Газова камера

Перша спроба створити газову камеру була проведена в одній з в'язниць штату Невада в 1923 році, з ініціативи тюремного стоматолога на прізвище Тернер. Він пропонував впускати отруйний газ безпосередньо в камеру смертників, коли ті спали, але після невдалого експерименту, внаслідок якого отримали смертельне отруєння двоє наглядачів вирішено було сконструювати окрему прибудову в тюремному дворі. Тернер вважав, що якщо пустити отруйні речовини в камеру смертників під час сну, то вони помруть не відчувши нічого.

Винахідником «душогубки» — автомобіля, переобладнаного з фургона для перевезення хліба, у кузові якого душили вихлопним газом засуджених на смерть людей, вважається радянський працівник НКВС, лейтенант держбезпеки Берг Ісай Давидович. У кузов фургона, обшитого зсередини оцинкованим залізом, пророблявся отвір, через який за допомогою ґумового шлангу надходили вихлопні гази, від отруєння якими за 20-30 хвилин засуджені у фургоні помирали. Саме ці радянські авто-душогубки, "очевидно, були взяті на озброєння гітлерівцями в роки Другої світової війни." [1][2]

Газові камери використовувалися для страти засуджених злочинців у США починаючи з 1920-х років. Газові камери широко використовувалися нацистською Німеччиною як засіб вбивства в таборах смерті євреїв, слов'ян і тих, кого нацисти вважали «унтерменшами». Це підтверджується численними свідченнями, а також нацистськими документами.( джерело?) У газових камерах Освенцима і Майданека для масових вбивств застосовувався Циклон Б, а в Треблінці та деяких інших таборах смерті для масових вбивств використовувалися приміщення, в які закачувалися вихлопні гази дизельних двигунів. Відомі випадки використання автомобілів, обладнаних газовою камерою (газваген).

У червні 1941 року я отримав наказ встановити в Аушвіці обладнання для винищення євреїв. Коли я обладнав будинок для винищувань в Аушвіці, то пристосував його для використання газу «Циклон Б», який являв собою кристалічну синильну кислоту. Іншим удосконаленням, зробленим нами, було будівництво газових камер з разовою пропускною спроможністю в 2 тисячі чоловік, у той час як у десяти газових камерах Треблінки можна було винищувати за один раз тільки по 200 чоловік у кожній.

— Рудольф Гьосс, свідчення на Нюрнберзькому процесі[3].

Аж до кінця XX століття газові камери застосовувалися також у Сполучених Штатах Америки для виконання смертної кари. Востаннє (станом на січень 2012 р.) газова камера використовувалися 4 березня 1999, коли в Аризоні був страчений Волтер ЛаҐранд. В даний час законодавства п'яти штатів допускають використання газової камери:

Штат Аризона: За вибором засудженого поряд зі смертельною ін'єкцією тільки якщо вирок був винесений до 15 листопада 1992.

Вайомінг: Якщо смертельна ін'єкція буде визнана неконституційною.

Каліфорнія: На прохання засудженого, за замовчуванням застосовується смертельна ін'єкція. Верховний суд Каліфорнії визнав газову камеру «жорстоким і незвичайним покаранням».

Міссурі: За вибором поряд зі смертельною ін'єкцією закон не пояснює, хто робить вибір — засуджений або судові органи.

Меріленд: За вибором засудженого поряд зі смертельною ін'єкцією, тільки якщо злочин було скоєно до 25 березня 1994.

Цей метод неодноразово піддавався критиці як досить болісний; смерть нерідко наставала далеко не відразу. Так, при страті вбивці двох людей Дональда Хардінга в Аризоні 6 квітня 1992 смерть наступила лише через 11 хвилин; присутнього при страті прокурора штату знудило. Для прискорення настання смерті засудженим зазвичай радили глибоко дихати, тобто брати активну участь у власній карі, що також вважається неетичним. Все це привело до того, що в даний час газова камера в США вже досить давно не застосовувалася і в осяжному майбутньому її використання на практиці малоймовірно.

Починаючи з 30-х років 20 століття в лабораторіях , які працюють з тваринами стали з'являтися евтанайзери . Тобто газові камери, розміром приблизно 0,5 м у всіх вимірах .Розмір такого евтанайзера не дозволяє туди помістити людину, але туди легко поміщаються миші, щури і кролики. У цю камеру впускається азот або вуглекислий газ в кількості , яка створює гіпоксію і тварини непомітно для себе задихаються в цьому апараті .

У 2017 році австралійський політик , затятий прихильник , лобіст і практик евтаназії Філіп Ничке спільно з голландським інженером Олександром Баннінком дали розвиток цієї ідеї , збільшивши цей евтанайзер до розмірів людини . Це проект отримав назву << Sarco Suicide pod>>, сама назва Sarco походить від слова "Саркофаг" .

Більшість деталей даного виробу виготовлені на 3D-принтері , в камеру подається стиснутий азот в кількості 4-х літрів з балона , розташованого внизу , таким чином знижуючи % вільного кисню з нормальних 20 до 2% , що викликає миттєве задуха , яке для самого евтаназанта відбувається практично непомітно . Газова камера активується евтаназантом зі смартфона через спеціальний додаток , який дає код активації , що діє протягом доби . В кінці 2021 року цей виріб отримав право на експлуатацію в Швейцарії , але задовго до того був отриманий шквал критики на адресу цього виробу , що став для нього чорним піаром , критики в один голос стверджують , що такий виріб це гламурна газова камера , яка може спричинити хвилю самогубств .