Вулиця Зелена (Львів)

Nowocześnie urządzone GARAŻE «IMPERJAL» — реклама на торці буд. № 49: Сучасно облаштовані гаражі «Імперіал».Найімовірніше напис часів Польської республіки (1918—1939). Над надписом погано зберігся малюнок автомобіля.

№ 1.
За Польщі тут знаходився ресторан Раппопорта, від 1950-х років — майстерня з ремонту та пошиття одягу, майстерні з ремонту швейних друкарських машин і замків, ремонт взуття, у 1980-х роках тут був магазин «Рибалка», нині — магазин «Продукти».

№ 2.
За часів Польщі були крамниця фарби Гекера і бляхарська майстерня Глядного, за радянських часів — фотосалон тресту «Укрфото» та їдальня № 54, нині — IV Державна нотаріальна контора, фотостудія Баранських та Дім чаю.

№ 3.
За польських часів була цукерня Ромашківа та перукарня Вільнера, нині тут знаходяться магазин «Секонд хенд з Європи» та магазин-салон оператора мобільного зв'язку «Київстар»[3].

№ 4.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 920
В будинку до початку другої світової війни знаходився ресторан Грубера, нині в будинку діють магазини — продуктів «Мета», алкогольних напоїв «Гуртові ціни — алкоголь», побутової техніки «Євро-техніка».

№ 5.
За польських часів був ресторан Здарека, за радянських — овочевий магазин, нині — магазин-салон мережі «Ноутбук Центр».[4]

№ 5-А.
Житловий будинок, у якому до 1939 року знаходився ресторан Вишневського.

№ 6.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 104
Кам'яниця (інша адреса — вул. Руставелі, 2) збудована 1901 року для Доміцелі Клімович за проектом архітектора Володимира Підгородецького, скульптурне оздоблення, ймовірно, авторства Петра Війтовича[5]. До 1939 року приміщення займало Польське товариство залізничних книгарень «Рух», до початку 2000-х років тут містився подарунковий магазин «Витязь» і аптечний кіоск. Нині приміщення на першому поверсі кам'яниці ділять: Львівське відділення № 4 ПАТ «Ідея Банк»[6], магазини вживаного одягу і взуття з Європи та магазин «Щирецькі ковбаси».

№ 7.
За польських часів в кам'яниці містилася творча майстерня працівників кераміки «Глинсько» та редакція газети «Пантеон Польскі», у 1950-х роках — перукарня і майстерня з ремонту та пошиття одягу, згодом майстерня стала салоном-ательє з ремонту одягу, художньої вишивки та штопки «Ксеня», який існує донині. По сусідству, за цією ж адресою, знаходиться магазин «Квіти»

№ 8/10. У міжвоєнний період в кам'яниці містилася Жіноча професійна школа, згодом — змішані школи імені Конопніцької та імені Конарського. Також одне з приміщень займав ресторан Берльштайна. 1940 року тут створений львівський учительський (пізніше — педагогічний) інститут. У лютому 1960 року Львівський педагогічний інститут переведено у Дрогобич, де об'єднано з Дрогобицьким педагогічним інститутом імені Івана Франка. Сюди переїхала Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької (нині — Львівський державний музичний ліцей ім. С. Крушельницької)[7] (власне, в будинку № 8 міститься інтернат, а в будинку № 10 — школа).

№ 11.
Житловий будинок, в якому за Польщі містилася видавнича спілка «Дім» і редакція газети нім. Ostdeutsche Volksblatt, нині тут магазин «Оптика», кафе «Чоколядка» та сервісний центр з продажу та ремонту цифрової апаратури.

№ 11-А.
Житловий будинок, в якому нині працюють магазини «Тюлі, гардини, меблеві тканини» та «Солодке задоволення».

№ 11-Б. Церква Святої Урсули.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1595
На ділянці за цією адресою розташована євангелістська церква Святої Урсули. За радянської влади це приміщення використовували як склад грамплатівок фірми «Мелодія». На початку 1990 рр. церкву віддали євангелістській громаді. На її фасаді — пам'ятні таблиці, встановлені 1929 року на честь 400-ліття протестантизму та 150-ї річниці від часу заснування євангелістської громади Львова, відновлені 1990 року.[8]

№ 12.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2114
Будівля установи соціального страхування, зведена у 1937—1939 роках за проектом Івана Багенського, у стилі функціоналізму[9]. У 1950-х роках тут містилися Обласна медична бібліотека, Обласний будинок санітарної освіти та Обласна протималярійна станція, а згодом й обласна санепідемстанція[10] поряд з якою розташований Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни, а також в приміщенні міститься факультет мікробіології ЛНМУ імені Данила Галицького. На фасаді будинку на розі з площею Петрушевича — пам'ятна таблиця, яка сповіщає, що площу названо на честь президента ЗУНР Євгена Петрушевича.

