Голий Оток

Голий Оток
хорв. Goli Otok
Карта
Карта острова
Географія
44°50′20″ пн. ш. 14°49′07″ сх. д.
Місцерозташування Адріатичне море
Акваторія Адріатичне море
Площа 4,54[1]  км² 
Найвища точка 357 м
Країна
Хорватія
Адм. одиниця Приморсько-Ґоранська жупанія
Населення 0 (2001)
Голий Оток
Голий Оток (Хорватія)
 Голий Оток у Вікісховищі
Покинута в'язниця на острові Голий Оток
Голий Оток і сусідні острови

Го́лий О́ток (хорв. Goli otok «голий острів»; італ. Isola Calva) — безлюдний і безплідний острів у хорватській частині Адріатичного моря, у безпосередній близькості від узбережжя Приморсько-Ґоранської жупанії.

Сумновідомий як місце позбавлення волі для політичних в'язнів у комуністичній Югославії, частиною якої була тодішня Хорватія. Розташована на острові тюрма діяла з 1949 до 1989 року, особливо активно — за часів правління Тіто.

Положення

Острів лежить у північній Адріатиці між північно-східною частиною острова Раб і узбережжям материка у північній частині Велебітської протоки (каналу), на схід від іншого безлюдного острова Светі-Гргур і на південь від острова Првич. Віддалений від суходолу приблизно на 6 км, а від великого острова Раб — 5 км. Уздовж південно-західного узбережжя острова є спустіле і занедбане селище Маслінє. Острів займає площу приблизно 4 км².

Історія
Північна частина острова

Попри те, що протягом минулих століть острів служив сезонним місцем випасу отар місцевих пастухів та мав кілька тимчасових пастуших жител і водозбірники для дощової води, він навряд чи коли-небудь був постійно заселений, за винятком ХХ сторіччя.

У Першу світову війну Австро-Угорщина створила на цьому необжитому острові табір, куди упродовж усієї війни відсилала російських військовополонених зі Східного фронту.

Після конфлікту Тіто і Сталіна у 1948 році влада комуністичної Югославії заслала на Голий Оток першу групу ув'язнених, усього близько 1 200 осіб, яких було викинуто з корабля просто на скелі 9 липня 1949.[2] У 1949 році за особистим рішенням Тіто весь острів було офіційно перетворено на надсекретну в'язницю суворого режиму[3] і трудовий табір у віданні федеральних органів влади, так само як і прилеглий острів Светі-Гргур, де виник подібний табір для ув'язнених жінок. До 1956 року, протягом т. зв. «періоду Інформбюро», він використовувався як політична тюрма для неблагонадійних — відомих і гаданих сталіністів та інших членів КПЮ або навіть безпартійних, звинувачених у проявах симпатії чи прихильності до СРСР. На острові також перебувало в ув'язненні чимало антикомуністів (сербських, хорватських, македонських, албанських та інших націоналістів тощо). Були на острові і неполітичні в'язні, які відбували там незначні кримінальні покарання[4][5] (інколи навіть малолітні злочинці) і деякі з тих, що були засуджені на смерть.[6] Загалом там відбували строк близько 16 000[7][8] політичних в'язнів, з яких від 400[7] до 600[9] померли на острові.

Карта острова

Ув'язнені були змушені працювати (в каменоломнях, копальнях бокситів, гончарнях і столярнях) без уваги на погодні умови: влітку температура перевищувала 35-40 °C, а взимку вони мерзли на лютому вітрі бора, а температура падала нижче за 0 °C. Охоронці регулярно били і жорстоко поводилися з ув'язненими або ж їх принижували інші в'язні.[10] Охоронці не вбивали в'язнів, але й не заважали їм самим убивати один одного[6].

Після того, як Югославія нормалізувала відносини з Радянським Союзом, в'язниця Голий Оток у 1956 році перейшла від югославської федеральної влади до республіканських органів соціалістичної Хорватії. Попри це тюрма залишалася забороненою в Югославії темою. 1979 року Антоніє Ісакович написав про в'язницю роман «Трен» (Момент), але щоб видати його, довелося чекати, доки помре Тіто, що й сталося у 1980 році. Книжка зажила слави бестселера.[11]

В'язницю було закрито 30 грудня 1988,[12] а повністю покинуто 1989 року. Відтоді всі табірні споруди занепадають і нищаться.[13]

Сьогодні на острів навідуються туристи на човнах та рибалки і пастухи з острова Раб. Останні влітку привозять сюди овець на пашу.

