День апостолів Петра і Павла

День апостолів Петра і Павла (нар. Петрів день) — християнське свято на честь апостолів Петра і Павла. Західні й Східні церкви святкують його 29 червня за григоріанським і новоюліанським календарями, а частина східних християн 29 червня (12 липня) за юліанським календарем. У Католицькій церкві свято має найвищий статус торжества.

День апостолів Петра і Павла
День апостолів Петра і Павла
Фреска святих Петра і Павла
Офіційна назва День святих,славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла
Інші назви Петра, Петрів день, Петро-Павло, Петропавлов день, День Петра і Павла
Ким святкується християни
Засновано відоме з IV ст.
Тип народно-православний
Дата
Святкування

урочиста церкована Служба

народні хороводи і гойдання на гойдалці (слов'яни)
Традиції вмивання «петровою водою» (слов'яни)
 День апостолів Петра і Павла у Вікісховищі
В. Прушківський. Зустріч ранкової зорі. 1876
«Свято Петра і Павла»

У слов'янських народі свято апостолів Петра і Павла знаменує закінчення купальських святкувань «маківки літа» і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до сінокосу. Перший зажин озимого жита[1].

Церковні святкування

На це свято вшановуються апостоли Петро і Павло, найважливіші для християнства. Петро — перший з апостолів, хто визнав Ісуса Христа месією[2]. Він очолив спільноту християн після Ісуса[3] і лишив 2 послання Христовим послідовникам. Павло — колишній гонитель християн, який розкаявся та став палким проповідником християнства. Він написав 13 послань різним церквам[2] і багато подорожував, поширюючи вчення Христа[3]. Обоє були страчені за свої переконання: Петра розіп'яли на хресті, а Павла обезголовили[2]. Проте завдяки їм християнство продовжило поширюватися й тому Петро і Павло уособлюють неперервну Церкву[3].

Вшанування цих апостолів відоме ще з IV століття[3]. Вже з початку не всі Церкви виділяли для цього той самий день. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вказує на вшанування пам'яті Петра і Павла 29 червня. Сирійський календар 411 року і грузинський місяцеслов зазначає, що це відбувалося 28 грудня. Антіохійський місяцеслов IV ст. вказує на святкування пам'яті святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Святитель Софроній згадував, що свято в Єрусалимі припадало на четвертий день після Різдва Христового. А в Римі в V ст., як свідчить папа Лев I, день Петра і Павла мав восьмиденне післясвято[4].

У цей день в Римі правилось три Служби: перша — у базиліці святого Петра у Ватикані, друга — у базиліці святого Павла-за-мурами, третя — у катакомбах святого Севастіяна, де ймовірно віряни переховували мощі Петра і Павла, коли Рим зазнавав нападів[3].

Сучасне святкування в римо-католиків[3], англіканців[5] і лютеранів припадає на 29 червня[6], а в православних і греко-католиків на 12 липня. Оскільки Петро був за професією рибалкою, подекуди він вшановувався на свято як покровитель рибалок. Від мандрів Петра і Павла походить назва українських пампушок або печива «мандрики», що готуються в цей день. Таку їжу апостоли нібито споживали в дорозі[7].

Народні слов'янські святкування

Назви свята

У народі свято відоме під назвами: Петрів день[8][9], Пе́тра[1], Петр[9], Петро-Павло[10], Петропавлов день[11], Свято Петра й Павла[12], День Петра і Павла[9].

Обряди

Після закінчення Петрового посту 29 червня (12 липня) у народі святкували свято апостолів Петра й Павла, або просто «Пе́тра». До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. На церковну службу йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були так звані мандрики. Випікали ці коржики з пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, в яких зозуля вкрала одного «мандрика» і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком подавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і в день свята освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім доспіло.

У Карпатах та на Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах і полонинах: пекли мандрики, веселилися, змагалися, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень:

А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
(За В. Скуратівським)[11]

У деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю:

Ой у лісі на кленку, на кленку,
Там повісив той Андрій гойдалку…
(За В. Борисенко)

Втім основний мотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були насамперед хліборобними. В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує.
(За О. Воропаєм)[1]

У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, «парували» людей: ледачій дівці — роботящого хлопця, а роботящій — лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п'ятницю).

Християнська церква у цей день вшановує святих первоверховних Апостолів Петра й Павла. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, перші згадки про нього датовані четвертим століттям. На честь святих, за часів Костянтина Великого були збудовані перші храми. Окремі поселення згодом були названі на їхню честь Петропавлівка, Петропавловськ тощо.

Див. також

Примітки

Література

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — 310 с.
  2. Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9.
  3. Скуратівський В. Т. Дідух. — К. : Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.