Дегтярьов Володимир Геннадійович

У 1977 році разом із дружиною Надією влаштувався на роботу в Закарпатський краєзнавчий музей на посаду молодшого наукового співробітника. Згодом перевівся в художній музей, який саме переїхав в окрему будівлю. Кілька років працював завідувачем фондів музею. Займався самоосвітою, відвідував курси у Москві та Ленінграді, підтримував зв'язки з музейниками СРСР. Вивчав особливості іконопису Західної України, був одним з найкращих експертів у цій галузі. Також досяг великої майстерності в мистецтві експозиції масштабних виставок і проектів.

У 1987 році, коли для музейної справи в країні були найскрутніші часи, став директором Закарпатського обласного художнього музею[1]. Окрім класичних виставок, першим почав організовувати міжнародні виставки, камерні концерти, театральні вистави, фестивалі мистецтв, конкурси, захисти дипломних робіт студентів Ужгородського коледжу мистецтв.

На межі 1980-х і 1990-х організовував виставки художників, які вважались незручними для радянської системи. Так, у 1990 відкрив першу з чотирьох персональних виставок Ференца Семана, відомого українського художника угорського походження, який на той час перебував у забутті. Активно підтримував молодих митців та відкривав нові імена широкій громадськості. На початку 1990-х організував серію виставок за участі контркультурних художників, які до того не мали змоги виставляти роботи на широкий загал.

Володимир Дегтярьов налагоджував культурні зв'язки і співпрацю з музеями європейських країн — Німеччини, Словаччини, Угорщини та інших. Популяризував закарпатське мистецтво на загальноукраїнському та міжнародному рівні після періоду закритих кордонів.

Був звільнений через сфальсифікований псевдо-політичний скандал [2]. Наклепи у ЗМІ та звільнення з посади різко підкосили його здоров'я, загострилась хвороба і за півроку він пішов з життя[3].

• 1990 — персональна виставка Ференца Семана
• 1991 — персональна виставка Клауса Хіппа
• 1991 — експозиція музею Колонії митців Дармштадта, міста-побратима Ужгорода