Демонізація ворога

Демонізація ворога або дегуманізація ворога - це метод пропаганди, яка просуває уявлення про ворога як загрозливого, злого агресора, що має лише руйнівні цілі.[1][2] Демонізація — це найстаріший пропагандистський прийом, спрямований на викликання ненависті до ворога, необхідної для того, щоб легше завдати йому болю, зберегти та мобілізувати союзників та деморалізувати ворога.[3]

Основні критерії

Через часте зловживання терміном демонізація він позбавлений свого потенціалу для аналізу. Тому Юліус Бойкофф визначив чотири критерії демонізації ворога:[4]

  1. І ЗМІ, і держава використовують кадри, щоб відобразити невід'ємну природу так званого ворога переважно в моральному плані.
  2. Характер супротивника зображений у маніхейській манері як добро проти зла.
  3. Держава є джерелом такого демонологічного зображення.
  4. Істотного зустрічного заклику з боку держави немає.

Історія

Демонізація ворога регулярно проводилася протягом всієї історії. Фукідід записав приклади в Стародавній Греції.[5]

Філіп Найтлі вважав, що демонізація ворога (спочатку лідерів ворогів, а потім і окремих ворогів) стала передбачуваною схемою, якої західні ЗМІ дотримувалися, а останньою стадією були звірства.[6]

Під час Другої світової війни, Державний департамент США та інші державні установи Сполучених Штатів готували та розповсюджували пропагандистські документальні фільми, які містили демонізацію ворога та розмахування прапором після затвердження.[7]

Персоніфікація і демонізація

Демонізацію ворога може бути набагато легше провести, якщо ворога персоніфікувати в одній людині, як-от кайзер Вільгельм II, якого демонізували російські популярні ЗМІ під час Першої світової війни.[8]

Наслідки

Я вважаю за ознаку великої розсудливості людей утримуватися як від погроз, так і від образливих висловів, бо ні те, ні інше не позбавляє ворога його влади, але перше ставить його більше настороже, тоді як інше посилює його ненависть до вас і робить його більш працьовитим у вигадуванні способів заподіяти вам шкоду.

— Нікколо Макіавеллі

Стратегія демонізації ворога неминуче веде до порочного кола звірств, що досліджували багато авторів, зокрема Карл фон Клаузевіц.[9] Демонізація ворога унеможливлює дипломатичне вирішення проблеми і неминуче веде до війни або погіршення відносин.[10] Зображення ворога як особливо злого викликає почуття, які полегшують вбивства.[11]

Зображення свого ворога як демонічного часто призводило до того, що все населення чи політичний апарат, пов’язаний з ворожою групою чи лідером, ставились як однаково демонічні. Це також часто призводить до тенденції зводити складніші мотиви ворога до простого просування чистого зла.[12]

Китайський революційний теоретик Мао Цзедун вважав, що демонізація самого себе ворогом — це добре. Він сказав: «Ще краще, якщо ворог нападе на нас дико і намалює нас як абсолютно чорних і без жодної чесноти; це демонструє, що ми не тільки провели чітку лінію розмежування між ворогом і собою, але й досягли багато чого в нашій роботі». (Бути атакованим ворогом — це не погано, а добре (26 травня 1939 р.))[13]

Приклади

Друга світова війна

У своєму виступі 13 червня 1941 року в Штеттіні Гіммлер промовив:

Коли ви, друзі мої, борєтеся на Сході, ви продовжуєте ту ж боротьбу проти того ж недолюдства, проти тих же нижчих рас, які колись виступали під ім'ям Гунни, пізніше — 1000 років тому за часів королів. Генріха і Оттона I, — під ім'ям угорців, а згодом під ім'ям татар; потім вони з'явилися знову під ім'ям Чингісхана і монголів. Сьогодні вони називаються росіянами під політичним прапором більшовизма[14].

Для радянської пропаганди часів війни було властиво называти усіх німців вбивцями, метою яких було знищення народів СРСР[15], що ілюструється

что иллюстрируется такими произведениями, как «Наука ненависті» Михайла Шолохова, «Убий його!» Костянтина Симонова и «Убий!» Іллі Еренбурга («Мы поняли: немцы не люди»).

Вінстон Черчилль, у одній зі своїх промов назвав німецький народ «злобними гунами, частину яких можна вилікувати, а інших — тільки вбити» («malignant Huns, some of whom are curable and others killable»)[16], а у іншій промові назвав німецьку армію, що увійшла до СРСР, «гунською солдатнею, що рухається подібно рою саранчі» («the Hun soldiery, plodding on like a swarm of crawling locusts»)[17].

