Вулиця Гонча (Чернігів)

Вулиця Гонча є однією із найстаріших у місті. Початок її формування відноситься до руської доби.

У той час магістраль, що нині є вулицею, починалася від Прогорілої (Погорілої) або Лоєвської брами Чернігівської фортеці й носила назву Лоєвського шляху (цей топонім зберігався до ХІХ століття).

Початок зміни топоніму прослідковується у XVIII ст. Так у описі 1766 року, складеному Мусієм Бочком, подається наступна інформація:

...одна Глухівська, від Прогорілих воріт понад валом, через греблю, названу Гноєвою, й міст на річці Стрижень, йдуча; інша, від тих же воріт прямо на польське містечко Лоєв пролягаюча, назвою Лоєвська, вона ж Гонча; Оригінальний текст (рос.) ...една Глуховская, от Прогорилых ворот понад валом, через плотину, названием Гноевую, и мост на речке Стрижне, идучая; другая, от тех же ворот прямо на Полское местечко Лоев лежачая, называемая Лоевская, она же Гончая;

На початку ХІХ століття вулиця остаточно отримала назву Гончої.

Існує кілька версій стосовно причин появи такої назви:

• М. Маркевич уважав, що вулиця отримала назву через практикування «прогону через стрій» солдат для покарання шпіцрутенами в Російській імператорській армії;
• С. Леп'явко, В. Сапон та переважна частина істориків й краєзнавців уважають назву вулиці пов'язаною з тим, що нею від поштової станції на Валу гнали коней гінці та посильні;
• третя версія (народна) ґрунтується на тому, що вулицею Гончою гнали строєм солдат на помивку спочатку до бань Соколовського, а з 1905 року до міської бані на Богуславській (вул. Гетьмана Полуботка).

У 1922 році вулицю Гончу було названо на честь лідера більшовизму Володимира Леніна, а 1961, в результаті перепланування міста, вулицю перейменували на честь пролетарського письменника Максима Горького, чиє ім'я носила перед тим частина новоназваної вул. Леніна (зараз — просп. Миру).

19 лютого 2016 року, на виконання декомунізаційних законів, комісією з топонімії було вирішено повернути частині вулиці від перехрестя з вул. Преображенською до вул. Котляревського (район Ковалівка) історичну назву Гончої. При цьому частина вулиці до перехрестя з вул. Преображенською отримала назву Музейної.[1]

Згідно з описом 1766 року, на Гончій було три дерев'яні церкви: Миколи Чудотворця з приходською школою (на перетині з вул. Святомиколаївською); Богоявленська (на перетині з вул. Шевченка) та Стрітення Господнього (на перетині з просп. Перемоги) — кожна мала при собі приходську школу та лікарню для бідних. У 1862 році замість дерев'яної церкви Миколи Чудотворця на розі Гончої та Богоявленської (вул. Шевченка) зведено кам'яну (спалена в роки Німецько-радянської війни, згодом розібрана).

У кінці XVIII — на поч. XІX ст. відповідно до розширення меж міста вулицю було продовжено від церкви Стрітення Господнього до слободи Ковалівка на березі Стрижня (згідно з описом М. А. Маркевича від 1852 року).

Ось що згадується про Гончу станом на початок ХІХ ст.:

Здається, ніби нещодавно (45 років) я почав пам'ятати Чернігів, у якому тоді було лише дві вулиці, зручні для проїзду двох зустрічних екіпажів: вулиці Олександрівська та Гонча.[2] Оригінальний текст (рос.) Кажется, будто бы недавно (45 лѣтъ) я началъ помнить Черниговъ, въ которомъ тогда только было двѣ улицы, удобныя для проѣзда двухъ повстрѣчавшихся экипажѣй: улица Александровская и Гончая.

Крім того, вулиця була небрукованою — лише впродовж 1901–1905 років значні ділянки вулиці були замощені бруковим камінням та клінкером.

План Чернігова від 1860 року з нанесеною на нього вулицею Гончою.

