Відродження мови

Відродження мови — процес повернення вимерлої мови до повсякденного вжитку.

Цей процес є оберненим до вимирання мови, коли її носії поступово переходять до використання іншої мови в більшості життєвих ситуацій і перестають навчати старій мові своїх дітей. Відродження ставить за мету повернути вимерлу чи мову, що вимирає до загального повсякденного вжитку та створити умови її подальшого самостійного існування. Цей процес може запроваджуватися державною владою, суспільними чи культурно-освітніми організаціями та ентузіастами.[1][2]

Мабуть, найуспішнішим прикладом такої діяльності є іврит — відроджена давньоєврейська мова, яка була мертвою протягом двох тисячоліть та існувала лише як літургійна мова юдаїзму. Зараз іврит є офіційною мовою Держави Ізраїль, він вживається в усіх галузях суспільного і власного життя і його існуванню як розмовної мови нічого не загрожує. Інші проєкти відродження мов, яким загрожує вимирання, наприклад, відродження ірландської мови в Ірландії, мали значно менший успіх.

Окрім івриту та ірландської, за різних часів державними установами чи громадськими організаціями і спільнотами ентузіастів проводилися кампанії по відродженню таких мов:

• бретонська — кельтська мова північного заходу Франції;
• мова індіанського народу команчів;
• коптська — літургічна мова єгипетських християн, що є пізньою формою давньоєгипетської мови перших сторіч н. е.;
• корнуольська — кельтська мова південного заходу Англії, вважається вимерлою з XVIII ст.;
• фарерська — скандинавська мова мешканців Фарерських островів, що належать Данії, зараз є офіційною мовою на островах;
• фризька — германська мова північного сходу Нідерландів і суміжних областей Німеччини;
• грецька катаревуса — проєкт часткового відродження давньогрецької мови, помітного успіху не мав, але здійснив значний вплив на розвиток народної новогрецької мови;
• ладіно — мова євреїв, що були вигнані з Іспанії в XVI ст., є наслідком незалежного розвитку середньовічної іспанської мови;
• латинська — вимерла з раннього середньовіччя, але до XIX ст. була лінгва-франка у Європі й загальновизнаною мовою науки;
• менська — кельтська мова корінного населення острова Мен в Ірландському морі, що належить Великій Британії, вимерла в XIX ст.
• давньонорвезька — північногерманська мова, якою говорили в сучасній Норвегії та на Фарерських островах приблизно в XII-XVI столітті;
• провансальська — романська мова південного сходу Франції;
• шотландська — місцева форма англійської мови, що розвивалася окремо з середньовічних часів;
• шотландська гельська — мова кельтського населення Шотландії;
• тлінгітська — мова одного з індіанських народів Аляски;
• валлійська — кельтська мова Уельсу;
• їдиш — германська мова євреїв Східної Європи;
• маорі — мова корінного народу Нової Зеландії (Маорі).