Гориця і Градишка

Графство Гориця увійшло до складу Габсбурзьких володінь у 1500, коли граф Леонард помер, не залишивши спадкоємця. Габсбурзький сюзеренітет було перервано короткочасно венеціанцями у 1508-1509. У 1647 році сусіднє місто Градіска-д'Ізонцо отримало власне графство під кермом князів Еггенбергів (Eggenberg). 1754 року Градіска-д'Ізонцо була знову об'єднана з Горіцією, створивши графство Гориця і Градишка (Grafschaft Görz und Gradisca / Contea di Gorizia e Gradisca).

Під час наполеонівських війн Гориця і Градишка потрапили під французьку владу. У 1805 році всі терени на правому березі річки Ізонцо (в тому числі міста Градіска-д'Ізонцо і західні околиці Гориці) увійшли до наполеонівського Королівства Італія. Велика частина його терену залишається частиною Австрійської імперії до 1809 року, коли її було включено в Іллірійські провінції під безпосереднім керуванням Французької імперії. У 1813 році австрійська влада була відновлена. Графство було відновлено в колишніх кордонах, включаючи анклави Монфальконе і Градо, які перебували під венеціанським контролем до 1797 року. Проте у 1816 році графство було включено в ширшу адміністративну одиницю — Іллірійське королівство, зі столицею в Любляні. У 1849 Іллірійське королівство було скасоване, і Австрійське Примор'я було адміністративно розкраяно на графство Гориця і Градишка, Трієст і Істрію. У 1861 році графство отримало автономію Княжий округ Гориця і Градишка (Gefürstete Grafschaft Görz und Gradisca/Principesca Contea di Gorizia e Gradisca/Poknežena grofija Goriška in Gradiščanska) у статусі коронна земля Австро-Угорщини. Округ мав свій провінційний парламент і користувався значною мірою самоврядуванням, хоча офіційно підпорядковувався імперському губернатору (Landeshauptmann) з резиденцією у Трієсті, який здійснював державний нагляд за всім Австрійським Примор'ям.

У 1915 році Італія вступила у війну проти Австро-Угорщини. Західна частина округу була зруйнована в результаті битв при Ізонцо. У серпні 1916 Гориця була окупована італійськими військами вперше у своїй історії, але в листопаді 1917 року австро-угорська армія відкинула італійські війська в битві при Капоретто. Велика кількість населення була інтернована в громадянські табори в Австро-Угорщину та Італію, в той час як майже половина території провінції лежала у руїнах.

Навесні 1918 року два масові політичні рухи з'явилися в країні, вимагаючи більшої автономії в рамках федералізованої Габсбурзької монархії. Словенці зажадали союзу з іншими південнослов'янськими народами в незалежній Югославії, фріули вимагали особливої ​​автономії для західної частини регіону, де вони становили більшість. Два рухи не мали проблем, оскільки вони не боролися за терен. Єдиним відкритим питанням було місто Гориця, на яке претендували і словенці, і фріули. Підпільний рух, відомий як Italia irredenta, вимагав приєднання Гориці до Італії. У листопаді 1918 року весь терен округу було окуповано італійськими військами, які придушили всі політичні рухи в регіоні.

У листопаді 1918 року округ було офіційно скасовано і включено в адміністративний район Венеція-Джулія. Згідно з Рапалльським і Сен-Жерменським мирними договорами весь терен округу став невід'ємною частиною Королівства Італія. Колишня політика Габсбургів, спрямована на підтримку місцевих автономій, була замінена суворим централізмом. Провінції Гориця було залишено замало автономії у порівнянні з Габсбурзькою владою. Межі нової провінції були частково змінені. Нова провінція включила деякі райони колишнього австрійського герцогства Крайна, які відійшли до Італії, згідно з мирним договором (райони Ідрія, Віпава і Айдовщина). З іншого боку, більша частина території регіону Крас, які належали округу Гориця і Градишка, були включені до складу провінції Трієст, а район Червіньяно-дель-Фріулі було включено до провінції Удіне.