№ 17
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 105
Кам'яницю збудовано 1912 року за проектом Фердинанда Касслера.[11] Від 1950-х років було ательє пошиву одягу, яке згодом стало ательє мод першого розряду, пізніше магазин «Тканини», салон мобільного зв'язку «НТОН» та гральні автомати. Нині тут знаходяться магазин побутової техніки «Bosch та Siemens».[12], Відділення ПАТ «Кредобанк»[13]

№ 19.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2115
Житловий будинок збудований у 1931—1932 роках за проектом Артура Шталя у стилі функціоналізму.[14] Нині перший поверх кам'яниці ділять: магазини «Miele» та «Parada», а також відділення «Траст-банку».

№ 20.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 921
За Польщі тут було видавництво гральних карт і літографій «Карпаліт», до 1880-х років — ательє з пошиття портьєр, нині тут знаходяться підрозділи Личаківського районного відділу ГУ ДМСУ у Львівській області[15], коворкінг заклад «OK Factory» [16], а також магазин «Продукти», фітнес-клуб «Форевер», друкарня Львівської книжкової фабрики «Атлас»[17] та майстерня з ремонту м'яких меблів для населення.

№ 21.
У цьому будинку, за радянських часів, містилися: у 1950-х роках — 5-й районний відділ міліції, у 1980-х — опорний пункт правопорядку.

№ 22. Науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 585
У XVIII столітті на цьому місці стояв палац родини Калиновських, а у XIX столітті — палац графів Замойських. Палац Замойських був збудований близько 1857 року архітекторами Вільгельмом Шмідом та Антонієм Сервацьким в стилі ампір і своїми формами нагадувала костел. На початку ХХ століття будівля почала занепадати і у 1911—1913 роках на фундаментах палацу Замойських за проектом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського було збудовано сучасний будинок. Фасад будинку оздоблений алегоричними скульптурами «Життя» та «Мистецтво», роботи скульптора Зиґмунта Курчинського, виконаними у стилі ар деко[18]. На місці давнього палацу Замойських було споруджено науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської, до складу якого входила перша в Галичині приватна жіноча гімназія № 5 (створена 1895 року), приватна учительська семінарія № 7 (створена 1896 роках), приватний загальноосвітній жіночий ліцей.[19] У 1939 році в будівлі закладу Софії Стшалковської було відкрито одну з перших радянських шкіл у Львові — середню школу № 6 з російською мовою навчання. У 1950-х роках в будівлі, крім середньої школи № 6, діяли російська середня школа робітничої молоді № 3, юнацька спортивна школа № 3 та бюро стенографів та друкарок.[20] Нині тут діє львівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 6 з російською мовою навчання.[21][22]

2008 року під час реставрації шкільного приміщення над аркадою входу вдалось відкрити, а роком пізніше й відновити, раніше приховані кольорові зображення гербів Польщі, Литви та Русі, виготовлених із смальти та венеційського скла.[23]

№ 24.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 586
Невеликий класицистичний палац, збудований на початку 1840-х років у стилі класицизму. У різні часи належав родинам Волянських, Замойських, Дідушицьких, Леваковських, Шептицьких. У 1843 і 1854 роках перебудований за проектом Вільгельма Шміда, а 1910 року — за проектом архітектора Едмунда Жиховича. Під вікнами другого поверху розташовані рельєфи з двома сюжетами полювання Артеміди та два рельєфи, що зображують путті з гірляндами, роботи скульптора Йоганна Шимзера.[24] 1 лютого 1926 року в колишньому палаці для публічного користування була відкрита педагогічна бібліотека, що 1934 року отримала повну офіційну назву «Державна центральна педагогічна бібліотека Кураторії Львівського шкільного округу у Львові» (пол. «Państwowa Centralna Biblioteka Pedagogiczna Kuratorium Okręgu Szkolnego Lwowskiego we Lwowie»)[19]. Під час німецької окупації у приміщенні бібліотеки розташовувався штаб італійського гарнізону Львова, котрий 1943 року, після виходу Італії з війни та небажанням італійських підрозділів воювати на боці Вермахту, був винищений.[25] Від 1947 року тут містилася бібліотека Львівського педагогічного інституту, але після переведення вишу у 1960 року до Дрогобича й бібліотека змінила назву. Нині це Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека.[26]

№ 26.
У двоповерховій кам'яниці від грудня 1939 року працював кінотеатр «Комсомолець України». Нині тут діють ресторан «Літній сад» та салон краси «Юстина».

