Девід Вудард

Девід Вудард (англ. David Woodard; i[ˈwʊdɑrd]; нар. 6 квітня 1964, Санта-Барбара, Каліфорнія, США) — американський письменник та диригент. Протягом 1990-х років він створив термін «преквієм»,[1]:240–241 мовну контамінацію слів «preemptive» та «requiem». Цим словом він описав власний буддистський спосіб написання спеціалізованої музики, яка призначена для виконання під час або трохи раніше смерті суб'єкта.[2][3]

Девід Вудард
David Woodard
Зображення
Вудард у 2020 році
Основна інформація
Дата народження 6 квітня 1964(1964-04-06) (57 років)
Місце народження Санта-Барбара (Каліфорнія)
Громадянство США
Національність Американець
Віросповідання буддизм
Професія Письменник, диригент
Освіта Нова школа соціальних досліджень, Каліфорнійський університет у Санта-Барбарі
Жанр Авангардна музика
 Файли у Вікісховищі

Ритуальна служба Лос-Анжелеса, в якій Вудард працював диригентом або музичним керівником, проводить в нефункціонуючому фунікулері Angels Flight громадянський обряд на честь жертви нещасного випадку Леона Прапорта і його травмованої удови Лоли.[4][5]:125 Також Вудард проводив панахиди, присвячені диким тваринам, наприклад, каліфорнійському бурому пелікану. Це відбувалося на стрімкому березі пляжу, в тому самому місці, де впав цей птах.[6]

Вудард також відомий своїми репродукціями «Машини сновидінь»—слабопсихоактивної лампи, яка експонувалася в музеях мистецтв у всьому світі. В Німеччині та Непалі він відомий своїми публікаціями в журналі Дер Фреунд, серед яких є статті на теми міжвидової карми, свідомості рослин та парагвайського поселення Нуева Германія.[7]

Освіта

Вудард здобув освіту в Нова школа соціальних досліджень та Каліфорнійський університет у Санта-Барбарі.[8]

Нуева Германія

В 2003 році Вудард був обраним депутатом в Джуніпер Хіллс (округ Лос-Анджелес), Каліфорнія. Працюючи на цій посаді, він запропонував укласти договір про побратимство з містечком Нуева Германія в Парагваї. Щоб втілити в життя свій задум, Вудард відправився до колишнього вегетаріансько / феміністського поселення-утопії і зустрівся з його муніципальним керівництвом. За результатами початкового візиту він вирішив не встановлювати відносин між громадами, але знайшов в общині цікавий об'єкт для вивчення в своїх наступних роботах. Його особливо зацікавили первинні трансгуманістичні ідеї розробника-винахідника Ріхарда Вагнера і Елізабет Форстер-Ніцше, яка разом зі своїм чоловіком Бернхардом Форстером заснувала вищевказану колонію і проживала там протягом 1886—1889 років.[8]

Вудард і Берроуз, що стояли біля «Машини сновидінь», близько 1997 p.[9]:98–101

З 2004 по 2006 роки Вудард, за підтримки віце-президента США Діка Чейні, очолював численні експедиції до Нуева Германія.[10] В 2011 році Вудард дозволив швейцарському письменнику-романісту Крістіану Крахту опублікувати їхнє чимале особисте листування (в якому приділено значну увагу Нуева Германія).[11]:113–138 Воно вийшло в світ у двох томах під штемпелем Ганноверський університет імені Готфріда Вільгельма Лейбніца Wehrhahn Verlag.[12]:180–189 В своєму огляді книги Франкфуртер Альгемайне Цайтунг зазначає: «[Вудард і Крахт] стерли межу між життям та мистецтвом».[13] Дер Шпіґель вважає, що перший том, Five Years,[14] є «спірітуалістичною підготовчою роботою» до Imperium—наступного роману Крахта.[15]

На думку Ендрю МакКанна, «Крахт супроводжував Вударда у подорожі до того, що залишилось від місця, на якому нащадки перших поселенців жили в радикально обмежених умовах. Як показує аналіз кореспонденції, Крахт виконав бажання Вударда популяризувати культурний профіль громади і збудувати мініатюрний Байтройтський оперний театр на місці того, що колись було сімейною резиденцією Елізабет Форстер-Ніцше».[16][З. 1] Протягом останніх років Нуева Германія перетворилась на більш привітне місце для відвідування, там з'явилася можливість переночувати, поснідати та відвідати тимчасовий історичний музей.