У 1924 році провінція Горіція була скасована, а її терен включено до провінції Фріулі, столицею якої був Удіне, за винятком адміністративного округу Монфальконе і міста Градо, які стали частиною провінції Трієст. У 1927 році провінція Горіція була відтворена приблизно на тому ж терені, за винятком району Червіньяно-дель-Фріулі, що залишився у провінції Удіне, а Монфальконе і Градо лишилися у провінції Трієст. Зі встановленням фашистського режиму розпочалася насильницька італізація краю. Ця політика проводилася в три етапи: по-перше, все державне адміністрування було італізовано — словенська та німецька втратили статус офіційних мов, а по-друге, вся освіта (як державна, так і приватна) була переведена на італійську, по-третє, всі словенські та німецькі громадські організації були заборонені. Також відбулася зміна назв сіл, заборона на використання мови, крім італійської, у громадських місцях, заборона надання слов'янських імен дітям, насильницька зміна словенських прізвищ тощо. Ця політика супроводжувалася політичними переслідуваннями і залякуваннями. До 1927 року всі словенські організації були оголошені поза законом, в тому числі всі засоби масової інформації, видавництва, культурні асоціації, а також фінансові та економічні компанії, що належали словенським організаціям. Тільки видавництву Hermagoras Society було дозволено друк релігійних книжок словенською мовою. Більшість словенських інтелектуалів і фахівців були змушені покинути регіон, багато хто з них оселився в Королівстві Югославії або емігрував в Аргентину.

провінція Гориця і Градишка на мапі Операційної Зони Адріатичного Узбережжя (1943-1945)

У 1941 році війська країн осі увійшли в Югославію, ситуація ще погіршилась. 1942 року югославські партизани проникли в регіон з терену провінції Любляна. Відбулося декілька кровопролитних зіткнень між партизанами та італійськими військовими. Після італійського перемир'я у вересні 1943 року нацистська Німеччина окупувала регіон і включила його в Операційну Зону Адріатичного Узбережжя, на чолі з гауляйтером Фрідріхом Райнером.

Вже у вересні 1943 року більша частина краю була захоплена прокомуністичним Фронтом звільнення Словенії, який створив кілька важливих баз у регіоні, в тому числі відомий партизанський шпиталь Франя. Але бої між партизанами і німецькими військами тривали. Незабаром німецька влада прийняла прагматичний підхід у відношенні місцевого словенського населення: було дозволено знову публічне використання словенської мови. Антикомуністична колабораціоністська міліція (Словенське домобранство) також спробувала ввести свої війська у край, але мала замало успіху.

На час закінчення Другої світової війни в 1945 році майже вся область була звільнена Югославською народною армією, але Югославія була змушена вивести війська із західної частини краю.

Протягом двох років Гориця і Градишка була спірним тереном між Італією і Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією, поділена лінією Моргана. Територія на захід від лінії (включаючи всю долину Сочі, нижню течію Віпави і більшість плато Крас) були окуповані британськими та американськими військами, у той час як схід залишився під управлінням югославської армії. У вересні 1947 року область була остаточно розділена між двома країнами: Югославія отримала більшу частину сільської території у східній частині, в той час всі західні низовини і міський центр Гориця залишилися в Італії. Невелика частина області Крас між Трієстом і Дуїно була включена в зону під управлінням союзників Вільна територія Трієст (яка стала частиною Італії в 1954 році).

Гориця і Градишка таким чином перестала існувати як єдина історична область. Її югославська частина стала невід'ємною частиною Соціалістичної Республіки Словенія: більша частина її території була включена в регіон Горишка, за винятком плато Крас, яке було включено в Прибережно-Краський статистичний район. Новим центром стала Нова Гориця ("Nova Gorizia"), побудована наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років. Італійська частина увійшла до складу автономної області Фріулі-Венеція-Джулія у межах провінції Горіція.

• Küstenland