Гедик Ахмед-паша

Гедик Ахмед-паша (тур. Gedik Ahmed Pasha, помер 18 листопада 1482) — османський державний діяч і адмірал, який під час правління султанів Мехмеда II і Баязида II посідав посади великого візира (1474—1477 рр) і капудан-паші (1478—1480 рр) Османської імперії[2][3].

Гедик Ахмед-паша
Gedik Ahmed Pasha
Народився 15 століття
Помер 27 листопада 1482 або 18 грудня 1482[1]
Едірне, Османська імперія
·обезголовлювання
Країна Османська імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Посада Великий візир Османської імперії, Капудан-паша і Beylerbey of the Anatolia Eyaletd
Військове звання Адмірал
Конфесія іслам

Походження

До останнього часу було відомо дуже мало даних щодо походження Гедик Ахмед-паші. В якості його місця народження розглядались Сербія та Албанія і Мукрімін Халіл Йінанч навіть стверджував, що він походить від візантійської грецької династії Палеологів, ґрунтуючись на неназваних західних джерелах. Пізніше дослідження Олександра Стояновського в османських архівах Враня (південно-східна Сербія) встановило, що Гедик Ахмед-паша походив з місцевих сербських феодальних родин і народився в селі Пуношевце[4][5][6]. Ангіолелло, який тривалий час служив при османському дворі, також стверджував. що Ахмет-паша походив з Сербії[7][8].

Кар'єра

За словами Ангіолелло[8], Ахмет-паша як девширме потрапив до Ендеруна, де здобув освіту[7][8]. Після Ендеруна Ахмет спочатку служив у палаці ічогланом, потім протягом короткого періоду обіймав посаду бейлербея (намісника) Румелії і Токата, а потім був призначений бейлербеєм Анатолії в 1461[7][9]. У 1470 отримав чин візира.

Війна з Караманідами. Призначення Великим візиром (1474)

Гедик Ахмед-паша відзначився у війні Мехмеда II Фатіха з Караманідами[10]. Після розпаду держави Сельджуків, протягом майже 200 років Караманіди були одним із найпотужніших тюркським князівством в Анатолії та на початку перевершували своєю силою османів. Караманіди наслідували більшу частину колишніх володінь сельджуцького Султанату Рум разом із містом Конья, колишньою столицею Сельджуків. У 1471 році Гедик Ахмед-паша завдав сильної поразки силам Караманідів. У 1474 він був посланий султаном з армією на завоювання центральних областей держави Караманідів, розташованих у горах Тавра. Османські війська, спрямовані суходолом і морем, відігнали венеційців від берегів і захопили фортеці Ерменак, Меннан і Силифке. Розбитий караманідський бей Пір Ахмет (1464—1474) втік з країни і загинув у горах. Перемога Гедике Ахмеда-паші над Караманідами виявилася вирішальною для визначення домінуючої сили в Малій Азії і значною подією для майбутнього Османської імперії.

Після перемоги над Караманідами, наприкінці 1474 султан призначив Гедик Ахмед-пашу великим візиром Османської імперії.

Підкорення Криму

У 1475 Гедик Ахмед-паша був відправлений султаном на допомогу кримському хану Нур-Девлету в його боротьбі з власним молодшим братом Менґлі Гераєм та його союзниками генуезцями. Під час походу османське військо на чолі з Ахмед-пашою захопило генуезькі міста-колонії Кафу, Балаклаву, Солдайю, Каламіту і Тану. Також було захоплено і ліквідовано невелике християнське князівство Феодоро. Її столиця Мангуп була взята штурмом після п'ятимісячної облоги і зруйнована. Османський флот у північно-східній частині Чорного моря і захопив фортецю Куба на виході в Азовське море і Анапу на узбережжі на схід від Криму. Менґлі Герая було захоплено і доставлено в Стамбул, а Нур-Девлета було звільнено з генуезького полону в Солдайї і після того, як він визнав себе васалом и данником османського султана, відновлено на посаді кримського хана[10]. Південна частина Криму стала новою османською провінцією, до якої увійшли Тана (Азов), Куба та Анапа.

Капудан-паша (1478)

У 1477 Гедик Ахмед-паша був відправлений султаном у відставку і ув'язнений. Новим великим візиром був призначений Караманли Мехмед-паша (1477—1481). Якось під час походу султан Мехмед поскаржився на відсутність «візира, який знає свою справу досить добре, щоб допомогти нам подолати проблеми, з якими ми стикаємося». Гедик Ахмед-паша на той момент перебував у в'язниці. Герсеклі Ахмед-паша, один із фаворитів Мехмеда, сказав: «Якби тільки ваш слуга Гедик-паша був з нами, ми б не зіткнулися з цими проблемами». Це втручання призвело до звільнення колишнього великого візира і призначення його в 1478 році на посаду капудан-паші (верховного адмірала) флоту Османської імперії і санджак-бея Валони (Вльори). В 1478—1479 роках Гедик Ахмед-паша в якості санджак-бея Валони брав участь у поході Мехмеда Фатіха в Албанію, яка була остаточно завойована і включена до складу Османської імперії[11].