Машина сновидінь

З 1989 по 2007 роки Вудард будував репродукції Машини сновидінь,[17] стробоскопічного винаходу, розробленого Бріоном Гайсіном і Ієном Соммервілем, який являє собою прорізаний циліндр з міді або паперу, що обертається навколо електричної лампи. Спостереження за машиною із заплющеними очима може викликати психічні аберації, які можна порівняти з відчуттями під час наркотичної інтоксикації або сновидіннями.[18][З. 2]

Після демонстрації Машини сновидінь на Ports of Entry[19][20]—візуально-ретроспективній художній виставці Вільяма С. Барроуза в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес, Вудард потоваришував з автором винаходу і подарував йому на його 83й (і останній в житті) день народження її «Богемську модель» (зроблену з паперу).[21][22]:23 Попередню машину було продано в 2002 році приватному колекціонеру на аукціоні Сотбі, а більш нову — позичено на тривалий час з маєтку Барроуза і виставлено в Spencer Museum of Art.[23]

Примітки та зауваження

Зауваження

  1. Швейцарський класик-мовознавець Томас Шмідт порівняв письмовий стиль Вударда з другорядним персонажем роману Томас Пінчон.
  2. В 1990 році Вудард придумав вигаданий психоактивний пристрій, «Фералімінальний лікантропізатор», ефект впливу якого нібито є протилежним аналогічній дії Машини сновидінь.

Примітки

  1. Сілетті, М. Дж., Sounding the last mile: Music and capital punishment in the United States since 1976, докторська дисертація під керівництвом проф. Дж. Мейгі, Іллінойський університет в Урбана-Шампейн, 2018 p., c. 240–241.
  2. Карпентер, С., «In Concert at a Killer's Death», Лос-Анджелес Таймс, 9 травня 2001 р.
  3. Реппінг, A., Портрет Вудард (Сіетл: Гетті Імейджес), 2001 р.
  4. Рейх, K., «Family to Sue City, Firms Over Angels Flight Death», Лос-Анджелес Таймс, 16 березня, 2001 р.
  5. Доусон, Дж., Los Angeles' Angels Flight (Маунт Плезант, Південна Кароліна: Аркадія Паблішинг, 2008 р.), с. 125.
  6. Maнзер, T., «Pelican's Goodbye is a Sad Song», Пресс-Телеграм, 2 жовтня 1998 р.
  7. Кароцці, I., «La storia di Nueva Germania», ІІ Пост, 13 жовтня 2011 р.
  8. Рінікер, C., «Autorschaftsinszenierung und Diskursstörungen in Five Years», з Дж. Болтоном та ін., під ред., German Monitor 79; Лейден: Брілл, 2016 p.
  9. Чандарлапати, Р., «Woodard and Renewed Intellectual Possibilities», в Seeing the Beat Generation (Джефферсон, ПК, США: Макфарланд та Компанія, 2019), c. 98–101.
  10. Епштейн, Дж., «Rebuilding a Home in the Jungle», Сан-Франциско Кронікл, 13 березня 2005 р.
  11. Шрьотер, Дж., «Interpretive Problems with Author, Self-Fashioning and Narrator», з Бірке, Кьоппе, під ред., Author and Narrator (Берлін: Де Груйтер, 2015 р.), с. 113—138.
  12. Вудард, Д., «In Media Res», 032c, літо 2011 p., с. 180—189.
  13. Лінк, M., «Wie der Gin zum Tonic», Франкфуртер Альгемайне Цайтунг, 9 листопада 2011 р.
  14. Kрахт, C., і Вудард, Five Years (Ганновер: Верхан Верлаг, 2011 р.).
  15. Діез, Дж., «Die Methode Kracht», Дер Шпіґель, 13 лютого 2012 р.
  16. МакКанн, A. Л., «Allegory and the German (Half) Century», Сідней Рів'ю оф Букс, 28 серпня 2015 р.
  17. Aллен, M., «Décor by Timothy Leary», Нью-Йорк Таймс, 20 січня 2005 р.
  18. Вудард, нотатки програми, Програма, Берлін, Листопад 2006 р.
  19. Кнайт, C., «The Art of Randomness», Лос-Анджелес Таймс, 1 серпня 1996 р.
  20. Боллес, Д., «Dream Weaver», LA Weekly, 26 липня—1 серпня 1996 р.
  21. Посольство США в Празі, «Literární večer s diskusí», жовтень 2014 р.
  22. Вудард, «Burroughs und der Steinbock», Швейзер Монат, березень 2014 p., с. 23.
  23. Spencer Museum of Art, Dreamachine, Канзаський університет.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Девід Вудард

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.