Гомункул

Ілюстрація сперматозоїдів та гомункулів, що начебто містяться в них, з книги Антоніо Валліснері, XVIII ст.

Ідея створення людини штучним шляхом відома з міфів різних народів. Наприклад, в міфі про Девкаліона і Пірру двоє вцілілих в потопі людей створюють нових чоловіків і жінок, кидаючи позад себе каміння. В давньогрецькій філософії існували думки про утворення живих істот з різних речовин за сприятливих умов. Так, за Арістотелем з різних видів матерії виникають різні тварини: з мулу — молюски й риби, зі старого снігу навесні — комахи. З перегною нібито самі собою утворюються рослини[4][5].

Іспанський екзогетик Алонсо Тостадо в XV столітті писав, що демони можуть з людської сперми вирощувати штучних істот, чудовиськ, поміщаючи її в тепле місце. Тостадо називав такими творіннями демонів легендарних велетнів, що вирізнялися силою і розумом, а також чаклуна Мерліна[6].

Один із найвідоміших «рецептів» отримання гомункула людиною був запропонований в XVI ст. Парацельсом в праці «De Natura Rerum». Вчений вважав, що поміщена в особливу посудину людська сперма при нагріванні та деяких інших маніпуляціях (закопуванні в кінський гній, «магнетизації», суть якої остаточно невідома) стає гомункулом. «Вигодовувався» гомункул шляхом щоденного додавання в колбу невеликої кількості людської крові. Час визрівання гомункула, за Парацельсом, — сорок днів. В результаті виникне, спочатку прозора і нематеріальна, подоба новонародженої людини, тільки малого розміру[7].

Парацельс описував створення гомункула і більш просто: «У ємність поміщаються органічні тканини; при сприятливому розташуванні планет і теплоті утворюється пара, яка поступово набуває людської форми»[8].

Сам Парацельс зауважував, що вважає вирощування гомункула грішною справою. Ставши дорослими, гомункули стають карликами або велетнями і різноманітними потворами. Разом з тим, будучи вершиною мистецтва алхімії, вони мають усі таємні знання, тому є ключем до інших досягнень[7]. Ці штучні істоти походять із сперми, яка виникає від хіті, є матеріальною і не має нематеріальної душі, тому гомункули також бездушні, їхнє тіло «тваринне», хоч і подібне за формою на людське[1].

Разом з тим висловлювалися і думки, що гомункул, з причини свого розвитку поза людським організмом, буде вільним від першородного гріха. Він стане ідеальною людиною, такою, як був Адам до гріхопадіння, і не потребуватиме спасіння через жертву Ісуса Христа[9].

Уявлення про гомункула відбилися в багатьох середньовічних малюнках, що зображають зачаття дитини як потрапляння з сіменною рідиною до жіночого лона маленької людини, котра з часом виростає і народжується вже як звичайна людина.

Згідно з уявленнями XVII ст.—XVIII ст. століть, в кожному сперматозоїді міститься маленька подоба людини з усіма притаманними їй органами й частинами тіла, лише дуже малого розміру. Вона перебуває в стані прихованого життя, ніби спить до моменту зачаття, а пробуджуючись — починає повноцінно жити і розвивається в дитину. Іноді сам сперматозоїд ототожнювався з гомункулом. Подібні уявлення отримали назву анімалькулізму. Одним з прибічників анімалькулізму був Антоні ван Левенгук, творець мікроскопу. Він стверджував, що спостерігав у спермі численні зародки, «звірків» (animalcula), для яких яйцеклітина виступає поживою і необхідна для росту.

В XVIII ст. академічна наука в особі засновника ембріології Каспара Фрідріха Вольфа різко виступила проти подібних ідей та заклала основи сучасних знань про запліднення й розвиток дітей[10].

Один з найраніших описів створення людини штучним шляхом у художній літературі міститься в поемі Абдурахмана Джамі «Саламан і Абсал» XV ст. В ній шах не мав дітей, тому за порадою алхіміка для нього було створено сина із сімені шаха, поміщеного в корінь мандрагори, що формою нагадує людину.

Слово «гомункул» набуло загального вжитку після того, як його використав німецький поет та вчений Йоганн Вольфганг фон Ґете (1749—1832) в своїй трагедії «Фауст» (1808), де він так назвав маленьку штучну людину, створену в лабораторії.