№ 28.
Будинок оздоблений барельєфом «Свята Трійця коронує Божу Матір». У 1914-1915 роках, під час окупації Львова російським військом, тут знаходилася одна з одинадцяти безкоштовних кухонь для населення міста, організованих командуванням армії.[27] Від 1950-х років тут містився магазин «Гастроном» та перукарня, від 1990-х років частину приміщень першого поверху будівлі займає зооветеринарний магазин та ветеринарна аптека. Від 2008 року приміщення колишнього «Гастроному» займає відділення ПАТ «КБ «Надра», в якому на момент відкриття знайшлися кошти на приміщення й обладнання, але не було для розрахунків з клієнтами.[28]

№ 33.
Житловий будинок (інша адреса — вул. Дороша, 9), на першому поверсі кам'яниці, за Польщі, містилася аптека Тененбаума, нині — ТзОВ «Аптека № 28».

№ 39.
Житловий будинок, розташований на розі з вул. Вагілевича, де за польських часів знаходився ресторан Ізраеля Лакса. Нині тут салон оптики «Оптика доброго зору», офіс туристичної фірми «Пілігрим».[29] та магазин «Медичні товари».

№ 40.
До 1939 року тут була фабрика цегли і дахівки «Лауда», власником якої був Александер Домашевич, а у подвір'ї знаходилася синагога «Езрас Ахім».[30] Нині тут знаходяться салон краси «Карен».

№ 43.
До 1939 року в кам'яниці працював ресторан Арнольда, нині тут магазин-салон вхідних дверей «Milano» та приватна нотаріальна контора.

№ 45,47.
За Польщі тут знаходилася кузня Генрика Ганера, нині територія за цією адресою належить військовій частині А-4520.

№ 46.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 587
В подвір'ї житлового будинку у 1950-х-1960-х роках знаходилися цехи скульптурної фабрики та майстерні митців Ярослава Лози, Івана Тітка, Володимира Федорченка[31], Василя Одрехівського[32]. Нині тут знаходиться стоматологічна клініка «МРС».[33]

№ 48.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 588
У житловому будинку за часів Польщі була пекарня Флюка, за радянських — прокатний пункт. Нині тут знаходяться: магазин мережі алкомаркетів та делікатесів з усього світу «Країна вин»[34], підприємство ТзОВ «Склоріз» (надання послуг з порізки і продажу скла та каменярських послуг).

№ 50.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 922
Житловий будинок (інша адреса — вул. Сліпого, 2). За Польщі тут діяло фотоательє Вєжбіцької, а нині за цією адресою знаходиться відділення ПАТ «УкрСиббанк», магазин побутової хімії та майстерня з ремонту взуття.

Будинок № 57 увечері

№ 51. Житловий будинок, на першому поверсі якого у 1950-х роках знаходилася майстерня з індивідуального пошиву взуття. Нині тут знаходяться магазин одягу «Green stock», приймальний пункт мережі хімчисток «Єврочистка» та медичний центр «2К».

№ 52. Житловий будинок (інша адреса — вул. Сліпого, 1), перший поверх якого за Польщі займали магазин фотографічного приладдя «Стафра» і перукарня Геллбарта. Нині тут знаходиться магазин «Продукти».

№ 53.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1596
Житловий будинок, у якому за Польщі був гуртовий склад хутра, а також була синагога Філіпа Нуссдорфа[35] — власника фабрики хімічних виробів, що знаходилася поряд.[36] У 1950-х роках — гуртожиток № 4 львівського педагогічного інституту. Нині на 1-ому поверсі будинку знаходяться галерея-ремарня «Цмок» та нотаріальна контора, на 2-ому поверсі — квест-кімнати «Хованки».

№ 54. Житловий будинок, у якому за Польщі був ресторан Канарієнфогеля. Нині тут знаходяться аптечний магазин мережі аптек «Сімейна аптека», магазини алкогольних напоїв «Гуртові ціни — алкоголь» та «Родинна ковбаска».

