Візит Павла Скоропадського до Німеччини (1918)

29 квітня 1918 року у Києві відбувся збройний переворот. У ніч з 29 на 30 квітня прихильники Павла Скоропадського захопили владу в Україні. Після цього Павло Скоропадський проголосив себе гетьманом України, а замість Української Народної Республіки з'явилася Українська Держава. Переворот відбувався за підтримки військ Німецької імперії[1].

Після приходу до влади в Україні Скоропадського, що підтримував війська Центральних держав у Першій світовій війні, Німеччина, Австро-Угорщина та інші Центральні держави почали підтримувати гетьмана України, українську владу. Тим часом гетьман Скоропадський проводив внутрішні реформи та свою зовнішню політику. Головою (отаманом) Ради міністрів при Павлі Скоропадському був Федір Лизогуб[2]. Микола Василенко тимчасово виконував обов'язки міністра закордонних справ Української Держави[3]. З допомогою Федора Лизогуба та Миколи Василенка Павло Скоропадський здійснював свою зовнішню політику, яка характеризувалася підтримкою Центральних держав та боротьбою за міжнародне визнання України під його владою[4].

Одним з основних питань зовнішньої політики Павла Скоропадського було встановлення міжнародно визнаних кордонів Української Держави. Західні і північні кордони держави встановлювалися Брест-Литовським миром, підписаним представниками УНР до гетьманського перевороту. Невизначеними були питання щодо північно-східних та східних кордонів. У переговорах з більшовиками Павло Скоропадський потребував підтримки союзників.

Наприкінці літа — на початку осені 1918 року ставало зрозуміло, що Центральні держави зазнають поразки у Першій світовій війні[5]. У таких умовах Україні знадобилася ще більша підтримка Німецької імперії.

17 серпня 1918 року гетьман Павло Скоропадський відправив до Берліна для переговорів з Німецькою імперією отамана Ради міністрів Федора Лизогуба, дипломата й заступника міністра закордонних справ Олександра Палтова та особистого ад'ютанта Василя Кочубея[6]. Делегація провела кілька зустрічей з державним секретарем закордонних справ Німецької імперії Паулем фон Гінце. Основними темами обговорення були торговельно-економічні, політичні (ратифікація Брест-Литовського миру, холмська, донська, бесарабські й кримська проблеми) питання, створення українського війська та передача Німеччиною Україні Чорноморського флоту. Проте делегацією деякі питання не були вирішені, зокрема останні, які стосуються війська, через що німецький імператор Вільгельм II запросив до Берліна гетьмана Павла Скоропадського. Після цього в екстреному порядку розпочато підготовку візиту гетьмана України до Німеччини.

2 вересня 1918 року гетьман Скоропадський виїхав з Києва до Берліна. Напередодні, 1 серпня, він підписав «Тимчасовий Закон про Верховне Управління Державою на випадок смерти, тяжкої хвороби і перебування по-за межами держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України», відповідно до якого на час візиту, тяжкої хвороби або на випадок смерти Гетьмана Українською Державою правитиме Колегія Верховних правителів, до складу якої входять три особи: по одного Верховного правителя призначають Гетьман, Державний Сенат та Рада Міністрів. Своїм Верховним правителем Павло Скоропадський призначив голову Ради Міністрів Федора Лизогуба[7]. Пізніше Державний Сенат своїм Верховним правителем призначив Дмитра Носенка, а Рада Міністрів — Олександра Рогозу[8].

Про візит гетьмана у Німеччину знали тільки представники делегації, що вже перебувала в Німеччині, та особистий представник імператора Німеччини в Україні Вернер фон Альвенслебен, оскільки візит готувався у таємниці. Із собою Павло Скоропадський до Німеччини взяв лише Олександра Палтова й ад'ютантів Гната Зеленевського та Абдула Західова.

3 вересня поїзд Павла Скоропадського прибув до Потсдама.

4 вересня 1918 року гетьман з усіма, хто його супроводжував, приїхав до Берліна. Там його поселили у готелі «Adlon». Розпочалися офіційні візити Павла Скоропадського у Берліні. Разом з Олександром Палтовим, Гнатом Зеленевським, А. Західовим та послом у Німеччині Федором Штейнгелем гетьман відвідав рейхсканцлера Німецької імперії графа Георга фон Гертлінга та заступника державного секретаря графа фон Буше. Увечері того ж дня відбулася дипломатична вечеря між рейхсканцлером та гетьманом разом з іншими почесними особами.

5 вересня 1918 року Павло Скоропадський відвідав Кассельську картинну галерею, після чого вирушив у палац на пагорбі Вільгельма за 6 км від Касселя, де в той час перебував німецький імператор Вільгельм II. Під час зустрічі кайзера з гетьманом та делегатами Павлу Скоропадському було вручено Орден Червоного орла; іншим українським делегатам також були вручені німецькі ордени[9]. Після дипломатичного сніданку між гетьманом та імператором розпочалися переговори. Увечері того ж дня відбулася дипломатична вечеря у Ганновері.

6 вересня гетьман відвідав імператорську оперу в Берліні.

8 вересня Павло Скоропадський побував у Спа, де відвідав фельмаршала Пауля фон Гінденбурга. Пізніше він відвідав заводи Б. Круппа у Ессені. Увечері того ж дня гетьман перебував у Кельні.

