Гомеопатія

Гомеопа́тія (з грец. ὅμοιοπάθεια — лікування подібним, від грец. ὅμοιος — подібний і грец. πάθος — терміноелемент, який вказує на спосіб лікування)[1] — вид альтернативної медицини,[2][3][4][5] що пропонує використання сильно розведених препаратів, які, начебто, викликають у здорових людей симптоми, схожі на хворобу пацієнта. Гомеопати протиставляють концепцію лікування за псевдонауковим принципом «подібне подібним» (лат. similia similibus curantur) принципам раціональної фармакотерапії. Основоположник і автор терміну — німецький лікар Самюель Ганеман (1755—1843).

Принципи гомеопатії вперше було оприлюднено в медичному журналі Крістофа Гуфелянда у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796).

Наукове співтовариство розглядає гомеопатію як шахрайство.[6] Комітет з науки та технології Британського парламенту стверджує, що гомеопатичні засоби працюють не краще, аніж плацебо, а самі препарати — «пігулки, які не містять активних інгредієнтів»[7]. Уявні лікувальні впливи гомеопатичного лікування можуть бути пов'язані з ефектом плацебо, як наслідком більш уважного спілкування лікаря-гомеопата з пацієнтом[8]. Позиція Міністерства охорони здоров'я України: Користь гомеопатії не підтверджена жодним науковим дослідженням[9].

Наукова Консультативна Рада Європейських академій наук зазначає, що заяви, що робляться в гомеопатії, неправдоподібні і несумісні з твердо встановленими науковими уявленнями.[10]

Обіг гомеопатичних, а також близьких до них препаратів антропософської медицини в Німеччині у 2013 році склав 1,7 млрд євро[11]

Гомеопатія і алопатія

Алопатія (гр. αλλος — інший, πάθος — страждання) — так гомеопати називають справжню медицину. На їхню думку, лікування хвороб у сучасній медицині зводиться до виклику в організмі «ефектів, протилежних ознакам хвороби». Гомеопати не довіряють методам лікування, що використовуються у сучасній медичній практиці.

Окрім цього, прогрес у розвитку медичної науки вони вважають підтвердженням малої ефективності медицини. Замість того, щоб доводити ефективність своїх методів лікування, представники цієї псевдонауки більш полюбляють вказувати на колишні помилки та недосконалість сучасної медицини, іншими словами, вони використовують старий демагогічний прийом «Tu quoque», тобто «Ви теж».

Згідно з гомеопатичною теорією, будь-яка хвороба починається на рівні психіки. Не можна сказати, що вони тут зовсім не праві, адже психічний стан людини дійсно має деякий вплив на здоров'я, але є дуже багато хвороб, що виникають незалежно від морального стану людини. Більше того, окрім психічного, існують ще багато факторів, що впливають на здоров'я людини: середовище, генетична схильність, наявність тих чи інших інфекційних агентів.

Основні принципи

Гомеопатія — це псевдонаука (тобто хибна), що побудована на застарілому на декілька століть, помилковому та дуже поверхневому розумінні як природи в цілому, так і медицини зокрема. Основними положеннями цієї терапевтичної системи є:

  • закон подібності;
  • динамізація (потенціювання), як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий);
  • випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica);
  • реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату;
  • одномоментне застосування лише одного препарату (пацієнт у кожний окремий період життя може перебувати лише в одному патологічному стані, який може бути описаний лише одним препаратом — уніцизм);
  • визнання ієрархічності систем організму (а отже, різні симптоми мають різне значення для встановлення діагнозу:
    1) психічні,
    2) загальні,
    3) особливі та незвичайні,
    4) місцеві);
  • закон зцілення (закон Герінга);
  • визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід)

Принцип лікування подібного подібним Ганнеман вивів з експериментів з хініном, які проводив на собі. Він помітив, що в здорової людини хінін викликає подібні до малярії симптоми гарячки. Тоді як інші лікарі звертали увагу на гіркоту хініну як причину одужання хворого, Ганнеман бачив причину в подібності симптомів.[12]

Стани гострі та хронічні

У гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні. Цей розподіл є одним з наріжних каменів гомеопатії.

