Демидов Іван Іванович

Іван Демидов народився 23 липня 1963 року в Сизрані Куйбишевської області в родині заступника міністра зв'язку Івана Семеновича Демидова і педагога Галини Едуардівни Демидової[3].

У 1980 році закінчив середню школу № 16 у Куйбишеві. З 1981 по 1983 року проходив військову службу в 7-ї гвардійській повітряно-десантній дивізії ВДВ СРСР на території Литовської РСР (військове звання — сержант).

У 1995 році заочно закінчив П'ятигорський державний лінгвістичний університет за спеціальністю російська мова та література.

З 1983 по 1987 роки Іван Демидов працював освітлювачем цеху позастудійного освітлення ТТЦ Держтелерадіо.

У 1987 році був призначений на посаду адміністратора Головної редакції програм для молоді (Молодіжної редакції Центрального телебачення Держтелерадіо). Він брав участь у виробництві програм «Що? Де? Коли?»[4], «Світ і молодь»[5], «Від усієї душі» та «А ну-ка, дівчата». У тому ж році став адміністратором нової програми під назвою «Погляд», яка багато в чому змінила як радянське телебачення, так і атмосферу в країні. Через півроку після першого випуску програми Демидов стає асистентом режисера, а ще через півроку — повноправним режисером програми[6]. Коли на другий рік існування програми «Погляд» в її рамках придумувався формат «ток-шоу», Демидов брав безпосередню участь у його створенні. Крім того, йому належить поняття «ток-шоу» в тому вигляді, в якому воно прижилося[7].

У 1989 році на деякий час Іван Демидов виїздив за кордон. Як режисер по освітленню працював на XIII Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Пхеньяні (КНДР).

У 1990 році став одним із засновників телекомпанії VID, був членом Ради директорів і акціонером телекомпанії. Взимку 1991 року Іван Демидов стає автором і ведучим програми «МузОбоз», яка виходила кілька років на Першому каналі і здобула велику популярність як в середовищі шоу-бізнесу, так і серед простого населення. Не менш примітним був імідж ведучого Демидова з незмінними чорними окулярами, які він носив на публіці до кінця десятиліття[8]. Вже через рік Демидов запустив «Майданчик Обозу», в рамках якої проходили як збірні, так і сольні концерти популярних артистів. Перший час даного роду заходи проходили в «Лужниках», а потім стали можливі виїзні «майданчики»[6].

У 1994 році Іван Демидов обіймає посаду директора телеканалу «ТВ-6 Москва» Московської незалежної мовної корпорації (МНВК)[9], а в 1995 році стає віце-президентом і заступником генерального директора МНВК. Під його керівництвом на каналі був запущений ряд оригінальних програм[10][11]: «Пост-музичні новини», «Акули пера», «Я сама», «Диск-канал», «Партійна зона», «Катастрофи тижня» та інші[12]. Працюючи на ТВ-6, Демидов продовжив практику виїзних гастролей, але вже за участі працівників каналу. Так, він організовував фестивалі молоді «6 днів ТВ-6» у Красноярську, Ханти-Мансійському автономному окрузі та інших регіонах[13].

У 1995 році Демидов заснував газету «МузОбоз», а в 1996 році — неформальну театральну премію «Чайка», яка спочатку була премією каналу ТВ-6, а потім зажила самостійним життям[14].

У 1996 році його програма «МузОбоз» переїхала на канал ТВ-6. У 1998 році місце ведучого програми Демидов поступився Отару Кушанашвілі і Лері Кудрявцевій, а в 2000 році Демидов прийняв рішення про припинення випуску програми. Також, в пізні роки ТВ-6 вів програми «ЦитаДень» і «Як жити по-православному»[15][16].

У 1997 році отримав премію Союзу журналістів Росії «Кращий менеджер телебачення»[17].

У 1998 році на ТВ-6 на честь 100-річчя МХАТу вийшов серіал «Чехов і Ко», продюсером якого був Іван Демидов (разом з Андрієм Разбашом)[18]. Для молодіжного каналу це було властиво, на що Демидов в інтерв'ю програмі «Погляд» сказав, що молодь повинна говорити про головне, і твори Чехова повинні належати наступному поколінню[19].

У 2000 році знявся у фільмі «Брат 2» в ролі камео (ведучого телепередачі «У світі людей», в якій брали участь головні герої фільму)[12].

