Грицько Григоренко

Олександра Судовщикова народилася 1867 року в місті Макар'єв у Костромській губернії (нині Костромська область, РФ), де її батько Євген Судовщиков був на засланні, а мати Ганна Іванівна поїхала з ним.[1] Батько Олександри був другом Михайла Драгоманова та належав до київської «Старої громади».

Від 1868 р. Олександра з матір'ю жила в родині Драгоманових у Києві на вулиці Жандармській, 55. Від самого дитинства Олександра (Шура, Шурель, Рашель, Річі) приятелювала з Лесею Українкою, адже з матір'ю вони часто влітку відпочивали в родині Косачів на Полтавщині та Волині.

У 1885 році з золотою медаллю і правом працювати домашньою вчителькою закінчила Київську гімназію для дівчат. Від 1885 р. навчалася на історико-філологічному відділі Вищих жіночих курсів в Києві, який закінчила 1888 р.

12 вересня 1893 Олександра Судовщикова одружилася з Михайлом Косачем у Києво-Подольській Христорождественській церкві. На весіллі були Ольга Косач-Кривинюк, Леся Українка, за свідків з боку нареченого — Олександр Хойнацький та Орест Остроградський; від нареченої — Петро Антонович Косач та Максим Славинський. Після одруження всі поїхали до Колодяжного. Звідти Судовщикова з матір'ю їде на Полтавщину, а Михайло Косач у Дерпт (нині Тарту, Естонія), де закінчує університет і залишається працювати на фізико-математичному факультеті. Згодом Олександра з матір'ю приєднується до чоловіка.

13 (25) лютого 1898 Олександра народжує доньку Євгенію.

Від 1901 р. Судовщикова живе в Харкові, де чоловік влаштувався на роботу ближче до батьків та розбудовував метеорологічну галузь на Харківщині.

1903 р., після смерті чоловіка, Олександра повертається з матір'ю та дочкою до Києва, на вулицю Лабораторну, 11 (будинок Петра Приходька).

1910 р. Олександра Судовщикова закінчила юридичне відділення Київських вищих жіночих курсів і працювала правозаступницею у юридичній колегії, потім у міському суді, була активісткою Товариства захисту трудящих жінок.

Щоліта до 1914 року разом з дочкою та матір'ю Судовщикова відпочивала в родинному батьківському маєтку на Оржицькому (Безбродьковому) хуторі Полтавської губернії. З 1914 через Першу світову перебралася з ними жити до м. Гадяч в родинний маєток Драгоманових, а 1917 р. повернулася назад до Києва. Невдовзі через невдоволення роботою переїхала до Гадяча, де заробляла домашнім учителюванням і творчою працею.

В останні роки життя, оселившись у Могилеві разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.

Олександра Судовщикова померла в Києві від злоякісної пухлини 27 квітня 1924 року, похована на Кудрявському кладовищі в Києві, через кілька років перепохована на Лук'янівському цвинтарі.

Олександра Судовщикова рано почала писати вірші французькою, російською, а згодом — українською.

Наприкінці 1880-х — на початку 1890-х входила до літературного гуртка «Плеяда».

Авторка натуралістичних оповідань переважно з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); нарисів 1908 р. «Семеро», «Ecce homo», «Сон сильніший», «Краса»; оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс «Яблука» (1918); «Дімин сон» (1917), опублікована 1930), «Другая женщина», «Отчего?», «Батько»; спогадів «Хаос», знайдених у дочки Євгенії лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селянства та української інтелігенції.

Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала французькою комедію «Одруження» Миколи Гоголя.

Судовщикова належала до кола молоді, яка гуртувалася навколо Лесі Українки, в пізніші роки творила та проживала з Оленою Пчілкою.

У 1898 році в Дерпті під загальною назвою «Наші люди на селі» трьома випусками виходять друком імпресіоністичні оповідання Судовщикової під псевдонімом Грицька Григоренка. Твори прихильно зустріли Іван Франко та Леся Українка, хоч і критикували за песимізм. Порадником, критиком, редактором та спонсором видання її творів був чоловік. Разом з ним Олександра працювала над перекладами з англійської та шведської і вела спільний щоденник.

У 1910-х в Гадячі співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна».

Твори Грицька Григоренка зусиллями Олени Пчілки видано 1930 року у двох томах харківським виданням «Рух».

• Леся Українка
• Косачі
• Марко Вовчок
• Фемінізм в Україні

• Герасимова Г. П. Григоренко Грицько // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 198. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Грінченко Б. Грицько Григоренко. Наші люди на селі. «ЛНВ», 1899, кн. 8–9
• Жук Н. Грицько Григоренко. «Радянське літературознавство», 1958, № 1
• Чередниченко В. Грицько Григоренко. «Українська мова і література в школі», 1967, № 2
• Гнідан О. Д. та ін. Володимир Винниченко
• Грицько Григоренко: Штрихи до портретів. К., 1995
• Русова С. «Не хочу я так писати…» [З кн.: «Видатні наші жінки»]. «Неопалима купина», 1995, № 1–2
• Мірошніченко Л. Вірити в жінку як людину… «Слово і час», 1997, № 2.
• Михайло Косач (Михайло Обачний). Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських дум / Упоряд. Мірошниченко Л. П. Київ: Видавничий дім «Комора». 2017. — 592 с. — ISBN 978-617-7286-26-3

• Г. П. Герасимова. Григоренко Грицько. — Інститут історії України.
• Вибрані твори в е-бібліотеці «ЧТИВО»