Гомеопати вважають, що гостру хворобу спричиняють так звані «епідеміологічні» чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей, а саме:

  • механічні (наслідком яких є переломи кісток, надриви і розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі тощо),
  • термічні (які спричиняють переохолодження і відмороження, теплові і сонячні удари, опіки),
  • хімічні,
  • мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічних хвороб (переважна більшість станів), на думку гомеопатів, є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама ж «хвороба» складається:

1) з інформаційної складової (кореня, «пробудження» якого відбувається за принципом умовного рефлексу),
2) патогенетичних механізмів розвитку хвороби, і
3) об'єктивних і суб'єтивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта.

Будь-які прояви хвороби — симптоми (показники) — на думку гомеопатів, є лише демонстрацією: наш організм намагається донести до нашої свідомості, що з ним щось негаразд. Гомеопати вважають, що організм людини здійснює цю демонстрацію своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть її витримати. А отже, намагання вплинути на ці органи і системи (які є не найслабшою, а найсильнішою ланкою в організмі) призводить до переміщення симптоматики в інші органи і системи, які a priori є слабшими за перші.

Тому гомеопати вважають, що аллопати, придушуючи наявну симптоматику, витискають її у слабші системи і, таким чином, «лікуючи» одну з систем організму, вбивають організм в цілому. На їхню думку, це відбувається тому, що допоки справжня причина не викорінена, вона буде продовжувати діяти, формуючи іншу симптоматику.

Тому гомеопати намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до «інформаційного» рівня, де, найвірогідніше, гніздиться причина), а організм, на їхню думку, уже сам наведе лад у своєму господарстві[13].

У результаті такого впливу, на думку гомеопатів, піднімається загальний рівень здоров'я, підвищується імунітет, фізична і соціальна адаптація, — людина не лише одужує від тієї хвороби, з якою вона звернулась до лікаря, а й у майбутньому менше хворітиме (профілактична дія).

Реперторіум Кента

Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим уявленням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica»[14], склав найбільш відомий довідник симптомів — «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» — це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу)[15].

Діагноз у гомеопатії

Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи і називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» та ін., — і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., — і лікують, відповідно, їх.

Діагноз у гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».

Ліки, які використовують гомеопати

Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці, «Органон лікарського мистецтва» (1814), Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим[яким?] принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому[чому?] систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.

Сьогодні для приготування препаратів вихідні речовини проходять процес так званого «потенціювання», «динамізації»: їх спочатку розтирають із цукром, а потім багаторазово (сотні й тисячі разів) розводять і збовтують з водою (зазвичай, у співвідношенні 1:10 або 1:100). При цьому діюча речовина майже не витрачається. Сировиною для ліків можуть бути мінерали, рослини, продукти тваринного походження (комахи, отрути змій).

Кінцевий продукт наносять на лактозну крупку (основна фармакологічна форма). У перші роки існування гомеопатії розведення пов'язували з отруйністю багатьох із використовуваних речовин, але згодом Ганеман помітив, що вони глибше діють на пацієнтів і частіше їх зцілюють, а отже почав виписувати хворим так звані «високі потенції», в яких речовини були розведені настільки, що вже не підлягали виявленню в розчині.

Слід нагадати, що у ті роки широкій науковій спільноті закон (і число) Авогадро відомі не були, а вчення про речовину і її будову набуло сучасного вигляду вже після смерті Ганемана.

Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо, завдяки структурним змінам води).

Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:

1) згідно з матеріалістичною наукою, матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та інформації, — отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною. Тим не менш, не було знайдено ніякого нового виду енергії чи будь-якої інформації у гомеопатичних препаратах.
2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють,- однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний ефект плацебо.
3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною) (на відміну від більшості наукових теорій, що абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною)[16].

Під час зберіганя ліків слід уникати різких перепадів температури і вологості, тримати їх подалі від сонячного світла, джерел електромагнітного випромінювання, побутової техніки та запахів. Можна загорнути ліки в харчову фольгу.

Ліки, які можна придбати в гомеопатичній аптеці (або зробити самому), називають потенційованими, або динамізованими. «Гомеопатичними», тобто подібними до актуального випадку, вони стають після отримання відповідної реакції організму.

