Норик (країна)

Королівство Норик до завоювання Риму

Згідно з латинськими джерелами в IV столітті до н. е. іллірійське плем'я нориків об'єднало під своєю владою кілька кельтських, іллірійських племен і плем'я венетів, утворивши власну державу у північно-східних Альпах. Столицею королівства була Норея (можливо, сучасний Клагенфурт). У Норика сформувалася своєрідне суспільство, в якому розвинулася змішання кельто-іллірійська культура Есте. Рівень розвитку античного Норика був досить високий. Тут вживалася своя оригінальна писемність. У Нориці використовувалося венетське і іллірійське алфавітне письмо. Відомо лише два божества Норика — Марс Латобій (до римського впливу звався «Великий батько Белін»), який іменувався «великим богом», «царем Туата», і богиня Норей, «велика мати народу».

Тривалий час державою керували верховні вожді. Справжнім зміцненням та засновником вважається Еккеон, що правив близько 210-180-х роках до н. е. За його правління та наступників (деякий час діяв принцип співволодарства) — Борон й Тінеон — сформовані основи державності. Активно розвивається добування корисних металів з копалень, особливо золота. також, користуючись вигідним географічним становищем, постає торгівля. Норицькі торговці з 186 року до н. е. посідали чільне місто у римській колонії Аквілеї. Водночас за цим царів з Норику були витіснені римські торгівці та копачі золота. Тоді ж починається карбування власної золотої монети за зразком римської. Монетний двір розташовувався в районі сучасного Цельє. Це так звана східнонорицька монета.

Починаючи з царя Немета встановлюються союзницькі стосунки з Римською республікою. Перед тим римляни у 129 році до н. е. завдали поразки норикам, але вже у 113 році до н. е. билися разом проти кімвірів та тевтонів. Наступні правителі — Андаманта та Ексінгома (початок I ст. до н. е.) вели подвійну гру, зберігаючи союз з Римом та дотримуючись дружніх відносин з германськими та галльськими племенами. Донька Ексінгома вийшла заміж за короля свевів Аріовіста, а сини Ексінгоми — Екрутісур (60-45 до н. е.) та Воккіон (60-45 до н. е.) — підтримали супротивників Гая Юлія Цезаря під час Галльської війни. Лише після поразки у 51 році до н. е. основних сил галлів Воккіон переходить на бік Цезаря та надсилає 300 кіннотників. Останні брали участь у громадянській війні 49-45 років до н. е. проти помпеянців.

Саме з ім'ям Воккіона пов'язано розквіт держави Норик. Ще у 60 році до н. е. відбив напад дакійського володаря Буребісти на свої землі. Згодом заснував нову столицю Вірун. Тут засновував новий монетний двір, де почав карбувати також срібну монету (західнонорицька монета). Відроджуються збори знаті на кшталт римського сенату. У 45 році до н. е. визнає зверхність Риму.

Останній цар Гезаторікс (ім'я вказує на родинні зв'язки з галльською знатю) спокійно володарював у Норику, продовжуючи практику Воккіона. Перед смертю у 16 році до н. е. заповідає свою країну Римській імперії.

Римські провінції під час Траяна (117 р. н. е.)

В 18 р. до н. е. Август провів чергову чистку сенату, скоротивши число до 600, і продовжив свої повноваження принцепса[2]. Він наблизив до себе Тиберія і Друза, а Агріппу відправив в Сирію для контролю за процесами, що відбувалися на Сході[3]. Після складних внутрішніх реформ Август приступив до реалізації нових експансіоністських планів, що стосувалися формування дунайського напрямку. В районі альпійських перевалів римські армії були задіяні в операціях по приборканню місцевих племен. Командував армією Публій Сілій, консул 20 р. до н. е., намісник об'єднаного Іллірика, який скорив паннонців і нориків[4]. Результатом цієї кампанії стало утворення в 16 р. до н. е. римської провінції Норик[5].
В наступному році, після битви у Боденського озера, Тиберієм і Друзом були підкорені племена ретів і вінделіків[6]. На їхніх землях була утворена провінція Реція. Таким чином був створений плацдарм для наступу до Дунаю.

Її столицею стала Віндобона (сучасний Відень). Бизько 40 року, під час правління Клавдія, Норик оголошується імператорською провінцією, а столиця повертається до міста Вірун. Лише за правління Марка Аврелія переходить у статус звичайної римської провінції з новим перенесенням столиці до Віндобони. Як провінція Норик проіснував аж до розпаду Західної Римської імперії, коли був захоплений при вторгненні з півночі, з території сучасної Чехії, німецькими племенами герулів, алеманів, тюрингів і ругів.

Митний округ Іллірик (лат. Illirici fructum) об'єднував Рецію, Норик, Далмацію, Паннонію, Дакію, Мезію та Фракію.[7]

Історія Австрії
Гальштатська культура
Доісторична Австрія
Римські провінції (Норик • Реція)
Карантанія
Східна марка
Герцогство Австрія
Ерцгерцогство Австрія
Священна Римська імперія (Габсбурзька монархія)
Австрійська імперія
Австро-Угорщина (Цислейтанія)
Німецька Австрія
Перша Австрійська Республіка
Федеративна держава Австрія
Аншлюс
Австрія у часи націонал-соціалізму
Окупація Австрії союзниками
Австрійська Республіка
Портал «Австрія»

Провінції і єпархії Римської імперії у 400 р.

У 408 р. територія завойована Аларіхом I, наприкінці V століття — остготами.

Норики згадуються в ПВЛ:

"По раздрушеніи же столпа и по раздЂлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемЂи Норци, иже суть СловенЂ."[8]

Норик згадується і у іншому літописі:

“Року Божого 477 Одоацер, король Рутенів, Гепідів, Готів, Унгарів та Герулів, виступаючи проти церкви божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норикум мечем і вогнем спустошивши”[9].

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього м. Ювавума лат. Claudium Iuvavum (нині Зальцбург) — фортеці в провінції Норик.

Існує теорія О. М. Трубачова про прабатьківщину слов'ян на Середньому Дунаї, в Західному Норику[10]. Черняк А. Б. стверджує, що саме Норик контролював знаменний «Бурштиновий шлях», що починався на північному сході сучасної Італії, в Аквілеї[11][12].

Гальштатська культура в етнічному відношенні вважається також культурою нориків.[13]