9 вересня гетьман України повернувся до Берліна, де зустрівся у палаці імператора з Паулем фон Гінденбургом та Еріхом Людендорфом.

10 вересня Павло Скоропадський у Кілі зустрівся з принцом Генріхом Прусським — братом імператора Вільгельма II.

17 вересня гетьман України повернувся до Гетьманського палацу в Києві.

Під час подорожі Павла Скоропадського Німеччиною в Берліні перебував заступник міністра закордонних справ Української Держави Олександр Палтов. У столиці Німецької імперії він займався вирішенням важливих для України питань, зокрема питання Криму, впливу внутрішньо-політичної ситуації в Німеччині на Україну та інше. Олександр Палтов також познайомився з керівниками соціал-демократичних партій Німеччини. Гетьман Павло Скоропадський так оцінив місію Палтова зі знайомства з лідерами німецьких партій[10]:

...я хотів, щоб він познайомився з усіма соціалістичними вождями і повідомив мені про свої враження. Палтов у цьому питанні дуже погано виконав своє завдання: я хотів, щоб він повидав різних господ і вказав би мені, з ким з них бажано було б зустрітися.

Переговори відбувалися й з економічних та політичних питань. Зокрема, 10 вересня в Києві було підписано Економічну угоду з Німецькою та Австро-Угорською імперіями[11].

Візит гетьмана Павла Скоропадського до Німеччини позитивно вплинув на відносини між Україною та Центральними державами. Пом'якшилося ставлення німецьких генералів на фронтах Першої світової війни до гетьмана. Генерал Гюнтер фон Кірхбах, що раніше вважав кращим перебувати у Вільнюсі, перейшов до Києва та вважав себе за підлеглого Ясновельможного пана Гетьмана всієї України. Так само повівся начальник штабу генерал-лейтенант Вільгельм Ґренер[12].

Поїздка гетьмана у Німеччину вплинула і на політичне становисько Української Держави. Скоропадський отримав згоду на формування восьми корпусів війська, що дало би поштовх до створення потужної української національної армії. Активно обговорювалося й кримське питання. Крим, який німці захопили під час Кримської операції ще до гетьманського перевороту, остаточно погодилися передати під владу Української Держави. Так само до Збройних сил Української Держави приєднали кораблі Чорноморського флоту колишньої Російської імперії[12][13]. Також Німеччина зголосилася підтримати Українську Державу в інших питаннях, зокрема щодо кордонів з Білоруською Народною Республікою та РСФРР, приєднання Бессарабії, Буковини та Кубані[6]. 10 вересня, під час перебування Скоропадського у Кілі, в Києві підписали Фінансову Угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною[11]. Гетьман Скоропадський так оцінював результати свого візиту у щоденникові[10]:

Подорож мою дуже критикували багато кіл, інші, навпаки, її схвалили. Я вважаю, що вона ні схвалення, ні осуду у ділових осіб не повинна викликати. Я поїхав, тому що інакше не міг вчинити через те, що було необхідно негайно зробити після повернення. Дозвіл на це я міг отримати тільки в Берліні, і я його там дістав. Українці були вельми задоволені, вони цю подорож також переоцінили і вважали, що тепер Україна стала міцною державою. Водночас усі партії зійшлись на гетьманстві, а деякі російські кола вбачали в моїй поїздці важкий злочин.

Візит вплинув і на особистість Павла Скоропадського. Повернувшись до Києва, він розширив свій титул з простого «Гетьман України» до «Його світлість Ясновельможний пан Гетьман всієї України». Начальник генерального Штабу Української Держави Борис Стеллецький писав про це[6][12]:

Він ніби відчув ґрунт під ногами, він перестав бути тією простою і працьовитою людиною, якою був до цих пір. Влада й шана стали йому крутити голову, він за всією вірогідністю почав вірити у свій розум і силу, а головне непогрішимість... Повернувшись „Світлістю” з поїздки в Берлін, він перестав цікавитися з тією дошкульністю, як це робив раніше, поточними справами.

Володимир Винниченко занотував[12]:

Особливо після повороту з Берліну, де йому подавав руку сам Вільгельм, у його слинявій душі міцно загніздилось переконання в своїй особливій місії на Україні.

Гетьман відчув себе політиком та монархом європейського рівня, що дало йому занадто великої впевнености[12].

• Українська Держава
• Скоропадський Павло Петрович
• Гетьманський переворот (1918)
• Лизогуб Федір Андрійович
• Палтов Олександр Олександрович

• Гай-Нижник П. Візит гетьмана Павла Скоропадського до Німеччини у контексті політичного життя України 1918 року // Україна дипломатична. — Вип.XV. — К., 2014. — С.605–615
• Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923: документально-наукове видання. В 2-х т. — Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 року / Упорядн., авт. передм. та комент. К. Ю. Галушко. — К.: Темпора, 2002. — С. 95.
• Мараєв В. Україна, 1918. Хроніка. — Харків: Фоліо, 2020. — С. 214—220. ISBN 978-966-03-8924-3.
• Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали. У двох томах, трьох частинах. Т. 2 / Упоряд.: Р. Пиріг (керівник) та ін. — К.: Темпора, 2015. — С. 56, 255.
• Скоропадський П. Спогади. — Київ; Філадельфія, 1995. — С. 276—281.