Гомеопатія — це не використання динамізованих ліків, а використання будь-яких ліків за ознакою подібності.

У гомеопатичній аптеці окрім монопрепаратів можна придбати так звані «комплексні» препарати, — тобто такі, що містять декілька препаратів і призначені для «лікування» вже згаданих вище «гепатиту», «геморою», «інсульту». Однак це не є справжньою гомеопатією.

Ставлення до вакцинації

Гомеопати висувають безліч науково необґрунтованих аргументів щодо неефективності та шкідливості сучасних вакцин. Прихильники гомеопатії не довіряють офіційній науці та результатам наукових досліджень, які підтверджують ефективність медичних препаратів. Вони вважають, що наука «Пішла не у тому напрямі», а фармацевтичні корпорації підробляють результати досліджень. Разом з тим, прихильники гомеопатії визнають ефективність тих вакцин, що, за збігом обставин, відповідають гомеопатичній концепції «Подібне лікує подібне». Саме тому, на їхню думку, і перша вакцина від натуральної віспи, що була набагато менш небезпечним вірусом коров'ячої віспи, виявилась ефективною. Натомість, вакцини, що є «не подібними, а ідентичними», на думку гомеопатів, є шкідливими та неефективними. До таких вакцин гомеопати відносять будь-які препарати з послабленим чи інактивованим людським інфекційним агентом. Через це, наприклад, антирабічна сироватка, що за останні півтора сторіччя врятувала сотні тисяч, якщо не мільйони, життів, вважається гомеопатами шкідливим непотребом; а сказ, на їх думку, можна вилікувати сотнею різних гомеопатичних препаратів, підібраних за принципом «подібне лікує подібне». Щоправда, не зрозуміло, чому летальність від цієї хвороби є стовідсотковою, а жоден «лікар»-гомеопат ще не отримав Нобелівську премію за перемогу над цим смертельним захворюванням.

Гомеопати також вважають, що замість того, щоб виробляти дітям імунітет до небезпечних захворювань шляхом щеплень, краще давати їм перехворіти на них, адже це, на їхню думку, «запрограмовано у життєвому циклі». Незважаючи на те, що ці хвороби можуть призводити до незворотних патологічних змін в організмі, як то поліомієліт, або навіть до смерті дитини.

У 2015 році Канадський коледж гомеопатії виступив проти вакцинації, що викликало хвилю критики вбік самого коледжу.[17]

«Варіанти» гомеопатії

Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти («плюралістичний» і «комплексистський» напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.

Одужання в гомеопатії

Насамперед слід зауважити, що в квазінауці гомеопатії немає невиліковних хвороб (хоча є невиліковні пацієнти, незалежно від аллопатичного діагнозу). Точний термін одужання, навіть приблизний, гомеопати ніколи не назвуть.

Тези гомеопатів: При лікуванні хронічних хвороб, якщо препарат підібраний правильно, можна очікувати таких змін:

1) симптоми зникають одразу;
2) симптоми зникають поступово протягом 2-6 тижнів;
3) симптоми починають «рухатись».

У разі, якщо вони рухаються за законами Герінга (згори донизу; зсередини назовні; від більш життєво важливих органів, до менш життєво важливих органів; і в послідовності зворотній до їх виникнення), то це означає, що включився механізм самозцілення. Втручатись у процес зцілення не можна, адже процес відбувається під керівництвом самого організму, і лише під наглядом гомеопата. Загострення хвороби іноді трапляються. Їх не треба очікувати, але не потрібно й лякатись. Припу́стимо, людина звернулася з основною скаргою на головний біль. Якщо під час лікування головний біль зник, а виник біль у суглобах або з'явились висипання на шкірі чи слизових, це свідчить про те, що процес зцілення почався.

Будь-яка дія, що направляє патологію в протилежному напрямку вважається невірною (це стосується і алопатії, і алопатичного використання динамізованих ліків):

  • не можна впливати на шкірні прояви хвороби (в гомеопатії немає шкірних хвороб, а є лише шкірні симптоми у хворої людини), інакше хвороба піде глибше: в суглоби, на слизову дихальної або травної систем, — в залежності від того, де сильніше місце;
  • але й ці органи лікувати не можна (в гомеопатії немає хвороб суглобів, бронхів, шлунку, а є суглобові, бронхіальні і шлункові симптоми у хворої людини), оскільки в результаті такого лікування хвороба «переходить» на легені, печінку, нирки, серце, підшлункову залозу, — знову ж таки залежно від того, який орган сильніший.

