Гнатковичі
Гнатковичі (пол. Hnatkowice) — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Орли Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 416 осіб (2011[1]).
| Село
|
Назва
У 1977—1981 роках під час кампанії з ліквідації українських назв серед 120 сіл були перейменовані й Гнатковичі на Іґнацув (пол. Ignaców).
Розташування
Село розташоване за 10 км на північ від Перемишля та 59 км на схід від Ряшева. Через село тече річка Рада — ліва притока Сяну.
Історія
Виникли як боярське дворище давньоруські часи[2]. Перша згадка про Гнатковичі є у грамоті Оти Пілецького від 1353 року[3].
До 1772 року село входило до Перемишльської землі Руського воєводства.
У 1869 році село належало до Перемишльського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, у селі було 54 будинки та 334 мешканці, а на землях фільварку 2 будинки та 39 мешканців. У 1881 році за даними шематизмів 325 були греко-католиками, 81 — римо-католиками[4].
24 травня 1915 року 11-та армія генерала Макензена звільнила село від 8-ї армії генерала Брусилова, після чого на території села залишились поховання австрійських вояків.
У 1934—1939 роках село належало до ґміни Оріхівці Перемишльського повіту Львівського воєводства. У 1939 році в селі проживало 650 осіб, з них 590 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 30 поляків та 10 євреїв[5].
У липні 1944 року радянські війська захопили село і незабаром оголосили про передачу території Польщі, українські родини у 1945 році добровільно-примусово виселяли до СРСР. Решту українців у 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» було виселено на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави[6].
У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 215 | 51 | 142 | 22 |
| Жінки | 201 | 36 | 121 | 44 |
| Разом | 416 | 87 | 263 | 66 |
Церква
У 1919 році замість зруйнованої під час війни українці збудували дерев'яну греко-католицьку церкву св. Димитрія, яка мала статус філіяльної, належавши до парафії Дрогоїв Перемиського деканату (після першої світової війни — Радимнянського деканату) Перемишльської єпархії. Знищена у 1946 році[8].
Відомі люди
- Юліан Балух (нар. 2 січня 1940) — український дириґент, доцент кафедри оркестрового дириґування Львівської консерваторії.
Примітки
- GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. (пол.)
- Пастернак Я. Княжий город Перемишль. Перемишль — західний бастіон України. — Нью-Йорк-Філадельфія, 1961. — С. 16.
- Олег Купчинський Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV — першої половини XV ст.. — с. 342—343.
- Hnatkowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 80. (пол.)
- Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 55.
- Акція «Вісла»: Список виселених у ході операції сіл і містечок, повіт Перемишль
- Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. (пол.)
- Michniewska M. Cerkwie drewniane Karpat: Polska i Słowacja: przewodnik: 211 obiektów. — Piastów: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2011. — S. 300. (пол.)