Гнат Височан

Гнат (Ігнат) Височан — один з ватажків козацько-селянського руху в Галичині у 20—30-х pp. XVII століття, осадчий, батько козацького полковника Семена Височана.

Гнат Височан
Народився
с. Вікторів
Громадянство Річ Посполита
Національність українець
Діяльність військовослужбовець

Біографія

Гнат Височан був уродженцем села Вікторів, роки його життя невідомі.

Існує дискусія в колах істориків з приводу соціального статусу Височанів. Зокрема, польський дослідник Владислав Лозинський виводив коріння Гната від заможних селян, проте, з іншого боку, відомий український історик В'ячеслав Липинський переконував, що родина Височанів походить від покозаченої гілки шляхетського роду Височанських[1]. В радянській історіографії переважно вказується, що він походив із селянської сім'ї[2].

Можливо, він є нащадком одного з дрібних українських шляхтичів Височанських з Турківщини, маєток якого конфіскували комісари королеви Бони Сфорци, під час розмежування королівських та шляхетських земельних володінь у 1538 р.[3], який згодом покозачився, давши початок скороченому прізвищу[4].

Вперше про Гната Височана було з галицьких міських актів, датованих 1609 роком. Він заснував село Слобода Височанська (тепер с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області), але прожив він там недовго і з неясних причин (можливо, через конфлікт зі старостою Галича) наказав селянам розійтись, а сам оселився поблизу села Боднарів[5]. Осівши під Боднаровом, Височан самовільно побудував броварню, корчму та укріплений двір[6]. Тут згодом ним було організовано селянський загін з метою боротьби з татарськими нападами[7].

Є гіпотеза, що Височан, будучи козаком, воював з турками у битві під Цецорою 1620 року[4].

В 1621–1625 роках на чолі свого загону Гнат Височан неодноразово розбивав ватаги татар, які поверталися з ясиром по шляху з Калуша на Тисменицю, звільняючи бранців та відбираючи награбоване[8].

1626 р. Гнат разом зі своїм сином Семеном Височаном організував збройний виступ селян села Боднарева проти шляхтичів Сулятицьких і Боднарівських[2]. Останні, вочевидь, спробували помститися, скориставшись правом кадука, яке, згідно з тогочасними польськими законами, дозволяло шляхтичам конфісковувати маєток того пана, який би не зміг в суді довести документально свій шляхетський титул (шляхтичам, які походили з інших територій та втратили свої грамоти про привілеї, це було важко довести)[3]. Деякі дослідники трактують документи про ті події як доказ селянського походження Височанів[2].

Нащадки Гната й Семена Височанів називали себе Височанськими. Найвідомішим серед них був Павло Височанський[9].

Примітки

  1. Липинський В. Твори. Т. 2: Участь шляхти у Великому Українському Повстанні під проводом Богдана Хмельницького. — Філадельфія, Пенсильванія: Східноєвропейський Дослідний Інститут ім. В. Липинського, 1980. — С. 459-460.
  2. Грабовецький В. В. Височан Гнат // Енциклопедія Історії України. — К: Наукова думка, 2003. — Т. 1. — С. 513.
  3. Воронко Б. Історія шляхетського роду Височанських (XV–XVII ст.) // Збірник наукових праць студентів історичного факультету. — Дрогобич: РВВ ДДПУ ім. Франка. — Випуск ІІ. — С.14-15.
  4. Височанський В. Ванчо Волох: хто він в історії і хто його нащадки? // Бойківщина — 2003. — 4 січня. — С. 4.
  5. Володимир Грабовецький. «Семен Височан. До 400-х роковин Богдана Хмельницького. на допомогу вчителю історії, студенту і краєзнавцю.» — Івано-Франківськ, 1995. цит. за Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.
  6. Історія села Височанка // Історичне Прикарпаття.
  7. Сергій Леп'явко. Проблема захисту українських земель від татарських нападів і становлення козацтва[недоступне посилання з липня 2019]
  8. Когут М. Підгірки: минуле і сучасне. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2000. — С.8.
  9. Височанський Павло Федорович // Катеринопільська ЦБС.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.