Один практичний аспект, що стосується косметології: в гомеопатії заборонено «лікувати», тобто пригнічувати, не тільки патологічні виділення шкіри і слизових, але й фізіологічні: піт, виділення з носа, піхви. Оскільки в результаті такого пригнічення можна серйозно захворіти. Тут важливо витримати міру, наприклад, якщо не виключити, то максимально обмежити використовування дезодорантів, що регулюють потовиділення (сплеск ракових пухлин молочної залози, на думку гомеопатів, пов'язаний саме з використанням антиперспірантів), крапель для носа тощо.

Варто додати, що безпечність гомеопатії дуже сумнівна, а у деяких випадках ця методика є смертельною. Приміром, у людини виявили рак крові, вона почала «лікуватися» гомеопатичними методами, то це надасть такий же результат як, наприклад амулет — ніякого, людина помре.

Наукова оцінка гомеопатичних методів

Наукові дослідження гомеопатії у XIX столітті

Найперші відомі наукові дослідження ефективності гомеопатичних препаратів відбулися в 1830-х роках. Російське військове міністерство запросило німецького лікаря-гомеопата з Дрездену К. Л. Германа[18] лікувати поранених солдатів у шпиталі містечка Тульчин, що на Поділлі. Герман лікував солдатів гомеопатичними препаратами та нібито досяг гарних результатів. Надалі його запросили до Санкт-Петербургу, де він мав повторити свій клінічний успіх під наглядом професора Івана Івановича Гіглера, головного доктора Петербурзького військово-сухопутного шпиталю. Тут окрім групи пацієнтів, яким давали гомеопатичне лікування, й групи, що отримувала класичне медичне лікування, Гіглер увів ще третю групу хворих, які не отримували ніякого лікування, окрім пігулок, зроблених з какао чи хлібних крихт. Остання група хворих лише мала прописаний режим дня, добре хачрування, душ тощо. За підсумками експерименту було виявлено, що контрольна група без лікування почувала себе в середньому краще, аніж дві групи, що отримували лікування. Через це гомеопатію навіть тимчасово заборонили в Російській імперії.[19]

Інше давнє дослідження гомеопатичного препарату, проведене дуже близько до норм подвійно-сліпих плацебо-контрольованих досліджень початку XXI століття, відбулося в Нюрнбергу 1835 року. Німецький лікар Фридріх фон Говен у статті, опублікованій під псевдонімом, оголосив гомеопатію науково необґрунтованою, а єдиний місцевий гомеопат Йоганн Якоб Ройтер опублікував спростування й викликав опонента на дослідження. Фон Говен погодився й дослід було організовано в місцевій корчмі за сприяння баварської газети. Було використано 100 флаконів, у 50 була лише тала вода, а в інших 50 — розведений за гомеопатичним протоколом 29 разів 1:100 розчин солі. Флакони були пронумеровані та список номерів з указанням, де вода, а де препарат, було прилюдно запечатано та сховано. Надалі добровольці приймали рідину з певного флакону та за 3 тижні мали повідомити, чи спостерігали вони щось незвичайне. З 50 добровольців, що прийняли препарат, лише 8 повідомили про певні симптоми, з них 5 приймали гомеопатичний препарат, а 3 воду. Більшість тих, що прийняли гомеопатичний препарат, нічого не помітили. Таким чином, було показано, що в рівних умовах гомеопатичний препарат не має відмінного від води впливу на організм. Проблемою досліду був підбір добровольців, оскільки за закликом газети могли прийти лише противники гомеопатії. Але організатори досліду звернулись до гомеопатів та інших лікарів повторювати це дослідження в інших місцях та з іншими препаратами, що мало сприяти науковому доведенню чи спростуванню препаратів.[20]

Позиція провідних організацій в галузі охорони здоров'я

Всесвітня організація охорони здоров'я у 2010-ті роки, як і раніше, не визнає гомеопатії та застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань:

На сьогодні ми не знайшли жодних доказів що гомеопатія дає якусь користь.
Оригінальний текст (англ.)
We have found no evidence to date that homeopathy would bring any benefit.

