Горбаренко Володимир Петрович

Горбаре́нко Володи́мир Петро́вич (9 грудня 1957(19571209), смт. Обертин, Івано-Франківська область) — український дипломат і літератор, перекладач.

Горбаренко Володимир Петрович
Володимир Горбаренко (2014)
Народився 9 грудня 1957(1957-12-09) (64 роки)
Обертин, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство  Україна
Національність українець
Діяльність дипломат, літератор, перекладач
Alma mater Факультет романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченкаd
Знання мов англійська, іспанська, португальська, польська, російська і чеська

Життєпис

Після закінчення факультету романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1979 по 1986 працював у Народній Республіці Мозамбік перекладачем португальської мови спершу при Міністерстві оборони НРМ, а згодом у державній вугільній компанії «Carbomoc».

З 1986 по 1992 — старший інспектор відділу міжнародних зв'язків, викладач Київського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Дипломатичну кар'єру розпочав у 1992 на посаді аташе відділу візової політики Департаменту консульської служби МЗС України. У 1998—2001 — віце-консул, консул Генерального консульства України в Чикаго (США).[1]
На виборах Президента України 14 листопада 1999 року був головою дільничної виборчої комісії виборчої дільниці № 55 при ГКУ в Чикаго.[2]
З 2001 по 2004 — заступник начальника Управління кадрів та учбових закладів — начальник відділу закордонних установ МЗС України.
У 2004—2008 консул, виконувач обов'язків Генерального консула України в Сан-Франциско (США).[3]
З 2008 по 2011 — радник Департаменту НАТО, заступник Директора Департаменту персоналу — завідувач відділу закордонних установ МЗС України.

У 2011—2015 — Генеральний консул України в Брно, Чехія.[4]

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу.

Творчість

Вільно володіє шістьма іноземними мовами: англійською, іспанською, польською, португальською, російською, чеською. Переклав:

Володимир Горбаренко — співавтор збірки перекладів іспаномовних авторів «Світло у вікні», яка вийшла у 1986 в серії «Зарубіжна новела» видавництва «Дніпро» (випуск 47-й,15000 прим., 288 стор).[6]

Автор низки статей та есе у періодиці про португаломовні літератури та міжлітературні взаємини Анголи, Кабо-Верде і Мозамбіку. Спеціалізувався на літературі останнього — публікація у 1985 році роману Орланду Мендіша «Манливе марево життя» у перекладі Володимира Горбаренка стала однією з най­більш яскравих подій у літературному житті України того часу, що особливо відзначив видатний український письменник Роман Андріяшик:

...Спершу після дитинства Африки за Ксав’є Орвілем — про епос міжрасових стосунків — роман «Манливе марево життя» Мендіша. У наші дні, можливо, за браком інформації, не знаходжу тої вершини мистецької совісті, історично продукованого таланту, який дарувала доля Мозамбіку Орландові Мендішу. Без всіляких сентиментальностей це коронний номер у прозі «Всесвіту».
...ПРО РОМАН «Манливе марево життя» можна говорити й говорити, бо це, мабуть, найбільше мистецьке відкриття наших днів. Бездоганна пластика, чудова мова в її значущих основах, досконала структурна побудова твору, афористичність письма, точні характеристики, написано кров’ю серця...

Роман Андріяшик. «Світло і марево життя» // «Літературна Україна» №21 (4170) — 1986. — 22 травня. — С. 3.

Відзнаки

Посилання

Примітки

  1. Volodymyr P. Horbarenko. Consulate General of Ukraine in Chicago. (англ.). United States: Library of Congress, General Reading Room. 2000. OCLC 51326922.
  2. Постанова ЦВК України №256 від 15.09.1999 року. Процитовано 12 лютого 2020.
  3. San Francisco area Ukrainians gather for Ukrainian Day (09/25/05) (англ.). The Ukrainian Weekly, September 25, 2005, No. 39, Vol. LXXIII. Процитовано 12 лютого 2020.
  4. Генеральні консули України в іноземних державах // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
  5. Франсіско Кандель. www.LiveLib.ru. Процитовано 12 лютого 2020.
  6. Світло у вікні (збірка) - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 12 лютого 2020.

Джерела та література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.