Городище (Перевальський район)
Городище — селище міського типу в Україні, у Алчевській міській громаді, Алчевського району Луганської області.
| смт Городище | |
|---|---|
 Храм Успіння Пресвятої Богородиці | |
| Країна |  Україна |
| Область | Луганська область |
| Район/міськрада | Алчевський район |
| Рада | Городищенська селищна рада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 1761 |
| Перша згадка | 1761 (261 рік)[1] |
| Статус | із 1964 року |
| Площа | 9,86 км² |
| Населення | ▼2602 (01.01.2011)[2] |
| Густота | 264 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 94343 |
| Телефонний код | +380 6441 |
| Географічні координати | 48°19′15″ пн. ш. 38°38′07″ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 191 м |
| Водойма | р.Біла |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Фащівка |
| До станції: | 6 км |
| До райцентру: | |
| - залізницею: | 67 км |
| - автошляхами: | 75 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 94343, смт Городище, вул. Совєтська, 35 |
| Карта | |
  Городище | |
 Городище | |
 | |
Знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області» увійшло до складу Алчевської міської громади [3]
Історія
За останніми науковими дослідженнями селищу приблизно 360 років.[4]
Городище — центр старовірів.
В академічному виданні «Історія міст і сіл УРСР» про Городище написано: «Село засновано в XVIII ст. кріпаками, які тікали від ярма поміщиків». Нині є всі підстави вважати, що Городище виникло у XVII столітті.
Початок селу поклали старовіри — переселенці з Москви та Підмосков'я, які втекли від переслідування церковної та світської влади. Перша хвиля переселенців утворила скит (на кшталт старовірського монастиря).
Друга хвиля переселенців прибула між 1710 і 1715 роками зі Стародубського повіту Чернігівської губернії.
Третя хвиля переселенців прибула в 70-80-х роках XVIII століття. Це були жителі села Хомутівка Курської губернії.
За даними на 1859 рік у казенному селі Городище (Біла) Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 3298 осіб (1565 чоловіків та 1733 жінки), налічувалось 520 дворових господарств, існували каплиця та станова квартира, відбувалось базари[5].
Станом на 1886 рік в селі, центрі Городищенської волості, мешкало 4175 осіб, налічувався 581 двір, існували 2 каплиці, 7 лавок, відбувалось базари щонеділі[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 4060 осіб (1931 чоловічої статі та 2129 — жіночої), з яких , 3778 — старообрядницької[7].
Священик Городищенської Успенської церкви Феофілакт Феофілактович Слєсарєв (Флавіан) у 1953 році став патріархом усієї Русі по старовірських конфесіях. Священик Петермуфій став єпископом Уссурійського краю.
Першу руду для чавуноливарного заводу видобували в Городищі.
Через Городище везли тіло царя Олександра I, який помер у Таганрозі 1 грудня 1825 року.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 451 житель селища[8][9].
У роки Другої світової війни мешканець села А. А. Піскунов був командиром партизанського загону, який діяв на території Городища та сусідніх сіл. Учні 9-10 класів та молодь села були членами підпільної комсомольської організації, яка протистояла загарбникам. На території Городищенської загальноосвітньої школи встановлено знак на честь загиблих комсомольців. У школі працює музей історії селища.
Вугільний Донбас розпочався з Городища. Саме неподалік цього поселення за найбільш доведеною версію Ю.М. Канигіна та Ю.Т. Батюшина, у 1721 р. М. Вепрейський та С.Чирков взяли проби вугілля, яке потім використовувалося на Бахмутських і торських соляних промислах.
До 1957 року на території села діяли три колгоспи. Після їх об'єднання у 1967 році утворився птахорадгосп «Городищенський», директором якого був М. І. Зінченко.
Нині на території Городищенської селищної ради створено 5 фермерських господарств. Працює Біло-Городищенська збагачувальна фабрика — особливий підрозділ ПВКПФ «Укрінвест» (переробка відходів флотації). Є Будинок культури, селищна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, школа, мережа торговельно-розважальних закладів. При Будинку культури створено етнографічний хор, якому у 1970 році присвоєно звання «народний».
Пам'ятки
Поблизу селища розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення «Перевальський».[10]
Примітки
- ВРУ
- Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 13 жовтня 2011.
- Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 22 лютого 2022.
- Джерело 2012 року.
- Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2214) (рос. дореф.)
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
- Мартиролог. Луганська, ст. 341—350
- Городище. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- Природно-заповідний фонд Луганської області //О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц. О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганська: ВАТ «ЛОД». — 168 с., стор. 101—102. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
Джерела
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 323, матеріали Н. Є. Смірнової).