Колишні ув'язнені з Хорватії організувалися в Асоціацію колишніх політв'язнів острова Голий Оток.[14] У Сербії такі люди згуртувалися в товариство «Голий Оток».[15]

Острову присвячено кілька телефільмів, він згадується у багатьох літературних творах, зокрема, у написаному у 1995 році романі Філіпа Рота «Sabbath's Theater» (Театр шабашу), в опублікованому у 2002 році політичному есе словенця Драго Янчара «Бріоні» (Бріуни) та в автобіографічній новелі «Листівка з відпустки» хорватської письменниці Дубравки Угрешич, надрукованій у белградському літературно-критичному журналі «REČ časopis za književnost i kulturu, i društvena pitanja» (№ 74/20, 2006) і в книжці «Немає нікого вдома», що вийшла друком у Загребі 2005 року (назва новели італійською — Cartolina Estiva, переклад Луки Заноні, Osservatorio Balcani e Caucaso, 2008)[16]

Найвідоміші політв'язні острова
Колишня адміністративна будівля, сфотографована у 1991 році

Див. також

Примітки
  1. Duplančić Leder, T.; Ujević, T.; Čala, M. (2004). Duljine obalne crte i površine otoka na hrvatskom dijelu Jadranskog mora određene s topografskih karata mjerila 1:25 000. Geoadria, Vol. 9, No. 1, 5-32.
  2. GOLI OTOK - LOGOR U KOJEM SE LOMILO LJUDE. (хор.)
  3. Udruga Goli otok «Ante Zemljar». Архів оригіналу за 7 жовтня 2013.
  4. Donja Klada » Goli otok. Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 19 квітня 2016.
  5. Višestruki ubojica s Golog otoka opet ubio - Jutarnji.hr. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 19 квітня 2016.
  6. Karlovački tjednik. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 4 лютого 2010.
  7. Popis UDBA-e: Više od 16 tisuća zatočenih na Golom otoku, 413 mrtvih. ipress.hr (хорватською). 8 січня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 вересня 2014.
  8. Central Intelligence Agency (20 листопада 1970). Yugoslavia: The Outworn Structure. с. 13.
  9. Srbija nudi odštetu zatvorenicima na Golom otoku - devet dolara po danu. Slobodna Dalmacija (хорватською). 25 липня 2012. Процитовано 2 вересня 2014.
  10. Goli otok — zloglasna Titova kaznionica. Priča dana. DW.DE. 14 липня 2009.
  11. Daniel J. Goulding, Liberated cinema: the Yugoslav experience, 1945—2001, Indiana University Press, 2002. (p. 159)
  12. Na Golom otoku žalio sam što nisam kriminalac.
  13. Goli otok website. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Цитата: «Цей знімок кімнати для музикантів було зроблено в 1990 році, іншими словами, безпосередньо після залишення острова».
  14. Slobodna Dalmacija.
  15. Spomen žrtvama Golog otoka na Adi. Glas javnosti.
  16. Ugrešić, Dubravka (2008). Cartolina estiva. AestOvest. Osservatorio Balcani e Caucaso.
  17. http://www.mn.mk/makedonski-legendi/3911
  18. Čadež, Tomislav. Alfred Pal: Preživio holokaust, dvaput bio na Golom otoku, a onda radio najljepše hrvatske knjige (хор.). Jutarnji list. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 3 липня 2012.
  19. http://www.vecernji.hr/na-golom-otoku-zalio-sam-sto-nisam-kriminalac-802124
  20. Стіпанчевич, Маріо (квітень 2004). Razgovor s dr. Savom Zlatićem [Бесіда із к. мед. н. Саво Златичем] (PDF). Arhivski vjesnik (хорватською) (Загреб: Хорватський державний архів) (47): 119–132. Процитовано 21 квітня 2014.

Посилання
  • Udruga Goli otok "Ante Zemljar". (хор.)
  • Goli Otok.
  • Comparative criminology. Europe — Yugoslavia. Архів оригіналу за 3 січня 2007.
  • Голий Оток: Пекло на Адріатиці — правдива історія трагічного досвіду і переживань політв'язня найзловіснішої тюрми колишньої Югославії Голий Оток Йосипа Зоретича та обставин, що привели до його ув'язнення
  • Голий Оток сьогодні: фотоальбом
  • picasaweb. Архів оригіналу за 19 травня 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.