— ВООЗ[21]

Немає жодних об'єктивних доказів що гомеопатія має будь-який вплив на ці інфекції, і я вважаю що для працівника охорони здоров'я безвідповідально нав'язувати використання гомеопатії замість перевірених засобів для будь-якої хвороби що загрожує життю

Оригінальний текст (англ.)
There is no objective evidence that homeopathy has any effect on these infections, and I think it is irresponsible for a healthcare worker to promote the use of homeopathy in place of proven treatment for any life-threatening illness.

— ВООЗ[21]

Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[22][23]

Німецька медична асоціація ще 1993 року заявила:

Відмінні риси об'єктивно ефективних процедур лікування - це сумісність із загально визнаними уявленнями про етіологію та патогенез захворювань і заснованість на принципі, який підтверджено на експериментальній моделі, або на незалежному, відтворюваному досвіді поважних терапевтів. Ці риси відсутні в процедур спеціальних терапевтичних підходів гомеопатії та антропософії.
Оригінальний текст (англ.)
It is characteristic for objectively effective treatment procedures that they are compatible with the generally recognised notions of aetiology and pathogenesis of ailments and are based on a concept that is supported either experimentally or by the independent, reproducible experience of the respective therapeutists. This does not correspond to the procedures of special therapy approaches of homeopathy and anthroposophy.

— [11]

Гомеопатія в Україні

В Україні гомеопатію офіційно визнано наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР № 165 від 03.08.1989 р. «О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами»[24].

Гомеопатія викладається в українських медичних навчальних закладах. Наприклад на 4 курсі всіх факультетів НМУ ім. Богомольця крім стоматологічного, існує курс за вибором «Основи сучасної гомеопатії», тривалістю 36 годин. У 2008-14 роках МОЗ України затвердив нову навчальну програму за кредитно-модульною системою «Основи гомеопатії».[25] Існують відповідні навчальні плани.[26]

Тим не менше МОЗ кілька разів публікувало на своєму сайті попередження про те, що гомеопатія не працює[27][28].