Війна в Руанді

Російсько-грузинська війна

З 2006 року у РФ розпалювались антигрузинські настрої. За даними російського правозахисного центру Меморіал, станом на 2006 рік «громадяни Грузії або просто етнічні грузини підлягають незаконним масовим перевіркам дотримання режиму перебування» в Росії. Атмосферу страху перед грузинами в Росії «підкріплювала велика кількість антигрузинських матеріалів у ЗМІ, перш за все на телебаченні».[19]

Особливо вони посилилися під час і після російсько-грузинської війни 2008 року. [20] Грузинів стали називати "гризунами", наприклад у заяві Олексія Навального:

...звичайно дуже хочеться запуску крилатої ракети по генштабу гризунів, але гризуни тільки того й чекають...[21]

Див. також

Примітки
  1. Dower, Nigel (7 липня 2009). The Ethics of War and Peace. Polity. с. 91. ISBN 978-0-7456-4168-3. «...the demonization or dehumanization of the enemy...»
  2. Danielle Rowell (October 2011). The Power of Ideas: A Political Social-Psychological Theory of Democracy, Political Development and Political Communication. Universal-Publishers. с. 162. ISBN 978-1-61233-769-2. «State propaganda models are tactical strategies that employ enemy demonization techniques. The state promotes the idea that the threat (that is, tangible or intangible) is an evil aggressor whose sole goal is the destruction of the status quo.»
  3. Conserva, Henry T. (1 лютого 2003). Propaganda Techniques. AuthorHouse. с. 3. ISBN 978-1-4107-0496-2. «The oldest trick of the propagandist is to demonize and dehumanize the hated other or others and make the enemy a ...»
  4. Jules Boykoff (2007). Beyond bullets: the suppression of dissent in the United States. AK Press. с. 192. ISBN 978-1-904859-59-8.
  5. Jonathan J. Price (19 липня 2001). Thucydides and Internal War. Cambridge University Press. с. 127. ISBN 978-1-139-42843-9. Процитовано 29 серпня 2013. «It is a banal fact that political leaders of nations fighting wars habitually demonize the enemy.... Hellenic speakers who strive to demonize and conceptually alienate other Hellenes....»
  6. Steve Thorne (12 квітня 2006). The Language of War. Routledge. с. 93. ISBN 978-0-203-00659-7. Процитовано 6 грудня 2013. «In an article published in The Guardian (4 October 2001), Philip Knightley points out: The way wars are reported in the western media follows a depressingly predictable pattern: stage one, the crisis; stage two, the demonisation of the enemy's leader, stage three, the demonization of enemy as individuals; and stage four, atrocities.»
  7. Scott, Ian (1 січня 2006). In Capra's Shadow: The Life and Career of Screenwriter Robert Riskin. University Press of Kentucky. с. 169. ISBN 0-8131-7135-0. Процитовано 24 грудня 2013. «They included scenes of enemy demonization and flag-waving patriotism, much in the vein of documentaries being prepared within the State Department and other bodies.»
  8. Heretz, Leonid (28 лютого 2008). Russia on the Eve of Modernity: Popular Religion and Traditional Culture under the Last Tsars. Cambridge University Press. с. 204. ISBN 978-1-139-47066-7.
  9. George Kassimeris; John Buckley (28 березня 2013). The Ashgate Research Companion to Modern Warfare. Ashgate Publishing, Ltd. с. 284. ISBN 978-1-4094-9953-4. Процитовано 29 серпня 2013. «When official doctrine and guidance demonize the enemy and play on soldiers' fears, atrocities become inevitable'. ... As Carl von Clausewitz noted in On War, when either side in a conflict adopts such a strategy, demonization inevitably followed by atrocities... and thus the vicious cycle of savage war endlessly repeats until one side ultimately prevails.»
  10. Hall Gardner (2005). American Global Strategy and the 'war on Terrorism'. Ashgate Publishing, Ltd. с. 16. ISBN 978-1-4094-9589-5. Процитовано 29 серпня 2013.
  11. Michael Bhatia (18 жовтня 2013). Terrorism and the Politics of Naming. Routledge. с. 150. ISBN 978-1-317-96986-0. Процитовано 6 грудня 2013. «Demonisation... In other words, portraying the enemy as malicious and repulsive creates feelings that makes killings easier.»
  12. C. A. J. Coady (8 жовтня 2007). Morality and Political Violence. Cambridge University Press. с. 274. ISBN 978-1-139-46527-4. Процитовано 11 листопада 2019. «The tendency to portray one's enemy as so evil as to be demonic has several bad effects. One is that of treating the whole enemy population - or, less drastically, the whole of the enemy civil and political apparatus - as tainted with the same satanic brush as the leadership itself.»
  13. Quotations from Mao Tse Tung — Chapter 2.
  14. Stein H. George. {{{Заголовок}}}.
  15. Overy, R. J. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0393020304.
  16. Prime minister Winston Churchill's broadcast "Report on the war". www.ibiblio.org. Процитовано 30 січня 2018.
  17. Minister Winston Churchill's broadcast on the Soviet-German War. www.ibiblio.org. Процитовано 30 січня 2018.
  18. Propaganda and Conflict: Evidence from the Rwandan Genocide
  19. Memorial Human Rights Center (2006). On anti-Georgian campaign launched on the territory of Russia. europarl.europa.eu. Архів оригіналу за 6 December 2014.
  20. Russia and Georgia: The Americans arrive. The Economist. 14 серпня 2008. «...Mr Putin, cast as the hero of the war, flew to the Russian side of the Caucasus mountain range to hear hair-raising stories from refugees that ranged from burning young girls alive to stabbing babies and running tanks over old women and children. These stories were whipped up into anti-Georgian and anti-Western hysteria.»
  21. Олексій Навальний: російський націоналізм і українське коріння. VOA (укр.). Процитовано 20 січня 2022.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.