Гефітиніб

Гефітиніб (англ. Gefitinib, лат. Gefitinibum) — синтетичний лікарський препарат, який належить до групи інгібіторів протеїнтирозинкінази[1][2], що застосовується перорально.[3][4] Гефітиніб уперше синтезований у Японії, та уперше схвалений FDA у 2003 році для лікування недрібноклітинного раку легень.[5][6] Оригінальний препарат гефітинібу випускає компанія «AstraZeneca» під торговою маркою «Іресса».[1][7] Гефітиніб також отримав статус орфанного препарату для лікування недрібноклітинного раку легень із мутацією рецептора EGFR.[1]

Гефітиніб
Систематизована назва за IUPAC
N-(3-chloro-4-fluoro-phenyl)-7-methoxy-
6-(3-morpholin-4-ylpropoxy)quinazolin-4-amine
Класифікація
ATC-код L01EB01
PubChem 123631
CAS 184475-35-2
DrugBank
Хімічна структура
Формула C22H24ClFN4O3 
Мол. маса 446,902 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 59%
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 41 год.
Екскреція фекалії (> 90%), Нирки (4%)
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ІРЕССА,
«АстраЗенека ЮК Лімітед»,Велика Британія
UA/12118/01/01
23.05.2012-23/05/2017

Фармакологічні властивості

Гефітиніб — синтетичний лікарський засіб, який належить до групи інгібіторів протеїнтирозинкінази. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту людини. Це призводить до пригнічення фосфорилювання рецепторів епідермального фактору росту, наслідком чого є порушення процесів мітозу та проліферації клітин. Оскільки мітотична активність є більшою в пухлинних клітин, то гефітиніб переважно блокує ріст та проліферацію пухлинних клітин, а також метастазування пухлини.[1][3][4] Біологічною мішенню гефітинібу є білок EGFR. Гефітиніб застосовується як самостійний препарат, так і в комбінації з іншими препаратами для лікування недрібноклітинного раку легень, як місцево розповсюдженого, так і метастатичного.[2][3][4] Проте гефітиніб ефективний лише у хворих з мутацією рецептора епідермального фактору росту в екзонах 19 або 21, та малоефективний у хворих без мутації рецептора.[1][8] Гефітиніб вважається в цілому малотоксичним препаратом[9], проте при застосуванні високих доз препарату характерним побічним ефектом є масивна інтерстиціальна пневмонія з імовірним летальним наслідком.[10]

Фармакокінетика

Гефітиніб добре та відносно повільно всмоктується після перорального застосування, біодоступність препарату становить 59 %. Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 3—7 годин після прийому препарату. Гефітиніб майже повністю (на 90 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат проходить через плацентарний бар'єр, даних за виділення в грудне молоко людини немає. Гефітиніб метаболізується у печінці, частково в пухлинних тканинах, з утворенням переважно неактивних метаболітів, частково малоактивних метаболітів. Виводиться препарат переважно (більш ніж на 90 %) із калом, частково із сечею у вигляді метаболітів. Період напіввиведення гефітинібу становить 41 годину, цей час може змінюватися у хворих із порушенням функції печінки.[3][4][5]

Покази до застосування

Гефітиніб застосовують при недрібноклітинному раку легень, як місцево розповсюдженого, так і метастатичному, із мутацією рецептора епідермального фактору росту.[3][4]

Побічна дія

Хоча при застосуванні гефітинібу побічні ефекти спостерігаються відносно часто, гефітиніб вважається відносно нетоксичним препаратом.[9] Проте при застосуванні великих доз препарату характерним побічним ефектом є масивна інтерстиціальна пневмонія з імовірним летальним наслідком.[10] Іншими побічними явищами при застосуванні препарату є[3][4]:

Протипокази

Гефітиніб протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вагітності та годуванні грудьми, особам віком до 18 років.[3][4]

Форми випуску

Гефітиніб випускається у вигляді таблеток по 0,25 г.[5][11]

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.