Після окупації Албанії і підписання з венеційцями Константинопольського миру, Мехмед Фатих оголосив війну Неаполітанському королівству і Мілану, оскільки після захоплення Константинополя, Мехмед Фатіх вважав себе спадкоємцем Римської імперії і серйозно розмірковував про завоювання Італії, щоб возз'єднати усі римські землі під власним правлінням. В серпні 1479 року, османський флот в складі 29 кораблів на чолі з Гедик Ахмет-пашею захопив останні франкські володіння в Греції — острови Санта-Маура (Лефкада), Кефалонія і Занта (Закінф), що входили до складу Пфальцграфства Кефалонії та Закінфу, яке очолювалось Леонардо III Токко і знаходилось у вассальних відносинах з Неаполітанським королівством.

В 1480 році, після невдалої облоги Родосу, що належав лицарям Госпітальєрам, Гедик Ахмед-паша був відправлений з військово-морськими силами в Апулію, на п'яту Апеннінського півострова. 11 серпня 1480 ріка Гедик Ахмет-паша захопив місто Отранто, що належало Неаполітанському королівству. Взяття Отранто дуже схвилювало всю Європу. Ватикан став готуватися до великого хрестового походу проти турків. Однак Гедик Ахмед-паша не став продовжувати просування вглиб Італії і зайнявся зміцненням Отранто, проте через брак продовольства та припасів йому довелося повернутися з більшістю своїх військ до Албанії того ж року, плануючи продовжити похід у 1481 році. Цьому завадила несподівана смерть Мехмеда II в травні 1481 року і подальша боротьба за трон серед його чинів Баязида і Джема.

Страта

У палацовій боротьбі за трон Ахмед став на бік Баязида, який у підсумку переміг і став султаном. Однак Баязид II не повністю довіряв Ахмеду і підозрював його в симпатії к Джему, оскільки Ахмед був його лалою. На початку літа 1482 року Баязид заточив Гедик Ахмеда у в'язницю, не врахувавши його популярності серед яничар, які увірвались в палац і погрожували султану, вимагаючи звільнити свого керівника. Проте Баязиду врешті-решт вдалось домовитись із яничарами і 18 листопада 1482 року Гедик Ахмеда було страчено через повішання[4][12].

Див. також

Примітки
  1. http://www.biolex.ios-regensburg.de/BioLexViewview.php?ID=404
  2. Lewis, Bernard (2001). The Muslim Discovery of Europe. W. W. Norton & Company. с. 31. ISBN 978-0-3932-4557-8.
  3. Kia, Mehrdad (2017). The Ottoman Empire: A Historical Encyclopedia [2 volumes]. ABC-CLIO. с. 78–79. ISBN 978-1-6106-9389-9.
  4. Stavrides, Théoharis (August 2001). The Sultan of Vezirs: The Life and Times of the Ottoman Grand Vezir Mahmud Pasha Angeloviu (1453–1474) (Ottoman Empire and Its Heritage Series, Volume 24). Brill Academic Publishers, Inc. с. 65–66. ISBN 90-04-12106-4.
  5. Reindl-Kiel, Hedda. GEDİK AHMED PAŞA. TDV İslam Ansiklopedisi (тур.). Процитовано 25 березня 2021.
  6. Heath W. Lowry (2003). The Nature of the Early Ottoman State. SUNY Press. с. 116. ISBN 978-0-7914-8726-6. Процитовано 20 лютого 2013. «While little is known about the early years of Gedik Ahmed Pasa, the Turkish scholar Mükrimin Halil Yinanç has cited unnamed Western sources claiming that he was of Palaiologan origin. More recently, the 1985 study on the Serbian region of Vranje by Aleksandar Stojanovski, has established that Gedik Ahmed Pasa was a member of the minor Serbian aristocracy»
  7. Uzunçarşılı, 1988.
  8. Reindl-Kiel, 1996.
  9. Reind, 1996.
  10. Imber, Colin (2019). The Ottoman Empire, 1300-1650: The Structure of Power. Macmillan. с. 25. ISBN 978-1-3520-0414-4.
  11. Babinger, Franz (1978). Mehmed the Conqueror and His Time. Princeton University Press. с. 365. ISBN 978-0-691-01078-6.
  12. Lambton, Ann; Lewis, Bernard (1984). The Cambridge History of Islam, Volume 2. Cambridge University Press. с. 309. ISBN 978-0-5212-9135-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.