№ 55. Житловий будинок, в якому у 1950-х роках був гуртожиток № 7 львівського педагогічного інституту. Між будинками № 53 та № 55 вбудовано триповерховий будинок невідомого призначення.

№ 57. Житловий будинок, де до початку 1980-х роках був готель аеропорту.

№ 59. Колишній палац спорту «Скейтінґ-рінґ».
Палац спорту збудований у 1911 році за проектом архітекторів Юліана Пінкерфельда та Генрика Заремби. Художнє оформлення інтер’єру, який не зберігся до наших днів, виконував відомий скульптор Зиґмунт Курчинський та художники Вітольд Жегоцінський, Влодзімєж Бєлецький, Леонард Вінтеровський. Фасад будівлі було прикрашено скульптурою Курчинського «Кратос». Відкриття палацу спорту відбулося 12 лютого 1911 року, на той час одного з найбільших аналогічних закладів в Австро-Угорщині. Приміщення, від початку заплановане для катання на роликових ковзанах, але цей вид спорту не прижився у Львові. 1934 року колишній палац спорту пристосували для потреб промисловості. В будинку функціонував заклад парової вулканізації «Wulkogum», який належав С. Рибці, пізніше — фірма з продажу автівок «Автопарк», Львівська спілка автомобілістів і палац спорту Львівської спілки автомобілістів. У повоєнний час будівлю використовували як гараж. Нині в будівлі знаходиться спорткомплекс «Динамо» з двома тенісними кортами, залами атлетики і реабілітаційним центром[37] та магазин роверів «Profi Rider».

№ 60.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2116/1
Промисловий будинок

№ 61. До 1939 р. тут знаходилася фабрика дротяних сіток Шугарта. У 1990-х роках на місці колишньої фабрики збудовано приватний будинок. За цією ж адресою знаходиться підприємство з продажу клінінгового обладнання та інвентарю.

№ 62,64. Дирекція водогінних закладів.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 2116/2, 923
Комплекс, що складається з промислового (№ 62) та адміністративного (№ 64) будинків, збудований у 1899-1901 роках за проектом інженерів Оскара Смрекера та Ю. Гохберґера для потреб львівської Дирекції водогінних закладів.[38] За часів СРСР установа називалася «Водоканалтрест», нині це львівське комунальне підприємство «Львівводоканал». За адресою вул. Зелена, 64 у 1950-х роках розташовувався спортмайданчик львівського педагогічного інституту.

№ 63. У одноповерховому будинку нині знаходиться магазин «Львівські двері, вікна, меблі».[39]

№ 65. Територія за цією адресою належить МО України і там міститься ремонтно-технічна майстерня в/ч А-2144.

№ 67. За Польщі була фабрика паровозних арматур «Андрусевич і спілка». Нині тут знаходяться СТО «Автохолод» (ремонт промислового холодильного обладнання, автомобільних кондиціонерів, радіаторів) і рекламна агенція «Новація».

№ 69. Нині тут знаходяться ломбард «Експрес гроші», магазин «Світ сантехніки», бістро-піцерія «Піраміда».

№ 69А. Житловий будинок економ-класу, зданий в експлуатацію 2014 року. На першому поверсі знаходиться супермаркет мережі крамниць «Два кроки від хати».

№ 73. За цією адресою 1909 року Генрик Ректе Абрахам Гірш Браттель та Юзеф Де Цет заснували спільне підприємство, що займалося виробництвом різноманітних бетонних виробів, облицювальних кахлів, мармурових та у техніці тераццо плиток, а також роботами з прокладання каналізації та водовідведення, монтажем сходових кліток. Наприкінці 1930-х роках фабрика розташовувалась на розі вул. Зеленої та Дніпровської, де виготовляли лише кам’яні сходи. У 1950-х роках на місці колишньої фабрики працював бетонний завод, нині на цьому місці височіє 5-поверховий житловий будинок 1960-х років із магазином «Продукти», кав'ярнею та аптечною крамницею мережі аптек «Біомед».[40]

№ 77.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2117
Житловий будинок, у якому нині знаходиться Личаківський ВРАЦС Львівського міського управління юстиції.