Див. також

Примітки
  1. Русская 'А' » 1 страница » Оксфордский толковый словарь по психологии. Под ред. А. Ребера » Все словари на одном сайте » Глубинная психология: учения и методики. www.psyoffice.ru. Процитовано 1 червня 2017.
  2. Tuomela R (1987). Chapter 4: Science, Protoscience, and Pseudoscience. У Pitt JC, Marcello P. Rational Changes in Science: Essays on Scientific Reasoning. Boston Studies in the Philosophy of Science 98. Springer. с. 83–101. ISBN 978-94-010-8181-8. doi:10.1007/978-94-009-3779-6_4.
  3. Smith K (2012). Homeopathy is Unscientific and Unethical. Bioethics 26 (9): 508–512. doi:10.1111/j.1467-8519.2011.01956.x.
  4. Baran GR, Kiana MF, Samuel SP (2014). Chapter 2: Science, Pseudoscience, and Not Science: How Do They Differ?. Healthcare and Biomedical Technology in the 21st Century (Springer). с. 19–57. ISBN 978-1-4614-8540-7. doi:10.1007/978-1-4614-8541-4_2. «within the traditional medical community it is considered to be quackery»
  5. Ladyman J (2013). Chapter 3: Towards a Demarcation of Science from Pseudoscience. У Pigliucci M, Boudry M. Philosophy of Pseudoscience: Reconsidering the Demarcation Problem. University of Chicago Press. с. 48–49. ISBN 978-0-226-05196-3. «Yet homeopathy is a paradigmatic example of pseudoscience. It is neither simply bad science nor science fraud, but rather profoundly departs from scientific method and theories while being described as scientific by some of its adherents (often sincerely).»
  6. Caulfield, Timothy; Rachul, Christen (15 вересня 2011). Supported by science?: what canadian naturopaths advertise to the public. Allergy, Asthma & Clinical Immunology (En) 7 (1). PMC 3182944. PMID 21920039. doi:10.1186/1710-1492-7-14. Процитовано 28 січня 2016.
  7. Coghlan, Andy. Stop funding homeopathy, say British MPs. New Scientist (амер.). Процитовано 28 січня 2016.
  8. Nelson, David H.; Perchaluk, Jaclyn M.; Logan, Alan C.; Katzman, Martin A. (2019). The Bell Tolls for Homeopathy: Time for Change in the Training and Practice of North American Naturopathic Physicians. Journal of Evidence-Based Integrative Medicine 24: 2515690X1882369. ISSN 2515-690X. doi:10.1177/2515690X18823696.
  9. 5 найпопулярніших медичних міфів. moz.gov.ua. Процитовано 27 березня 2019.
  10. Homeopathic products and practices. EASAC Website (англ.). 17 липня 2019. Процитовано 3 серпня 2019.
  11. Manfred Anlauf, Lutz Hein, Hans-Werner Hense, Johannes Kobberling, Rainer Lasek, Reiner Leidl, Bettina Schone-Seifert (2015). Complementary and alternative drug therapy versus science-oriented medicine. German medical science : GMS e-journal 13: Doc05. PMID 26161049. doi:10.3205/000209.
  12. Loudon, I. (2006). A brief history of homeopathy. Journal of the Royal Society of Medicine 99 (12): 607–610. ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.99.12.607.(англ.)
  13. Дунаевский С. Г. Знакомьтесь — гомеопатия. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. — 128 с. — (Медицина для вас). — ISBN 966-07-1157-0. (рос.)
  14. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica : в 2 т. — Mосква : Гомеопатическая медицина, 2006. — ISBN 5-89-777-022-0.
  15. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. — Новосибирск : Трина, 1995. — 640 с. — ISBN 5-7241-0045-2.
  16. Чибени С. С. О научном статусе гомеопатии = On the scientific status of homeopathy / Сильвио С. Чибени (PhD, профессор), Кафедра философии Университета Кампинас (Сан-Паулу, Бразилия) // British Homoeopathic Journal. — 2001. — Vol. 90, no. 2. — P. 92—98.
  17. Carly Weeks. Canadian homeopathic college criticized for anti-vaccine stand The Globe and Mail, February 23, 2015(англ.)
  18. Georg Christoph Hamberger (1831). Das gelehrte Teutschland, oder, Lexikon der jetzt lebenden teutschen Schriftsteller. Meyersche buchhandlung. с. 717.(нім.)
  19. Dean, M E (2006). 'An innocent deception': placebo controls in the St Petersburg homeopathy trial, 1829-1830. Journal of the Royal Society of Medicine 99 (7): 375–376. ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.99.7.375.(англ.)
  20. Stolberg, M. (2006). Inventing the randomized double-blind trial: the Nuremberg salt test of1835. Journal of the Royal Society of Medicine 99 (12): 642–643. ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.99.12.642.(англ.)
  21. BBC NEWS | Health | Homeopathy not a cure, says WHO. Процитовано 31 жовтня 2016.
  22. Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy / Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A. C. Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger // The Lancet. — 2005. — Vol. 366, no. 9487 (August 27). — P. 726–732. — PMID:16125589.
  23. Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial / Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith // Rheumatology. — 2010. — Vol. 50, iss. 6. — P. 1070-1082. — DOI:10.1093/rheumatology/keq234..
  24. ГОМЕОПАТІЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ І УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКАРІВ У СВІТІ І В УКРАЇНІ. Процитовано 31 жовтня 2016.
  25. Історія кафедри. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця. Процитовано 31 жовтня 2016.
  26. Тематичний план практичних занять з гомеопатії. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця. Архів оригіналу за 1 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.
  27. Як працює гомеопатія і чому вам не допоможе таке лікування. moz.gov.ua (укр.). Процитовано 13 січня 2018.
  28. Проаналізувавши 1800 досліджень, вчені довели, що гомеопатія не працює. moz.gov.ua (укр.). Процитовано 13 січня 2018.

Джерела
  • Гуцол Л. П. Основи гомеопатії : навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол — Вінниця : Нова Книга, 2011. — 344 с. : іл. — ISBN 978-966-382-330-0.
  • Попов А. Історія гомеопатії в Україні : [арх. 17 жовтня 2015] / Антон Попов. — 2015. — 30 червня.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.