Війчасті

Морфологія інфузорії: 1. скоротлива вакуоля; 2. травна вакуоля; 3. макронуклеус; 4. мікронуклеус; 5. порошиця; 6. ротовий отвір; 7. глотка; 8. війки

Форма тіла війчастих різноманітна, розміри від 10 мкм до 3 мм. Тіло вкрите тоненькою щільною оболонкою — кортексом. Більшість видів інфузорій протягом усього життя чи його окремих стадій мають війки. В окремих видів війки, з'єднуючись у пучки, утворюють своєрідні органи руху — циррі. Сукупність всіх війок та їх похідних називається ціліатурою. У зовнішньому шарі цитоплазми інфузорій розташовані скоротливі волоконця — міонеми. В ектоплазмі зазвичай добре розвинені органели нападу й захисту — трихоцисти, мукоцисти, токсіцисти[2].

Довжина тіла інфузорії-туфельки становить у середньому 300 мк. Велетні серед інфузорій прісних вод (довжина 1—2 мм) — синьо-блакитні трубачі і змієподібні спіростомуми[3].

Живляться інфузорії дрібними органічними рештками, водоростями, бактеріями, іншими найпростішими тощо. Живлення здійснюється через рот — цитостом. Їжа з рота, розташованого на дні особливої заглибини — перистоми, потряпляє в глотку, а з неї — в травну вакуолю. Неперетравлені рештки їжі виштовхуються через спеціальний отвір — порошицю. Сисні інфузорії всмоктують їжу за допомогою щупалець — мізоцитозом, а деякі паразитичні види (безроті Astomata) мають скорочений рот і живлення здійснюють через поверхню тіла шляхом піноцитозу[2].

Більшість інфузорій мають скоротливі вакуолі, за допомогою яких здійснюються осморегуляторна та видільна функції.

Інфузорії мають 2 ядра: більше ядро — макронуклеус, що відіграє роль в регуляції обміну речовин та русі, і менше — мікронуклеус, пов'язане зі статевим процесом.

Розмножуються інфузорії переважно безстатевим шляхом — поперечним поділом клітини або пункуванням; періодично в життєвому циклі інфузорій відбувається статевий процес — кон'югація, а також автогамія.

Переважна більшість інфузорій живе в прісній і морській воді у складі бентосу і планктону, деякі види — у ґрунтах і у мохах.

Багато інфузорій — коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільськогосподарських тварин і риб[2].

За несприятливих умов інфузорії перетворюються в цисти; в такому стані вони можуть переноситися вітром в інші водойми[2].

Описано кілька тисяч видів інфузорій[4][5][6], причому неописаних видів може бути в 5-10 разів більше[4].
У 1970-х роках інфузорій поділяли на 2 класи чи підкласи: війчасті інфузорії (Ciliata) та сисні (Suctoria)[2]. Подальші цитологічні та філогенетичні дослідження призвели до значного збільшення числа класів (у системі Gao et al. 2016 року їх виділяли вже 14[7]). Широкого визнання набув поділ інфузорій на підтипи Intramacronucleata та Postciliodesmatophora[7][1]. В інфузорій підтипу Intramacronucleata поділ макронуклеуса здійснюється мікротрубочками, які збираються всередині самого макронуклеуса, а в підтипі Postciliodesmatophora мікротрубочки утворюються зовні макронуклеуса.
Клас Mesodiniea, можливо, має бути виділеним у третій підтип[7].

Система інфузорій за Gao et al., 2016[7]:

• тип Ciliophora
  • підтип Postciliodesmatophora
    • клас Karyorelictea
    • клас Heterotrichea
  • підтип Intramacronucleata
    • клас Armophorea
    • клас Cariacotrichea
    • клас Colpodea
    • клас Litostomatea
    • клас Nassophorea
    • клас Oligohymenophorea
    • клас Phyllopharyngea
    • клас Plagiopylea
    • клас Prostomatea
    • клас Protocruziea
    • клас Spirotrichea
  • (неясне положення)
    • клас Mesodiniea

Філогенічна кладограма класів війчатих[8][9].

• 
  Entodinium
• 
  Isotricha intestinalis
• 
  Ophryoscolex
• 
  Balantidium coli

• Позначення, що використовуються в найменуваннях таксонів

• (рос.) Стрелков А. Паразитические инфузории из кишечника непарнокопытных семейства Equidae. Л., 1939.
• (рос.) Догель В. А., Полянский Ю. И., Хейсин Е. М. Общая протозоология. М.-Л., 1962.
• (рос.) Серавин Л. Н. Двигательные системы простейших. Л., 1967.