Готтгард фон Кеттлер

Готтгард фон Кеттлер народився 2 лютого 1517 року в замку Еггерінггаузен біля поселення Мелльріх у Вестфалії, в німецькій шляхетній родині Кеттлерів з Нового Ассена. Він був дев’ятою дитиною в сім’ї лицаря Готтгарда фон Кеттлера з Мелльріха, кавалера Ордена Золотого руна, та його дружини Сибілли-Софії фон Нессельроде[1].

Свою кар'єру Готтгард розпочав як юнкер при дворі Кельнського курфюста[1]. Проте 1537 року, у віці 20 років, він вступив до монашого Лівонського ордену — Лівонського відділу Німецького ордену[1]. 1551 року Готтгарда призначили каштеляном замку Венден (Цесіс, Латвія), а 1554 року — комтуром Дінабурга (Даугавпілс, Латвія)[1]. Він виконував обов'язки орденського дипломата в Священній Римській імперії і Польсько-Литовській дежаві. Готтгард встановив приватні зв'язки із литовськими магнатами, а через них — із польським королем. Згодом він став таємним агентом польської партії в Ордені[1].

1554 року Готтгард призначив своїм сектертарем Саломона Геннінга, провідного німецького богослова й історика[1].

1556 року, напередодні війни із Ризьким архієпископом, магістр Німецького ордену в Лівонії Йоганн Вільгельм фон Фюрстенберг відправив Готтгарда до німецьких земель вербувати найманців.

У вересні 1557 року, під час війни коадюторів, Готтгард підтримав укладання Позвольського договору між Лівонським орденом з одного боку й Королівством Польським і Великим князівством Литовським з іншого, що був скерований проти Московського царства[1].

1558 року, на початку Лівонської війни проти Московії, Готтгард очолив важливе комтурство Феллін (замок Феллін, Вільянді, Естонія)[1]. 9 липня лівонський ландмейстр призначив його на посаду коад'ютора – свого заступника і наступника. На чолі 500 німецьких і 3000 латиських найманців Готтгард намагався звільнити Дерптське єпископство, захоплене московитами. Але зазнав великих втрат і в одному з боїв зламав ногу, впавши з коня. Не зважаючи на поразку біля Дерпта, вдалося захопити Рінген.

У серпні 1558 року Готтгард працював лівонським послом у Вільні, де вів переговори із представниками Сигізмунда II Августа, короля польського і великого князя литовського, про допомогу в Лівонській війні. За умовами договору, Орден передавав литовській стороні ряд фортець на південному лівонсько-литовському кордоні по Двіні й визнавав верховенство Польсько-Литовської держави. Зі свого боку, Сигізмунд ІІ Август надавав військову допомогу лівонцям проти Москви[1].

17 вересня 1559 року Готтгард змусив старого магістра Фюрстенберга зректися посади й 21 жовтня став новим магстром Німецького ордену в Ліфляндії[1]. Через рік він прийняв лютеранство й повів курс на відокремлення від ордену, шукаючи підмоги в боротьбі з Москвою. В листопаді 1561 року ландмейстр розпочав нові переговори з Сигізмундом II Августом, які закінчилися підписанням Віленської унії від 28 листопада[1]. За угодою колишнє ландмейстерство черенечого ордену в Ліфляндії (Лівонії) ставало леном Польсько-Литовської держави. Південні землі Лівонії — Курляндія і Семигалія — перетворювалися на світське герцогство Курляндії і Семигалії, протекторат Польсько-Литовської держави. Готтгард визнавав себе васалом польського короля й великого князя литовського, приймав спадковий титул герцога Курляндського і Семигальського, і призначався на посаду намісника і губернатора Лівонії[1]. 5 березня 1562 року, в Ризі, на офіційній церемонії Готтгард був звільнений від обітниць великому магістру Тевтонського ордена й склав ленну присягу на вірність Сигізмунду ІІ Августу, якого представляв Миколай Радзивіл «Чорний», великий канцлер литовський і воєвода віленський[1].

11 березня 1565 року Готтгард одружився з Анною Мекленбург-Гюстровською (1533 — 1602), донькою мекленбурзького герцога Альбрехта VII, яка народила йому 7 дітей — Анну, Єлизавету, Фрідріха й Вільгельма, а також ще трьох, що не досягли повноліття.

1566 року поляки передали посаду намісника і губернатора Лівонії Янові Ходкевичу й витіснили Готтгарда з Риги. 1568 року він відмовився від володінь у північній і центральній Лівонії, зосередившись на півдні — Курляндії і Семигалії. 1577 року московський цар пропонував Готтгарду визнати його королем в обмін на васалітет, але той відмовився[1]. Він декілька разів міняв резиденції (Рига, Голдінген, Мітава), допоки 1578 року остаточно не оселився у Мітавському замку. З часом Мітава стала постійною столицею його герцогства[1].