У другій половині ХІХ ст. на Гончій містилось одне з першокласних чернігівських фотоательє, власником якого був чех Йожеф Марр. Точна дата заснування закладу, як і його ліквідації, невідома, проте станом на 1889 рік ательє вже існувало. Зачинилось до 1912 року.

На Гончій вулиці розташовувалась кам'яниця Константиновичів — пам'ятка цивільної архітектури XVIII ст., зруйнована під час Німецько-радянської війни.[3]

У 1882–1886 роках на розі Гончої та Стрітенської (просп. Перемоги) за проектом Д. Савицького було побудовано Чернігівське жіноче єпархіальне училище — найбільшу споруду Чернігова до 1940-х (була спалена у роки Німецько-радянської війни і розібрана на початку 1960-х). До 1941 року тут розташовувались редакції обласних газет «Більшовик» та «Молодий комунар» (сучасні «Деснянська правда» та «Гарт» відповідно).

У 1905 році за кошти міської думи й меценатів В. Гутмана, М. Маркельса та Ф. Лизогуба зведено будівлю Чоловічої торговельної школи у псевдоросійському (неоросійському) стилі.[4] У 1916–1919 роках тут орендував аудиторії новостворений Чернігівський учительський інститут. До 1941 року в будівлі розміщувалась єврейська школа. Зараз — Чернігівський економічний коледж.

У 1927–1929 роках за проектом Г. Конопатського споруджено будівлю Чернігівської електростанції у стилі конструктивізм (зараз — ПАТ «Чернігівобленерго»).[5]

• Під час подорожі Україною Чернігів інкогніто відвідав імператор Священної Римської імперії цісар Йосиф II. Як свідчать джерела, відбулася ця подія 19 травня 1780 року. Імператор під час відвідин міста проживав у котромусь із будинків на вулиці Гончій.
• За свідченнями митрофорного протоєрея О. Короткевича, в будинку його родичів Преліних (бабусі та діда дружини) на вулиці Гончій мешкав Т. Г. Шевченко під час другого відвідання Чернігова в 1847 році. Зазначається, що Шевченко мав приятельські стосунки з Преліними, не раз буваючи у їх домі й спиняючись там на кілька днів. Станом на 1942 рік будинок зберігався й мав № 63.[6]
• У 1912 році, переїхавши до Чернігова, на Гончій оселилася та деякий час мешкала родина знаного художника О. В. Савченка-Більського.
• 1 листопада 1918 року на розі вулиць Гончої та Сіверянської (Коцюбинського) о 5 годині ранку при спробі втечі конвоєм було застрелено М. Муринсона та важко поранено Й. Шильмана, звинувачених в участі у підпільній більшовицькій організації. Дорогою до лікарні Шильман помер. Обидва поховані на чернігівському єврейському кладовищі.

• Дмитро Афанасьєв — інженер, губернський архітектор;
• Олексій Бакуринський — громадський діяч, один з фундаторів Чернігівського народного університету. Розстріляний в ніч на 1 серпня 1919 року;
• Дмитро Грембецький — краєзнавець, збирач архівних документів, автор збірки «Замѣтки старожила или Черниговъ за 45 лѣтъ» (рос.);
• Трохим Кобилковський — Почесний громадянин міста;
• Дмитро Куровський — український поет (Гонча, 41 — пам'ятна дошка);
• Федір Лизогуб — меценат, брат Д. Лизогуба;
• Андрій Месеча — учасник Німецько-радянської війни, кавалер чотирьох медалей «За відвагу» (Гонча, 29 — пам'ятна дошка);
• Іван Орловський — Почесний громадянин міста;
• Олексій Острицький — Почесний громадянин міста;
• Кіндрат Сорокін — засновник Чернігівського музичного училища;
• Іван Якубович — дворянин, архітектор та інженер, інспектор шосе в Чернігові.

