Відмінності між українською та іншими слов'янськими мовами

Відмінності між українською та іншими слов'янськими мовами — сукупність специфічних ознак, які суттєво вирізняють українську мову з поміж інших слов'янських мов[1].

Мовознавство
Мови світу
Лінгвістична карта світу
Портал

Сутність

Українська мова належить до східнослов'янської групи мов. Це державна мова України. В світі нею володіють близько 47 мільйонів людей, в 1993 році налічувалося 37 мільйонів, для яких ця мова є рідною. На письмі для написання українських слів застосовуються кириличні символи.

Як кожній іншій, українській мові притаманні унікальні риси, що надають їй схожості і відмінності з іншими слов'янськими мовами — білоруською, польською, словацькою та болгарською. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови вважається білоруська — 84 % лексичних збігів, далі йдуть польська і словацька (70 % і 68 % відповідно), а також російська (62 %).

Відмінна специфіка мови відображається в моделях словотвору і лексиці, в тому числі, лексичних українізмах (станом на 2021 рік).

Споконвіку був відзначений вплив української мови на мови слов'янських групи, особливо на білоруську, російську і польську. Наприклад, в лексику польської мови були запозичені слова типу «czereśnia» — черешня, румунського — «holub» — голуб і «ştiucă» — щука, російської — «галушки» — галушки та ін.

Відмінність між українською та російською мовами

Обидві мови належать до слов'янської групи Індо-Європейської мовної сім'ї. Російська мова є офіційною в Росії, Білорусії, Казахстані і Киргистані, тоді як українська — офіційна мова лише України. За рахунок спільної історії, російська дуже поширена в Україні, Латвії, Литві, Грузії, Естонії, Киргизстані, Туркменістані, Росії, Казахстані, Таджикистані, Вірменії, Молдові, Білорусі, Узбекистані та Азербайджані.

Обидві мови користуються кирилицею, однак деякі літери таки відрізняються. В російській є літери «ё» та «ы», тоді як в українській замість «ё» використовуються буквосполучення «йо», «ьо» або літери «е» та «і». Наприклад, «клён» — це «клEн», а "сёмга– це «сЬОмга».

Російська літера «ы» — це українська «и». Наприклад, «бЫк» українською буде «бИк». Такі українські літери, як «і», «ї» і «ґ» не існують в російській. Українська «і» відповідає російській «и», а «ґ» співвідноситься з «г», хоча близьке за вимовою до російського «к». Наприклад, українське «їсти» — це російське «есть», українське «кіт» російською «кот», а українське «ґрунт» — це російське «грунт».

Українська літера «Г» вимовляється як латинська H. Наприклад, слово «гора» українською вимовляється як «ho-ra», а російською — «гора» близьке за вимовую до слова «кора».

Українські літери «е» та «є» відповідають російським «э» та «е». Наприклад, слово «дерево» українською звучить як «дЕрЕво», а російською — «дЄрЄво».

В російській мові використовується твердий знак, тоді як в українській — апостроф. Наприклад, «съесть» російське — «з'їсти» українське.

На відміну від російської, в українській мові існує кличний відмінок. Наприклад, «Батьку!» (називний відмінок «Батько») чи «Іване» (називний — «Іван»), тоді як в російській кличного відмінка як такого не існує («Иван!», «Борис!» тощо).

В першій особі множини дієслова в українській мові приймають закінчення «мо». Наприклад, «Будемо» українською - «Будем» — російською.

Українська — єдина з мов слов'янської групи, яка утворює майбутній час флективним способом: «робитиму». Це відрізняє її від російської чи англійської мов, де використовують аналітичний метод — «буду делать» і «will do».[2]

Відмінність між українською та білоруською мовами

Українська та білоруська мови включені в групу східнослов'янських мов. Найближчі родичі володіють не тільки подібні риси, але і серйозними відмінностями, які обов'язково потрібно брати до уваги.

Українська мова зберегла у собі кличний відмінок (наприклад, мамо — мама, тато — тато). Білоруська мова повністю втратила кличний відмінок, незважаючи на те, що він спочатку був і у них.

Потрібно відзначити закінчення -овi / -евi, є характерними в певних ситуаціях:

  • Давальний відмінок
  • Іменники чоловічого роду

Білоруській мові притамання сильне акання (редукція голосних звуків, що стоять на ненаголошених місцях). Простежується відсутність правил, які передбачають перехід «е» в «о» під наголосом перед приголосними. Наприклад, нясеш, змерз. Звук «и», «і» використовуються за правилами О, Е російської мови. Обидва звуку використовуються в дієслівних формах на основі заміни «и», «і» на «е», «о» в закінченні іменників: шия. Відбувається поєднання «ри», «ли», «лi» на основі вживання «ро», «ре», «ло», «ле» без наголосу. Зрідка — з наголосом російськомовних звукосполучень.

Основною відмінністю у насписанні є те, що звук «Ў» замінює український звук В. У вимові у білоруському слові передбачається відсутність м'яких Д, Т. Таким чином, передбачено дзекання і цекання. Звук «Ф» вимовляється лише зрідка. При цьому передбачено запозичення іноземних слів. На місці «Ф» в більшості випадків замінюють на «Х», «П», «ХВ».[3]

Відмінність між українською та польською мовами

Основна відмінність між українською та польською мовами полягає в орфографії. Польська мова використовує латинський алфавіт, тоді як українська базується на кирилиці. Польська абетка включає багато літер з діакритичними знаками: креска над літерами ć, ń, ó, ś, ź, літера ł; крапка над буквою ż і огунек в ą, ę.

Окрім шести монофтонгів як і в українській, польська має ще два назальних дифтонги — ę, ą.

Існує суттєва різниця у наголосі. У польській мові наголос майже завжди падає на передостанній склад (окрім деяких винятків), а в українській він не фіксований взагалі.

Для дієслів, що стосуються займенника «я» польської мови характерні різні роди (чоловічий та жіночий).[4]

Відмінність між українською та словацькою мовами

Наголос у словацькій мові завжди падає на перший склад з виключенням коротких граматичних слів, як напр. sa = «-ся», je = «він (а / о) є», ťa = «тебе» (коротка форма) і т. д.

Присутні подовжені голосні, r і l. Наголошена голосна або наголошена складотворної не подовжується при проголошенні, як у російській, а залишається короткою. Подовжені голосні позначаються на письмі самостійними буквами і вимовляються вдвічі довше звичайних. Подовження голосних при проголосний дуже важливі для передання сенсу (наприклад, drah — дорога; drha — дорога). Такий поділ незвичниц для української мови, тому може помилково здатися, що наголос іноді падає в середину або кінець слова. Крім того, голосні в словацькій мові не редукуються: напр. metro [Метро] метро, ​​тобто ні [митро], ні [метра].

Звуки «r», «l», «ŕ» і "ĺ"У положенні між двома приголосними поводяться як голосні, тобто утворюють окремий склад і теж можуть бути довгими, як інші гласні (i — , e — , a — , o — , u — , l — ĺ, r — ŕ), напр. vlk (вовк), vĺča (вовченя), smrť (смерть), vŕba (верба) і т. д.

Для словацької мови характерне використання дифтонгів ia, ie, iu, [я, е, ю, ўо].

Наукові дослідження

Фаховими дослідженнями в даній царині займався український мовознавець, кандидат філологічних наук Олександр Царук[5].

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.