Ворона Олександр Васильович
Олекса́ндр Васи́льович Воро́на (нар. 25 травня 1925, Скадовськ) — український художник-монументаліст, графік та плакатист; член Спілки художників України з 1959 року та Спілки художників СРСР[1]. Батько художниці Ольги Ворони.
| Олександр Васильович Ворона | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
25 травня 1925 (96 років) Скадовськ | |||
| Країна |
 СРСР →  Україна | |||
| Жанр | графіка, плакат | |||
| Навчання | ||||
| Діяльність | художник | |||
| Нагороди |
 | |||
| Звання | ||||
|
| ||||
З біографії
Народився 25 травня 1925 року у місті Скадовську (тепер Херсонська область, Україна) в селянській сім'ї[1]. Навчатися хужожній майстерновті розпочав в Бердянську у художника Я. Хаста. 1943 року призваний до Червоної армії. Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у кулеметній роті 84-го гвардійського стрілецького полку 33-ї гвардійської дивізії 2-ї гвардійської армії Четвертого Українського фронту[1].
У 1948—1951 роках навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Роман Сельський, Вітольд Манастирський), у 1951—1954 роках — у Харківському художньому інституті (викладачі Василь Мироненко, Володимир Селезньов).
1969 року призначений головним художником Художнього фонду України. З 1974 року працював у Київському художньому інституті: від 1985 року — професор; від 2000 року — професор Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.
2005 року у Києві відбулася його персональна виставка.
Творчий доробок
Автор настінних композицій у близькій до кубізму манері, але на традиційну для соцреалізму тематику: про революцію, перемогу, ударну працю. Серед творів:
- «Торгувати, а не воювати» (1957);
- «По-комуністичному!» (1962);
- «Ділами, юні, свій прославте час…» (1965);
- «Пам'ятаємо!» (1965);
- «Ми перемогли» (1965);
- «Прокляття вбивцям» (1968);
- «Стоп» (1973);
- «Слався у віках Леніновий шлях» (триптих, 1974);
- «Пам'ятаємо» (1975);
- «Московський час» (1984);
- «Ми цій пам'яті вірні» (1984);
- «Обережно — сталінізм» (1989);
- мозаїки:
- в підземному переході на Майдані Незалежності Києва (1968);
- на фасаді Житомирського політехнічного інституту (1976);
- вітражі:
- «Рідна земля» в Будинку культури в селі Вергунах Черкаської області (1970, у співавторстві);
- «Перемога» в Національному музеї історії України (1977);
- у будинку культури в місті Горішніх Плавнях (1991);
- фрески в приміщенні Київського університету «Революція», «Перемога», «Наука», «Праця» (1967, у співавторстві з А. Базилевичем та Ю. Ільченком);
- живопис:
- «Вуличка в Гурзуфі» (1988);
- «Квітне гліцинія» (1996);
- «Натюрморт з апельсинами» (1996);
- «Отакі гриби», «Весна в Гурзуфі», «Цвіте тернослив», «Осінні виноградники» (усі — 1988—1996);
- «Дорога на Лейкове» (2001).
Відзнаки
- Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року;
- Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня[2] (1985).
Література
- Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973. — С. 49.
- Олександр Ворона: Каталог. Київ, 1976;
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 135—136. — ISBN 5-88500-042-5.
- Щербак В. Заяскравів знов новою гранню // ОМ. 1997. № 2;
- Олександр Ворона. Живопис: Каталог творів. [Kиїв, 2005].