• буд. № 5 — будівля Парафіяльної школи (XVIII ст.), згодом — чоловіче Ланкастерське училище (1847), Чернігівська громадська бібліотека та музей Чернігівської Губернської вченої архівної комісії; у 1918 році тут розміщувався штаб Єврейського червоногвардійського загону під командуванням А. Гутмана та Н. Івельмана;
• буд. № 24 — особняк архітектора Д. Афанасьєва (поч. XX ст.);
• буд. № 25 — будівля Чоловічої торговельної школи (1905 р., псевдоросійський стиль);
• буд. № 40 — будівля Чернігівської електростанції (1927–1929 рр., арх. Г. Конопатський, стиль конструктивізм);
• буд. № 42 — особняк інженера І. Якубовича (кін. XIX ст., стиль модерн);
• буд. № 65 — будівля Володимирського міського училища (1893 р.);
• буд. № 92 — особняк купця З. Гозенпуда (кін. XIX ст., стиль модерн; на початку XX ст. подарований власником місту для облаштування сирітського притулку).

Крім того, як історична забудова Чернігова ХІХ — поч. ХХ ст., цінність становлять також буд. № 11, 13, 15, 22 (має залишки валу Окольного граду ХІ ст. на подвір'ї), 22а, 30 (стиль конструктивізм), 33, 33а, 44 (у 1920-х Штаб територіального полку РСЧА), 48 (стиль модерн), 50 (стиль модерн), 54, 62, 67, 69 (у 1920–1925 рр. 2-й Комсомольський клуб), 80.

• буд. № 23 — Почесне консульство Латвійської Республіки;
• буд. № 25 — Чернігівський економічний коледж Національної академії статистики, обліку та аудиту;
• буд. № 33 — Чернігівський обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді;
• буд. № 34 — Академія Державної пенітенціарної служби України;
• буд. № 37 — Головне управління статистики у Чернігівській області;
• буд. № 40 — ПАТ «Чернігівобленерго»;
• буд. № 49 — ресторан «Куба»;
• буд. № 57/1 — Чернігівський громадський комітет захисту прав людини;
• буд. № 92 — ПНЗ Спеціалізована дитячо-юнацька  школа олімпійського резерву з веслування на байдарках і каное ЧОО ФСТ «Україна», ПНЗ Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа ЧОО ФСТ «Україна».

• 
  Кам’яниця Константиновичів (не збереглась). Малюнок за фото С. Таранушенка
• 
  Будівля Чернігівського жіночого єпархіального училища, 1882–1886 рр. (не збереглась)
• 
  Казенний винний склад в кінці вулиці Гончої на Ковалівці, 1900-ті (зараз — ЗАТ ЧЛГЗ «Чернігівська горілка»)
• 
  Церква Миколи Чудотворця на розі Гончої та Богоявленської, 1862 р. (не збереглась)
• 
  Будівля Торговельної школи поч. XX ст. (зараз — Чернігівський економічний коледж)
• 
  Будівля електростанції 1927–1929 рр. (зараз — ПАТ «Чернігівобленерго»)
• 
  Особняк З. Гозенпуда кін. ХІХ ст. Колишній сирітський притулок

• Новак А. Історична короткозорість / А. Новак // Чернігівщина. — № 9 (618). — 2 березня 2017. — С. 4
• Вулиця Гонча|Вулиці нашого міста

• Горького Максима вулиці // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К.: УРЕ, 1990. — С. 190-192
• Леп'явко С. А. Чернігів. Історія міста: Науково-популярне видання. — К.: «Темпора», 2012. — 432 с.
• Карнабіда А. А. Чернігів: Історико-архітектурний нарис. — К.: «Будівельник», 1969. — 80 с.
• Карнабіда А. А. Чернігів: Архітектурно-історичний нарис. — Вид. 2-е перероблене і доп. — К.: «Будівельник», 1980. — 128 с.
• Руденок В. Я. Чернігів — подорож на 100 років назад (1910—2010). — Чернігів: АХАЛАР, 2009. — 84 с.
• Сапон В. М. Вулиці старого Чернігова: Історико-краєзнавчі етюди. — Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. — 128 с.