Гарматна гондола

Гарматна гондола зазвичай має одну або декілька гармат, боєкомплект та, за потреби, джерело живлення. Електричні гармати, наприклад M61 Vulcan, можуть живитись від електричної мережі літака або від аварійної авіаційної турбіни.

Гарматні гондоли збільшують вогневу потужність техніки не займаючи внутрішній простір. Їх можна знімати якщо вони не потрібні для виконання завдання. На деякій техніці вони ізольовані від впливу на важливі внутрішні компоненти такі як радар, а на реактивних літаках зброю можна розташувати подалі від повітрозабірників двигунів, зменшуючи проблему потрапляння порохових газів у двигуни через, що двигуни можуть зупинитися.

З появою підкрильових підвісок, після Другої світової війни, гарматні гондоли на підкрильових пілонах давали менш точну стрільбу ніж гармати вбудовані у фюзеляж або підфюзиляжні гарматні гондоли, через мешу жорсткість кріплення під крилами. Ця проблема сильно виявила себе у потужних гарматах, наприклад 30 мм GPU-5. Обидва способи кріплення гондол, під фюзеляж і під крилами, створюють великий аеродинамічний опір на швидкій техніці, наприклад винищувачах.

Гарматні гондоли загалом використовують на військових вертольотах, а також часто встановлюються на легкі літаки які використовують для антипартизанських операцій. Деяка повітряна зброя використовується у гондолах на винищувачах-бомбардувальниках для завдавання ударів по наземних цілях. Після війни у В'єтнамі, ВПС США прийняли рішення не використовувати дорогі літаки у антипартизанських операціях через економічну не ефективність, але у Радянському Союзу, а потім і у Росі, залишились прихильники антипартизанської війни і продовжили розвиток систем для цих цілей. Радянський досвід у Афганістані у 1980-ті призвели до появи гарматних гондол серії СППУ, які мали стволи які могли слідкувати за ціллю навіть коли літак пройшов над нею. Уроки в'єтнамської війни довели ефективність гармат. Дорогі винищувачі, наприклад, F-4 не мали навіть зовнішніх гармат. Ракети -- зазвичай з радарним керуванням -- мали значно погані бойові показники при використані у повітряному бою. Інженери і техніки швидко знайшли вирішення встановлюючи роторні гармати у обрізані підвісні паливні баки, що стали імпровізованими гарматними гондолами які підходили для атаки наземних цілей (кулі дешевші за бомби).

Bf 109G-6 часів Другої світової JG 27 Люфтваффе на службі у Reichsverteidigung, озброєний двома гондолами MG 151/20 підкрилами.

Під час Другої світової війни Люфтваффе використовували велику кількість різних, зазвичай жорстко змонтованих гарматних гондол які зазвичай мали назву Waffenbehälter (префікс WB, дослівно 'збройний контейнер') або Waffenträger (префікс WT, дослівно 'носій зброї') і мали кулемети MG 81 гвинтівкового калібру, протитанкові гармати Bordkanone, калібрами від 37 до 75 мм, хоча зазвичай у гарматних гондолах на винищувачах Bf 109 та Fw 190 використовували гармати MG 151/20 або MK 108.