№ 81. Будівля (інша адреса — вул. Переяславська, 6, 6А) колишнього банку «Дністер», збудована 1999 року. на розі з вулицею Переяславською для потреб банку «Дністер». 2009 року банк збанкрутів, а 15 червня 2013 року — ліквідований. Нині приміщення стоїть пусткою.

№ 88. Кінотеатр «Байка».
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2118
Будинок збудовано у 1931-1932 роках, за проектом архітектора Домініка Вуховича на замовлення Польського товариства братства доброї смерті (пол. Polskie Stowarzyszenie Bractwa Dobrej Śmierci). У його залі від 1932 року працював кінотеатр «Байка», що за радянських часів мав назву — кінотеатр «Зірка». У 1997 році кінотеатр припинив свою діяльність, а згодом, у приміщенні відкрився нічний клуб «Picasso». 12 червня 2009 року біля входу у клуб, з нагоди його 12-ліття, встановлено перший в Україні пам'ятник іспанському художнику Пабло Пікассо.[41] Під час боїв за Львів у липні 1944 року будинок займав штаб полковника Михайла Фомічова, командира 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади 10-го гвардійського танкового корпусу, яка першою увійшла до Львова 27 липня 1944 року.[27]

У скверику, який тягнеться від клубу «Пікассо» до вулиці Водогінної, у 1950—1970-х роках була циганська слобідка з конюшнями.

№ 91.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2440
Будинок збудовано 1908 року за проектом архітектора Міхала Домбровського для Ядвіги Келерової. Веранду з південного боку збудовано 1914 року за проектом архітектора Александра Остена. 1933 року за проектом архітектора Юзефа Торна проведено реконструкцію будинку у подвір'ї.

№ 95. Триповерховий житловий будинок, збудований на початку 1950-х років. За радянських часів тут містився магазин «Спорттовари». У наш час був магазин спортивного спорядження «Бумеранг», згодом — гуртовня лакофарбових виробів «Декор-клуб».

№ 95А. За цією адресою знаходяться приватний навчально-виховний комплекс «Ерудит» та дитячий садочок «Ерудитиня»[42], а також ДНЗ № 67 «Веселики» Личаківського районного відділу освіти Львівської міської ради.

№ 96. Гуртожиток Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка.[43]

№ 102. Палацик зі сфінксами.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 924
За цією адресою розташований ампірний «Палацик зі сфінксами», збудований 1829 року за проектом Юзефа Землера на кошти інженера Яна Пенчиковського. Тимпан портика прикрашений двома кам'яними скульптурами сфінксів, виконаними ймовірно Антоном Шімзером. Аналогічні скульптури були в портику тильного фасаду, знищеному під час перебудови 1932 року.[44] 1850 року будівля перейшла у власність Аделі з роду Бронських та її чоловіка Юліана Малушинського, власників купальні «Зелене око» та двох ставів в яру під Снопківським парком[45]. Відтоді будинок отримав ще одну назву — «фільварок Малушина». У 1860-х роках палацик перебудували у стилі ампір. Саме тут під час січневого повстання 1863 року збиралися місцеві поляки, які допомагали повстанцям у Польському Королівстві, пересилаючи їм зброю. Перед першою світовою війною на території фільварку проводили військові тренування польські стрілецькі відділи. У повоєнні часи, вже за радянської влади, будинок перейшов до комунальної власності і з численних кімнат утворено окремі квартири, куди заселилися родини військових. 1989 року з будинку відселено останніх мешканців та планувалося знесення палацика. Письменник Ростислав Братунь за підтримки громадськості міста Львова врятував будівлю від знищення. У 2000-х роках палацик було відреставрувано коштом приватної фірми і від березня 2007 року тут міститься офіс мистецького об'єднання «Дзиґа».[46]

№ 104.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 589
Колишня адміністративна будівля Дирекції водогінних закладів, в якій за Польщі містилася насосна станція закладу. Нині приміщення насосної станції належить ЛКП «Львівводоканал».

№ 105. За Польщі на місці будинку знаходилася цегельня Майєра Грудера. У 1976 році, за проектом архітектора Ярослава Назаркевича, трестом «Львівжитлобуд» було збудовано дев’ятиповерхову будівлю гуртожитку на 386 місць для потреб львівського будівельного технікуму [47].

№ 105А. За цією адресою знаходиться автомобільний салон «Renault».