За правління Готтгарда в Курляндії і Семигалії утвердилося лютеранство. Герцог був проголошений головою Церкви. 1565 року він провів аудит усіх церков і шкіл, за результатами якого виявилося, що кам’яні храми мають лише Мітава, Бауске (Бауска) і Доблен (Добеле); в інших містах і селах стояли лише дерев’яні церкви. Більшість населення лишалося язичниками. 1567 року Готтгард звелів розробив проекти будівництва 60 церков, а при найбільших 8 наказав побудувати школи та будинки для бідних. Він також впровадив впровадив загальні церковні візітації і підняв рівень освіти[1].

Утвердження влади Готтгарда в герцогстві супроводжувалося опором колишніх лівонських лицарів, світських землевласників. Найбільший клопіт він мав із добленським комтуром Матіасом фон Реке[6].

Аби зменшити напругу, 25 червня 1570 року герцог видав у Мітавському замку так званий «привілей Готтгарда» (лат. Privilegium Gotthardinum). Його написали радники герцога і представники лицарства під впливом «привілею Сигізмунда». У 12 статтях цього документу визначалися державний устрій Курляндії і Семигалії, окреслювалися повноваження герцога і широкі права лицарства, а також забезпечувалося панівне становище лютеранства в країні[7][6].

Згідно з привілеєм усі колишні феоди — тимчасові землі, отримані лицарями за службу від колишнього Лівонського ордену чи Курляндського єпископства, перетворювалися на алоди — повну індивідувальну власність лицарів[6]. Останні отримували усю повноту судової влади у межах їхніх землеволодінь, що, фактично, легалізувало кріпацтво в Курляндії[6]. Крім цього лицарство могло займатися будь-якими видами господарчої діяльності (торгівлею, гуральництвом, броварством, мисливством, рибальством, млинарством, шинкарством) і, при цьому, звільнялося від податків[6]. В обмін на ці широкі права лицарів були зобов'язані особисто присягати на вірність герцогу і виставляти на його вимогу військовий загін під час війни[6].

Привілей Готтгарда віддав дві третини земель Курляндії і Семигалії у володіння лицарям, але третину залишав у герцогському домені, що закладало господарську і політичну основу панування Кеттлерів у герцогстві[7][6].

28 листопада 1581 року польський король Стефан Баторій затвердив «привілей Готтарда» під Псковом[7]. Цей документ грав роль основного курляндського закону до прийняття «Формули правління» 1617 року[6].

З 1575 року Готтгард фон Кеттлер взяв участь у новій війні Речі Посполитої проти Московського царства. 5 серпня 1579 року, в таборі польсько-литовського війська в Дісні, біля Полоцька, він визнав свою васальну залежність від нового польського короля Стефана Баторія.

1575 року Готтгард заснував у Мітаві монетний двір. Перші монети, випущені на цьому дворі, були шилінги і таллери з низьким вмістом срібла. За стандарт використовувалася монетна система вільного міста Рига. Проте 1577 року Стефан Баторій заборонив карбування курляндських монет. Нові монети для герцогства виготовлялися з 1586 року на монетному дворі у Вільно, за польськими стандартами[8].

17 травня 1587 року Готтгард помер у Мітаві, столиці герцогства. За заповітом його поховали у церкві Мітавського замку. Сини покійного — Фрідріх і Вільгельм — успадкували батькові титули і розділили між собою спадщину. Перший став герцогом Семигальським й мав резиденцію у Зельбурзі (Вецселпілс, Східна Латвія); а другий став герцогом Курляндії й мав резиденцію у Гольдінгені (Кулдіга, Західна Латвія).

Фрідріх також отримав Міттаву після смерті матері в 1602 році. Чоловіча лінія герцогської династії Кеттлерів, започаткованої Готтгардом, обірвалася 1737 року зі смертю останнього герцога Фердинанда.

• Privilegium Gotthardinum. Mitau, 25. Juni 1570. / hr. Gise, T. // Oberländer, E.; Keller, V. Kurland: vom polnisch-litauischen Lehnsherzogtum zur russischen Provinz. Dokumente zur Verfassungsgeschichte 1561–1795. Paderborn: Schöningh, 2008, Nr. 4, S. 98—103.

• Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
• Berkis, A. V. The history of the Duchy of Courland (1561—1795). Madison: University of Wisconsin, 1954.
• Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte [Церковна історія Курлядії]. Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767-1770.
• Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit [Джерела з історії втрати Лівонської самостійності]. Reval, 1861 - .
• Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik. Mitau 1893.
• Seraphim, E. Geschichte Liv-, Est- und Kurlands, 1. u. 2. Abt. Reval, 1904.
• Wittram, R. Baltische Geschichte. Die Ostseelande Livland, Estland, Kurland 1180-1918. München, 1954.
• Klocke, Fr. v. Gotthard Kettler // Westfalen und Nordosteuropa. Wiesbaden, 1964. S. 83-100
• Mattiesen, Heinz. Gotthard Kettler und die Entstehung des Herzogtums Kurland // Baltic History. hg. v. A. Ziedonis Jr. u.a. Columbus, Ohio, 1974. S.49-59.

• Schiemann, T.; Crecelius, W.. Kettler, Gotthard // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 680–685.
• Matthiesen, H.. Gotthard Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1964, Band 6, S. 678 f. (Digitalisat).
• Кетлер, Готгарс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)