В XX столітті гомункули та мотиви створення штучної людини стали часто з'являтися в фантастичних творах, наприклад, Марі Нортон і Румера Ґоддена. Гомункул став однією з найпопулярніших фентезійних штучних істот, поряд з големом, мумією, автоматоном і чудовиськом Франкенштейна[11]. В другій половині XX століття гомункули почали фігурувати в настільних іграх, як констру́кти — штучно створені чаклунством чи наукою чудовиська різних видів, і первісне значення слова стало розмиватися. Так, у Dungeons & Dragons гомункул — це подібна на кажана розумна істота-телепат, яка допомагає своєму хазяїну[12]. А у Warhammer 40k гемункул (haemonculus) — учений-садист, котрий змінює своє і своїх жертв тіло хірургічними операціями[13].

Скульптура сенсорного гомункула

Гомункулом (сенсорним/моторним гомункулом, гомункулом Пенфілда) в психології називається ілюстрація частки сенсорних закінчень нервів різних частин тіла, пов'язаних з корою головного мозку. Частини тіла, що мають найбільше зв'язків і активізують більші зони мозку, на ілюстрації виглядають непропорційно великими[14].

Ілюстрація придумана канадським вченим-нейрохірургом Вайлдером Пенфілдом, котрий використовував інформацію, отриману в ході операцій на мозку, для створення функціональних карт його кори. Узагальнивши результати картографії основних моторних і сенсорних областей, вчений встановив точне представлення в корі різних м'язів і органів тіла людини.

В 1937 році Пенфілд придумав зобразити тіло людини таким, яким його «бачить» мозок — з величезними кистями (і особливо великими пальцями), ступнями, губами, язиком і гортанню. У 1950 він створив інше зображення, де частини тіла накладені на кору, представляючи сенсорні та моторні області поокремо. Відповідно одне зображення називається сенсорним гомункулом, а інше — моторним[15][16].

Аксолотль в одному з популярних відео видавався за гомункула

У 2015 році інтерес до гомункулів різко зріс після того, як на YouTube з'явилося відео, де начебто пояснюється спосіб створення гомункула в домашніх умовах і показано його самого. Відео було опубліковано на каналі «Как Сделать ...», автор якого, що представлявся як Корній, створював гумористичні відео на тему дивовижних експериментів, що «...засновані на древніх забутих знаннях і передових маловідомих технологіях»[17]. Попри гумористичність, багато глядачів сприймали його експерименти серйозно, а відео від 16 листопада 2015 «Як зробити гомункула» отримало велику популярність. Автор показував як нібито з допомогою курячого яйця і вколеної в нього шприцом власної сперми виростив безформну бліду істоту[18]. Згодом, 1 березня 2016, він виклав друге відео про гомункула, в якому вдавав, що виростив нову істоту, але коли вона заворушилася, вбив її книгою, що лежала поруч[19]. Саме це відео викликало значний резонанс в Інтернеті, зробивши гомункула інтернет-мемом[20].

Численні інші канали публікували свої наслідування і пародії вирощення гомункула з муляжами чи просто незвичайного вигляду предметами і тваринами[21][22][23][24]. Деякі спростовували відео з «Как Сделать ...», обґрунтовуючи неможливість створення такого гомункула несумісністю курячих і людських статевих клітин, нестерильністю експерименту. Демонструвалося як власноруч виготовити модель гомункула з полімерної глини та навіть змусити його рухатися за допомогою магнітного пластиліну, або схованих всередині залізних предметів і достатньо сильного магніту за кадром[25][26][27].

ЗМІ та науково-популярні сайти причинами ажіотажу навколо гомункулів називали передусім легковірність глядачів, особливо молоді, бажання вірити в чудо, та відсутність елементарних знань про механізми запліднення й розвитку живих істот[28][29][30].

• Голем
• Homunculus loxodontus
• Тульпа
• Кортикальний гомункулус

• І. В. Гете. Фауст. — пер. з німецької М. Лукаша. Вступ. стаття О. І. Білецького. К., Держлітвидав УРСР, 1955

• Florescu, Radu (1975). In Search of Frankenstein. Boston: New York Graphic Society. ISBN 0-8212-0614-1.
• Gregory, Richard L. (1990). Eye and Brain: The Psychology of Seeing (4th ed. ed.). Princeton: Princeton University Press. ISBN 0-691-02456-1
• Grafton, Anthony (1999-01-01). Natural Particulars: Nature and the Disciplines in Renaissance Europe (en). MIT Press. ISBN 9780262071932.