Горбачевський Антін Якович

Анті́н Я́кович Горбаче́вський гербу Корчак[1] (27 січня 1856, с. Зарубинці, нині Збаразький район 25, 26 чи 27 квітня 1944, Сянок) — український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), редактор, співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делеґат Національної Ради ЗУНР. Брат Івана Горбачевського.

Антін Якович Горбачевський
Антін Горбачевський
Народився 27 січня 1856(1856-01-27)
Зарубинці, нині Збаразький район, Тернопільська область
Помер 25 квітня 1944(1944-04-25) (88 років)
Сянік, нині Польща
Поховання Центральний цвинтар у Сянікуd
Діяльність журналіст, політик
Alma mater Львівський університет
Посада посол до Галицького сейму
Партія УНДП, УНДО
Рід Горбачевські
Батько о. Яків Горбачевський
Родичі брат Іван Горбачевський
Брати, сестри Горбачевський Іван Якович
У шлюбі з Мальвіна Мицьковська
Діти Богдан, Галина, Лідія
Герб

Життєпис

надгробок А. Горбачевського

Народився 27 січня 1856 року у селі Зарубинці, нині Збаразький район, Тернопільської области, Україна (тоді Збаразького повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї греко-католицького священика Якова Горбачевського гербу Корчак[1].

Закінчив народну школу в Збаражі, класичну ґімназію в Тернополі (1874[2]), правничий факультет Львівського університету (1879[2]).

Один з активних діячів народовського руху на Дрогобиччині і Чортківщині.

У 1880—1884 роках проходив габілітацію на звання доктора права та намагався розпочати у Львові приватну адвокатську практику.[2] У 1883—1884 роках очолював редакцію «Дїла» — першої української щотижневої газети в Галичині.

1893 р. після адвокатської практики у Львові, Перемишлі відкрив адвокатську канцелярію у Чорткові. Організатор, голова Надзірної (спостережної) Ради «Кредитового товариства „Надія“», голова філії товариства «Українська бесіда», голова чортківського повітового комітету УНДП. Засновник української приватної ґімназії «Українського педагогічного товариства» («Руська школа») у Чорткові.[3]

Обирався депутатом Галицького сейму, з 1912 (1913[3]) року був членом австрійського державного трибуналу.

Після початку першої світової разом з родиною виїхав до Відня, де співпрацював з Головною Українською Радою. Під час війни втратив дружину.[2] 1916 року повернувся до Галичини, працював адвокатом у Дрогобичі.

12 листопада 1918 р. призначений повітовим комісаром Дрогобиччини. В 1918—1919 роках увійшов до Української Національної Ради ЗУНР—ЗО УНР, член Виділу УНРади (брав участь в розробці законодавства країни). У липні 1919 року разом з урядом ЗУНР переїхав до Кам'янця-Подільського. З жовтня (або вересня[3]) 1919 року член дипломатичної місії УНР (заступник голови Андрія Лівицького) у Варшаві.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 жив у Чорткови (Західна Україна). Був головою Чортківської філії «Товариства допомоги українським інвалідам», членом Надзірних рад «Чортківського повітового союзу кооператив» (ПСК), кооперативи «Українська книгарня», інших.[3]

У 1925 році став одним із співзасновників Українського Національно-Демократичного Об'єднання. У 1927—1939 роках сенатор польського сейму від УНДО, член Української Парламентської Репрезентації.

18 вересня 1939 року разом з донькою Лідією та зятем Іваном-Романом Носиком був викликаний на допит енкаведистами, які в січні 1940 серед ночі влаштували обшук та погром у будинку п. Антіна. Від хвилювань д-р Горбачевський зламав руку, потрапив до лікарні. Передчуваючи лихе, прямо звідти втікає до Львова, де 2 місяці з родиною переховується в знайомих, отримуючи звістки, що його розшукує НКВС. У березні 1940 року через німецьку комісію разом з родиною виїхав до Кракова, де прожив ще й 1941 рік, востаннє бачився з братом Іваном. 1942[2]—1944 роки проживав у Чорткові,[4] де відновив роботу адвокатської канцелярії, диктував доньці спомини.

Під час наближення червоних виїхав з Чорткова, дорогою застудився. Помер 25 квітня 1944 року в сяніцькій лікарні, похований на міському цвинтарі.

Примітки

  1. Гонський Я. ІВАН ГОРБАЧЕВСЬКИЙ у спогадах і листуваннях (нарис). — Тернопіль : «Укрмедкнига», 2004. — С. 138.
  2. Степаненко О. Знання і слово були його зброєю… — С. 4.
  3. Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович… — С. 392.
  4. Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович… — С. 393.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.