Віктор Фредерік Вайскопф

Народився 19 вересня 1908 року в Відні. Закінчив Геттінгенський університет в 1931 році. У 1932—1933 роках працював там же. У 1934 році отримав диплом доктора філософії з фізики і переїхав до Цюрихського технологічного інституту, де пропрацював до 1936 року. Паралельно стажувався у Нільса Бора в Копенгагенському університеті.

У 1937 році незадовго до того, як до влади в Австрії прийшли нацисти, Вайскопф перебрався в США, де отримав посаду інструктора, а потім асистент-професора в Рочестерському університеті. У 1943 році разом з багатьма іншими вченими Вайскопф приєднався до Мангеттенського проєкту з розробки атомної бомби. У той же рік він отримав американське громадянство.

У 1945 році після закінчення війни Вайскопф був прийнятий на посаду ад'юнкт-професора фізики в Массачусетський технологічний інститут, однак отримав дозвіл закінчити свою роботу в Лос-Аламосі. У 1946 році він повернувся в інститут уже на посаді повного професора і трохи пізніше очолив теоретичну групу, яка працювала в області ядерної фізики. У співавторстві з Джоном Блаттом Вайскопф написав підручник «Теоретична ядерна фізика» (англ. «Theoretical Nuclear Physics»), що є одним з найбільш затребуваних підручників в цій області знань.

У 1949 році Вайскопф став членом комітету науковців з питань безпеки, головою якого був Альберт Ейнштейн. Комітет наполягав на контролі за атомним озброєнням і робив спроби зблизити погляди Сходу і Заходу в питаннях атомної безпеки. Вайскопф був одним з учасників маніфесту проти водневої бомби в 1950 році й брав участь у компанії з обміну вченими між США і країнами решти світу.

У 1961 році Вайскопф переїхав до Женеви в CERN. Тут до 1965 року він обіймав посаду генерального директора і очолював міжнародну дослідну установу, яка має другий за потужністю прискорювач заряджених частинок в світі. Під його керівництвом CERN став одним з провідних наукових інститутів світу.

У 1966 році Вайскопф повернувся в Массачусетський технологічний інститут, де отримав ранг інститутського професора. У 1967—1973 роках він очолив фізичний факультет, де створив групу, яка згодом стала Центром теоретичної фізики в інституті. 20 липня 1974 Вайскопф офіційно пішов на пенсію.

Після відходу з інституту Вайскопф розгорнув бурхливу діяльність із залучення уваги громадськості до питань ядерної безпеки. У 1983 році в інтерв'ю він назвав ядерну бомбу «тінню свого життя».

• Папська академія наук (з грудня 1975 року)
• Національна академія наук США
• Американська академія мистецтв і наук (президент у 1976—1979 роках)
• Федерація американських вчених
• Американське фізичне товариство (президент у 1960—1961 роках)
• член-кореспондент Австрійської, Баварської, Данської, Французької, Шотландської та Іспанської академій наук
• Іноземний член АН СРСР (1976)

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх електронів атома. Описав вплив скінченності розмірів ядра на тонку структуру рівнів (так званий ефект Бора — Вайскопфа). Показав, що розширення ліній в спектрі випромінювання визначається співвідношенням невизначеності Гейзенберга. У Цюриху сконцентрувався на розробці квантової теорії поля. У цій області спільно з Паулі йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії скалярного поля, що дозволило йому в 1934 році дати квантовомеханічний опис заряджених бозонів. У 1936 році розробив теорію поляризації вакууму. У Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з Гансом Бете та Л. Д. Ландау статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943—1946 роках працює над атомним проєктом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з Е. Конвеллом описав розсіювання носіїв заряду в твердих тілах на заряджених центрах. У 1954 році спільно з Г. Фешбахом і Ч. Портером розробив оптичну модель ядра атома.

• 1956 — Медаль Макса Планка, Німецьке фізичне товариство
• 1970 — Медаль Бориса Прегаля, Нью-Йоркська академія наук
• 1972 — Prix Mondial Cino de Duca за гуманізм у науці
• 1978 — Order pour le Merite
• 1979 — Медаль Смолуховського, Польське фізичне товариство
• 1980 — Національна наукова медаль США
• 1981 — Премія Вольфа з фізики
• 1983 — Медаль Роберта Оппенгеймера
• 1984 — Медаль Альберта Ейнштейна
• 1988 — Премія Енріко Фермі
• 1990 — Премія Людвига Вітгенштейна, Австрійська дослідницька організація
• 1991 — Медаль соціального захисту населення, Національна академія наук США
• 1992 — Медаль Комптона, Американський інститут фізики

• Ефект Бора — Вайскопфа

• Блатт Дж., Вайскопф В. Теоретическая ядерная физика. — М. : ИЛ, 1954. — 660 с.
• Вайскопф В. Наука и удивительное. Как человек понимает природу. — М. : Наука, 1965. — 228 с.
• Вайскопф В. Физика в двадцатом столетии. — М. : Атомиздат, 1977. — 270 с.
• Готтфрид К., Вайскопф В. Концепции физики элементарных частиц. — М. : Мир, 1988. — 240 с.
• Victor Frederick Weisskopf. A primer in particle physics. — MIT Department of Physics, 1979. — 130 с.
• Victor Frederick Weisskopf. Freeman The privilege of being a physicist. — Basic Books, 1989. — 235 с. — ISBN 0716721066.
• Victor Frederick Weisskopf. The joy of insight: passions of a physicist. — Basic Books, 1991. — 336 с. — ISBN 0465036783.

• Weisskopf dies at 93 (англійською). Массачусетський технологічний інститут. 24 апреля 2002. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.
• Вайскопф, Виктор Фредерик (англійською). Кругосвет. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.