Генрик Заремба

1909 року закінчив Львівську політехніку. 1911 року заснував власну фірму. Споруджував житлові будинки у стилі модерн протягом 1911—1914 років. Від 1908 року член Краківського технічного товариства[1], а від 1919 — член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.[2] Член Спілки митців-декораторів у Перемишлі.[3] Продовжив діяльність після війни. У 1930-х роках перейшов до стилістики функціоналізму. 1931 року в заміській віллі Заремби в Брюховичах під Львовом було вбито його доньку. Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в польській пресі, відома як «процес Ґорґонової». Згодом, самогубство вчинила дружина Заремби, а 1939 року внаслідок сходження лавини у Татрах загинув його 22-річний син, Станіслав.[4] 1977 року вийшов фільм «Справа Ґорґонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Роботи:

• Ковзанка «Skating-ring» на вулиці Зеленій, 59 (1910). Співавтор Юліан Пінкерфельд. Зала споруджена із залізобетону з прозорим металево-скляним перекриттям, оздобленим вітражами Жегоцінського. Стіни прикрашено живописними панно Леонарда Вінтеровського, рельєфами і скульптурами на спортивну тематику Зигмунта Курчинського. Макет експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові. Оздоблення приміщень втрачене.[5]
• Будинок Зиґмунта Ґутвальда на нинішній вулиці Руставелі, 36 (1911).[6]
• Кам'яниця на нинішній вулиці Коциловського, 15 (1911). Співавтор Юліан Пінкерфельд, скульптор Тадеуш Блотницький. Первинний задум передбачав складний програмний цикл рельєфів Зиґмунта Курчинського, нереалізований. Проєкт експонувався на архітектурній виставці 1910 року у Львові.[7]
• «Робітничий дім» у Перемишлі (1912). Театральну залу оздоблено скульптурами Зигмунта Курчинського.[7]
• Конкурсний проєкт торгових залів у Ярославі (проєкт 1912 року). Співавтор Рудольф Мацура.[8]
• Дім на нинішній вулиці Стецька, 4 (1912). Скульптор Зиґмунт Курчинський.
• Школа ім Т. Ленартовича, нині школа № 53 на вулиці Ветеранів, 11 (1913).
• Житлові будинки на нинішній вулиці Мушака, 48, 50, 52 у стилі раціонального модерну (1913). Співавтор Мартин Хшановський, скульптор Владислав Яроцький.[9]
• Інтер'єри аптеки Стефана Стенцля у стилі модернізованого неоампіру та необідермаєру, що в будинку на площі Міцкевича, 8 (1922). Скульптор Петро Війтович)[10]
• Фабрика сільськогосподарської техніки на вулиці Городоцькій, 64 (1919—1922).
• Бічні вівтарі і лави костелу реколекційного дому єзуїтів у Львові (1923)[11].
• Дерев'яний костел Матері Божої Неустанної Помочі на Левандівці. Проєкт виконано 1921 року безоплатно, реалізовано протягом 1922–1923 років. Храм не збережений.[12]
• Керівництво відбудовою залізничного вокзалу у Львові у 1920—1923. Фасад та інтер'єри було додатково оздоблено скульптурними групами та рельєфами Петра Війтовича[10].
• Павільйони Промислового банку на Східних торгах (авторство припускає Юрій Бірюльов). Скульптурне оздоблення ймовірно Зиґмунта Курчинського.[13]
• Жіноча і чоловіча 6-класна школа у Львові в місцевості Левандівка, збудована 1924. Керував спорудженням Максиміліан Кочур.[14]
• Вівтар костелу в місті Єдліче Підкарпатського воєводства (1924–1925). Скульптор Петро Війтович.[10]
• Гуртожиток «Дім емігранта» у Львові. Розташований на кутовій ділянці на вулиці Коновальця, 12 та Русових, 4 (1930). Початковий проєкт передбачав будинок у стилі модерну з елементами неокласицизму, однак при реалізації фасади позбавлено оздоб, додано ще один поверх. Тепер у будинку гінекологічне відділення П'ятої лікарні.[15]
• Керівництво спорудженням «Дому залізничників» у Львові на нинішній вулиці Федьковича, 54/56. Проєкт Ромуальда Міллера (1929—1937).[16]
• Каплиця у Крехові (1930—1939). Незавершена. Авторство приписується.[17]
• Вежа костелу в Риманові.[17]
• Вілла в Криниці-Здруй. Від 1920-х років належала медикові і письменнику Єжи Масьору і мала назву «Nemo».[18]

Нереалізовані проєкти:

• I премія на конкурсі проєктів готелю «Краківського» у Львові зі спорудами Товариства взаємного страхування державних службовців на розі нинішньої площі Соборної і вулиці Пекарської (1911). Співавтор Рудольф Мацура. Пізніше комплекс збудовано за проєктом Міхала Лужецького, котрий брав за зразок проєкт Заремби.[19]
• Проєкт житлового комплексу Фонду військового квартирування між нинішніми вулицями Руставелі і Франка.[20]
• II місце на конкурсі проєктів перебудови Скарбківського театру у Львові (1911). Співавтор Рудольф Мацура. Застосовано мотиви галицького ренесансу.[21]

• 
  Дім на вул. Коциловського 15 у Львові
• 
  «Робітничий дім» у Перемишлі
• 
  Нереалізований проєкт готелю «Краківського» у Львові
• 
  «Дім емігранта» у Львові

• Бірюльов Ю. О. Заремба Генрик // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 403. — ISBN 978-966-7007-69-0..
• Бірюльов Ю. О. Заремба Генрик // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2010. — Т. 10. — С. 316-317. — ISBN 978-966-02-5721-4..