliver Rathkolb. Führertreu und gottbegnadet: Künstlereliten im Dritten Reich. Wien: ÖBV, 1991. ISBN 3-215-07490-7. Див. також: Vgl. Fred K. Prieberg: Handbuch Deutsche Musiker 1933—1945 Kiel 2004, CD-ROM-Lexikon, S. 9461
  7. Bernstein, Adam (August 4, 2006). «Renowned Coloratura Soprano Elisabeth Schwarzkopf, 90».(англ.) The Washington Post.
  8. By John Tagliabue, Special to the New York Times «Germans Explore Ties Of Musicians Of Nazis»(англ.) Published: March 17, 1983

Література
  • Roger Hauert, Bernard Gavoty. Elisabeth Schwarzkopf. Frankfurt am Main, Kister 1957
  • Walter Legge, Elisabeth Schwarzkopf. Gehörtes. Ungehörtes. Memoiren. München, Noack-Hübner 1982
  • Alan Jefferson. Elisabeth Schwarzkopf. London, 1995
  • Alan Sanders. Elisabeth Schwarzkopf. A Career on Record. Amadeus Press 1996, ISBN 0-931340-99-3
  • У. У. Тимохин. Митця вокального мистецтва XX віку. Нариси о #котрий #видаватися співаках сучасності. Випуск 2. Москва, «Музика», 1983
  • John Hunt. Her master’s voice: concert register and discography of Dame Elisabeth Schwarzkopf, 1915—2006. Exeter: Short Run Press, 2006 (полная дискография #і реєстр концертної діяльності Е. Ш.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.