№ 106. Храм Зіслання Святого Духа, що належить до Галицького деканату Львівської Архиєпархії УГКЦ, нині знаходиться у стадії будівництва. Відправи проходять в каплиці, що знаходиться поруч. Парохом храму є о. Володимир Біляєв.[48]

№ 107. За Польщі на місці будинку знаходилася будівля Акціонерного іпотечного банку. Нині тут 5-поверховий гуртожиток, в якому діє тренажерний зал «Artgym».

№ 109. П'ятиповерховий будинок, збудований у 1970-х роках, де нині знаходяться готель «Бюргер плюс», хостел «Yellow House», Міжнародний бізнес-клуб ділових людей, компанії — поліграфічна «Арбалет» та рекрутингова «Redberry», магазин-салон «Камінін Україна».

№ 111. За цією адресою колись знаходилося ДП «Західукргеологія», фасад будинку котрої й донині прикрашають два стінописи на карпатсько-геологічну тематику, створені у 1960-х роках у техніці сграффіто. Нині тут знаходяться магазин-салон печей, камінів «Jotul», магазин-салон вікон, дверей «Вікнопласт» та багато інших.

Під № 115 у 10-поверховому гуртожитку № 9 тресту «Львівпромбуд» до 1990-х роках був магазин «Продукти». У 1970 році на фасаді було встановлено меморіальну таблицю до 100-ліття від дня народження В. І. Леніна, яку демонтовано на початку 1990-х років. Нині тут приміщення «Укрсоцбанку».

В житловому 5-поверховому будинку № 130, збудованому наприкінці 1960-х років, за радянських часів містилася філія бібліотеки № 40 для дорослих.

Під № 131 За цією адресою знаходилося ВАТ «Промсантехмонтаж».

Під № 147 у 1950-х роках був цегельний завод. За часів незалежності тут були склади ВАТ «Елегант» та «Інтермаркету», від 2006 року цю адресу має супермаркет «Арсен», служба доставки ТзОВ "Торговий Дім «Міст Експрес».

Під № 153 до 1990-х роках був цех ремонту холодильників і пральних машин, хімчистка та цех індпошиву, тепер тут міститься низка фірм.

Біля № 166, неподалік залізничної колії та перехрестя з вулицею Вашингтона починається потічок, який є основним стрижнем річки Полтви.

В будинку № 184 за радянських часів містився будинок побуту «Сервіс», нині приміщення ділять фірма «Комфортбуд» та автомобільний салон «Lexus».

У № 186 до середини 1990-х років знаходилися будинок побуту, майстерня з ремонту і виготовлення ювелірних виробів та ательє мод 1-го розряду «Силует», нині тут нічний клуб «Сафарі» та ремонт годинників.

Під № 196 від радянських часів міститься вечірня школа робітничої молоді № 22.

Під № 204 у 1950-х роках була фабрика гнутих меблів, тепер тут приміщення «Укрсоцбанку».

Під № 206, 208 за радянських часів були гуртожитки меблевого комбінату, який проіснував до початку 1990-х роках.[49]

Під № 208-А за радянських часів працювала їдальня № 7, тепер тут гуртівня будівельних матеріалів.

Під № 251 на території колишнього підприємства «Львівміськрембудмеханізація» збереглася колона із фігурою Ісуса Христа Скорботного, встановлену ще 1761 року. Нині за цією адресою знаходяться ДП «Завод «Електронпобутприлад» ВАТ «Концерн-Електрон», ТзОВ «Отекс», ресторан «Під Вишнею», магазин «Автосвіт» та багато інших.

Під № 294 у двоповерховій споруді за радянських часів діяв будинок культури № 7, який останніми роками перетворився на руїну. 2007 року в приміщенні проведено капітальний ремонт та переобладнано однією з фірм для власних потреб.

Під № 385 міститься колишній костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі, споруджений у 1910 році у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912—1913 роках. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село Пасіки-Зубрицькі. У 1927 році сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 році коштом парафіян, чисельність яких збільшилась до 1 400, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Анджея Фридецького, розширюючи її до розмірів костелу. Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. На початку 1990-х років він став греко-католицьким храмом Святого Архістратига Михаїла.[50] При храмі діють катехитична школа, спільноти Святого Духа і молодих подружніх пар.[51]

В кінці вулиці, на виїзді зі Львова, у 1970-х роках створений Сихівський цвинтар, до якого було проведено окрему тролейбусну лінію. 1972 року поблизу цвинтару встановлено скульптуру лева зі щитом, роботи скульптора Івана Кулика.