Голландсько-португальська війна

У 1592 році в ході війни з Іспанією англійці захопили в районі Азорських островів португальську каракку, на якій було близько 900 тонн товарів з Індії та Китаю вартістю в півмільйона фунтів стерлінгів (майже половина національного багатства Англії в той час). Ця подія пробудила інтерес до Сходу.

У тому ж році амстердамські торговці послали в Лісабон Корнеліса де Гаутмана із завданням зібрати якомога більше інформації про «Острови Прянощів». У 1595 році купець і мандрівник Ян Гюйген ван Лінсхотен, який багато подорожував по Індійському океану, опублікував в Амстердамі «Звіт про подорожі в португальських плаваннях на Сході» («Reys-gheschrift vande navigatien der Portugaloysers in Orienten»), що містив інформацію про те, як доплисти від Португалії до Індії та Японії. Ці події спровокували торгову експансію — в 1595 році відбулась перша голландська експедиція в Ост-Індію, у 1598 році за нею прослідувала друга голландська експедиція, в 1600 році була заснована Англійська Ост-Індійська компанія, а в 1602 — Голландська Ост-Індійська компанія.

З 1568 року Республіка Об'єднаних провінцій вела боротьбу за свою незалежність, і контроль над торгівлею прянощами був для неї питанням економічного виживання. Португальські купці використовували Нижні Землі як базу торгівлі прянощами в Північній Європі, проте коли в 1581 році в результаті Іберійської унії Португалія та Іспанія об'єдналися в одну державу, було накладено ембарго на торгівлю з північними провінціями Нижніх земель, які підписали Утрехтську унію. В результаті голландці втратили основного торгового партнера, основне джерело фінансування війни з Іспанією, і позицію монополіста в торгівлі прянощами з Францією, Священною Римською імперією і державами Північної Європи. Коштів від торгівлі рибою з Північного моря і зерном з Балтики для молодої республіки не вистачало.

Надії Республіки Сполучених провінцій воскресли, коли в 1588 році англійці розгромили «Непереможну армаду». Розвиток військово-морських сил отримав найвищий пріоритет.

25 лютого 1603 року три кораблі Нідерландської Ост-Індійської компанії захопили в Малаккській протоці португальську каракку «Santa Catarina». Це був настільки цінний приз, що його продаж подвоїв капітал Компанії. Законність захоплення була сумнівною через неясний юридичний статус Нідерландів, і португальці зажадали повернення вантажу. Скандал призвів до публічного юридичного розгляду і привернув міжнародну громадську увагу. Гуго Гроцій на прохання Компанії став шукати аргументи на користь обґрунтування захоплення, і в результаті в 1609 році опублікував памфлет «Mare Liberum», в якому проводив концепцію свободи мореплавання, стверджуючи, що море було міжнародною територією і всі народи вільні у використанні його для мореплавної торгівлі. Ця концепція послужила для Нідерландів ідеологічним обґрунтуванням їх зусиль по зламу торгової монополії Португалії.

З 1603 року Гоа, що був столицею Португальської Індії, виявився фактично в блокаді. У 1619 році голландці захопили Джакарту, перейменувавши її в «Батавію», і зробили її своєю базою для операцій проти Гоа. Дві країни розгорнули боротьбу за контроль над шляхами транспортування прянощів, але португальці перебували в позиції тих, хто обороняється. У 1641 році голландці захопили Малакку, у 1658 році остаточно вигнали португальців з Цейлону, а в 1663 році (вже після підписання Гаазького договору) захопили Малабарське узбережжя.

Важливі події відбувалися також і в далекосхідних водах. Хоча голландська спроба захоплення Макао і закінчилася невдачею, Нідерландам все ж таки вдалося встановити монополію на торгівлю з Японією.

Заохочена легкими успіхами на Сході, Республіка вирішила швидко використовувати слабкість Португалії в Америці. У 1621 році була створена Голландська Вест-Індійська компанія. Вторгшись до Португальської Америку, голландці захопили ряд важливих міст, включаючи Олінду, а також столицю португальських володінь в Америці — Салвадор. На захоплених територіях була утворена Голландська Бразилія зі столицею в Мауріцстаді.

В цей же час були зроблені дії в Африці. Нідерландськими силами були захоплені Сан-Жоржи-да-Міна та інші торгові пости Португальського Золотого берега, і обложена Луанда.

Поворотний момент у війні настав, коли 30 квітня 1625 року в Америку прибув флот з 34 іспанських і 22 португальських кораблів з 12.500 солдатів на борту (3/4 — іспанці, інші — португальці) під командуванням Фадріке Альвареса де Толедо. Вони відбили Салвадор, і почали відвойовувати захоплені голландцями португальські володіння. Португальські поселенці розгорнули партизанську війну проти голландських окупантів. Сили Вест-Індійської компанії виявилися перенапруженими, вони не могли організувати ефективну блокаду португальських портів, і прибуття підкріплень з Португалії призвело до вигнання голландців з Америки і Африки.

У 1638 році голландцям під командуванням Йоганна Мауріца ван Нассау-Зігена вдалося захопити португальську фортецю Сан-Жоржи-да-Міна на Золотому березі в Африці, один з найважливіших пунктів «трикутної торгівлі», а незабаром після цього також відбити у португальців острів Сан-Томе і Луанду, столицю Анголи.

Іспанці намагалися перехоплювати голландські кораблі в районі Дюнкерка, і в міру сил намагалися допомагати португальцям (наприклад, на Островах Прянощів вони відбили захоплений голландцями у португальців острів Тернате, заснували форт на Тідоре). Однак Іспанія і так перебувала на межі своїх можливостей, захищаючи свої власні володіння від голландських, французьких і берберських корсарів, а також воюючи з Османською імперією.

У 1640 році португальці, використовуючи Сегадорське повстання, самі повстали і відновили незалежність своєї країни, після чого Англія відновила англо-португальський союз. Республіка Об'єднаних провінцій спробувала продовжити війну на самоті, але з втратою володінь в Бразилії та Африці віддала перевагу погодитися на мир.

У 1661 році був підписаний Гаазький договір, відповідно до якого Нідерланди визнали приналежність Португалії всієї території Бразилії, а португальці поступилися голландцям своїми правами на Цейлон і Острови прянощів, сплативши на додачу 63 тони золота.

• «Історія війн» (у 3 т.) — Ростов-на Дону: «Фенікс», 1997. ISBN 5-85880-595-7