У травні 2001 року, через зміну керівництва та зміни мовної політики каналу ТВ-6, Демидова звільняють за власним бажанням з посади заступника генерального директора МНВК[20][21]. Після уходу з ТВ-6, за власними словами, на деякий час зробив перерву в активній телевізійній кар'єрі[22].

У березні 2002 року брав участь в аукціоні на шосту метрову частоту, що звільнилася після ліквідації ТВ-6, з концепцією телекомпанії «Твій канал»[23], але програв команді Євгена Кисельова[24]. У 2003 році брав участь у реаліті-шоу «Останній герой-3: Залишитися в живих»[25][26].

З жовтня 2003 по серпень 2005 року був ведучим релігійної програми «Російський погляд» на «Третьому каналі»[27][28]. В одному з інтерв'ю того ж періоду Демидов назвав себе «активною православною людиною», заявляв, що прийняв хрещення в 33 роки[17].

У 2005 році заснував православний телеканал «Спас» разом з Олександром Батановим, який відразу ж став його генеральним директором[29]. У тому ж році Демидов відійшов від телебачення і поринув у політику. У листопаді 2005 року він увійшов до складу Координаційної ради «Молодої Гвардії Єдиної Росії» (МГЄР), де відповідав за ідеологію і політичну роботу[30]. 15 грудня 2006 року, на II з'їзді МГЄР знову був обраний до складу ради.

У лютому 2008 року Іван Демидов був призначений начальником ідеологічного управління політичного департаменту партії «Єдина Росія»[31]. Пізніше в тому ж році перейшов на посаду начальника департаменту гуманітарної політики і громадських зв'язків Управління Президента РФ з внутрішньої політики.

15 травня 2009 по січень 2010 року був відповідальним секретарем Комісії з протидії фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії (голова Комісії — Сергій Наришкін). Потім з липня 2011 по липень 2014 року працював у Комісії з питань релігійних об'єднань при Уряді РФ[32][33].

З травня 2012 року по грудень 2013 року був заступником міністра культури РФ, курував кінематографію[34].

З січня 2014 року деякий час був генеральним директором державної автономної організації «Дирекція парку „Росія“»[35]. У жовтні 2015 року очолив Фонд розвитку сучасного мистецтва[36].

Іван Демидов свідомо порушив державний кордон України з метою проникнення до окупованого Росією Криму. У липні 2016 року він брав участь у пропагандистському форумі «Таврида-2016»[37]. Також він неодноразово, починаючи з березня 2014 року, виступав з антиукраїнськими виступами[38].

• У 1992 році був включений Жириновським до складу «Тіньового кабінету» ЛДПР як «міністр без портфеля»[39].
• У 1990-х роках неодноразово запрошували Івана Демидова до складу журі Вищої ліги КВКК. Тричі був членом журі фестивалю КВК «Голосящий Ківін» (1995—1997). Як член журі також запрошувався на ювілейні ігри КВК у 2006 та 2016 роках.
• 23 травня 2014 року потрапив у ДТП на 38-му кілометрі Дмитровського шосе і був госпіталізований у важкому стані[40].

• Старший брат — Анатолій Іванович Демидов — медіаменеджер, до вересня 2011 року обіймав посаду генерального директора телеканалу «Amazing Live»[41].
• Племінник — Дмитро Анатолійович Демидов — телевізійний режисер[42].

• Колишня дружина — Олена Леонтіївна Демидова, працювала продюсером «Партійної зони»[43][44] та «Акул пера»[45] на каналі ТВ-6[46].
  • дочка Анастасія[47]

• Додолев Е. «Взгляд» — битлы перестройки. — М.: Зебра Е, 2011. — 352 с. — ISBN 978-5-470001-72-6.
• Додолев Е. Влад Листьев. Пристрастный реквием. — М.: Зебра Е, 2011. — 256 с. — ISBN 978-5-905629-27-3.
• Додолев Е. The Взгляд. — М.: Алгоритм, 2013. — 256 с. — ISBN 978-5-4438-0344-9.
• Додолев Е. Лиsтьев. Поле чудес в стране дураков. — М.: Рипол-классик, 2014. — 450 с. — ISBN 978-5-4438-0260-2.

• Офіційна сторінка Івана Демидова у соціальній мережі «Facebook»
• Інтерв'ю в газеті «МузОБОЗ» — Газета «МузОБОЗ» № 13 від 02.06.1995