Дерев'яна архітектура

Використання брусів. Церква Св. Миколая, Бережани.

Олександрівка, Церква св. Параскеви, Закарпатська область.

Всі давні храми України, збудовані до ХІХ ст., є переважно тридільними, рідше 5-тидільними. За формою здебільшого нагадують тризуб: три приділи рядком один за одним, по центру найвища баня. Цим українська народна сакральна архітектура відрізняється від «московського» стилю архітектури, де нижня частина храму виглядає як неподільна чотирикутна споруда у формі куба правильного або видовженого (паралелепипеда), а нагорі в неї може бути кілька бань.[1][2]

Не є тризубоподібними за формою дерев'яні тридільні церкви Закарпаття, Буковини та деяких місцевостей Галичини. Це пояснюється впливом готичного римо-католицького стилю архітектури.

На особливості дерев'яної архітектури України вплинула історія українських земель. Як відомо, західні землі України були роздерті між Річчю Посполитою та Австрійською імперією. Закарпаття, Буковина та Галичина довгий час не входили і до складу СРСР-УРСР. Саме там, на околиці «Лоскутної імперії» і залишились автентичні зразки української дерев'яної архітектури України, бо їх не перебудовували десятиліттями.

Іншою була доля дерев'яної архітектури земель України, що були приєднані до Російської імперії. Самобутню, незвичну для росіян тризубоподібну українську архітектуру десятиліттями «виправляли» до так званого синодального зразка. Це спотворювало місцеві типи архітектури, роблячи їх наднаціональними. Непорушеними росіянами залишилось лише декілька зразків на Волині та Поділлі (той район охоплював територію сучасних Вінницької, Хмельницької (південь), Тернопільської (без північної смуги), північні райони Одеської областей, а також невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей). Ще гірший стан був з дерев'яними церквами Лівобережної України. Декілька храмів сіверської архітектурної школи збереглись, наприклад, у Менському районі Чернігівської області. Місцевих (автентичних, неперероблених за синодальним зразком) на Лівобережжі майже не залишили. Але й ті почали нищити вже за часів СРСР з 1930-х років. Відомо, що за той період було зруйновано понад півтори тисячі (1500) церков.

На землях України в давнину майже не використовували «кругляк», такий характерний для дерев'яних церков Московії та Російської імперії. Особливо для північного російського будівництва, де «кругляк» ішов і на цивільні, і на сакральні споруди. Церкви в Україні будували з брусу, тобто отесаних колод. Саме колоди і зв'язували у вінець. Так утворювали зруб, характерний ще й для архітектури фінів, за твердженнями Василя Слободяна.

За твердженями В. Слободяна, у українських дерев'яних церков збережена відповідність зовнішнього і внутрішнього просторів. Кожен купол дерев'яної церкви відкритий доверху, а не закритий дерев'яним «небом», як у росіян, що не використовували розкриття храму догори в інтер'єрах. Навіть якщо українська дерев'яна церква мала п'ять верхів — вони всі були розгорнуті догори.

Іншим був і тип дерев'яних дзвіниць.

Докладніше: Дерев'яні храми України

• 
  Церква в селі Колочава.
• 
  Криниця у селі Кривче, Поділля
• 
  Церква Св.Миколая із села Зелене
• 
  Подобовець, Церква Св. Миколи Чудотворця
• 
  Дзвіниця Церкви Різдва Богородиці в місті Яворові Львівської області.

Широке використання дерева в будівництві було логічним і в побудові костьолів. Зазвичай дерев'яний костьол передував побудові костьола в цеглі і камені, про що свідчать історичні джерела 14-17-18 століть. Заміна дерев'яних костьолів на кам'яні і цегельні обумовила масове знищення костьолів з дерева. Доклали до цього свій страшний внесок і пожежі, і війни, і недбалість людей. Незначна кількість дерев'яних костьолів України, що дивом дійшли до 21 століття, потребує негайного рятування і перевезення в музеї дерев'яної архітектури, що вже існують у Львові, Києві тощо.

• 
  Костьол Святої Анни (Ковель).
• 
  село Розлуч, костел св. Франциска Борджія, стан аварійний.
• 
  Портал костелу Св. Франциска Борджія (Львівська обл. Турківський р-н ).
• 
  Село Язлівчик, римо-католицька каплиця (Львівська обл.Бродівський р-н ).

Церква св. Покрови із села Канора, яка нагадує форми церкви, вивезеної до Праги.

Про значну мистецьку вартість дерев'яних церков України знали вже на початку 20 століття, бо ті мали всі ознаки майстерності, неповторності, мистецької довершеності. Прикордонні області України, де були розташовані ці пам'ятки, мали досить складну історію переділу. Території були обстежені і частка церков демонтована заради вивезення та експонування в Польщу, в Румунію, в Чехію. Скансен в Бухаресті — один з музеїв, що експонує карпатські дерев'яні церкви. Петршин в місті Прага досі експонує дерев'яну карпатську церкву 18 століття, зразків яких мало і в самій Україні. Страшною була доля сакральних пам'яток дерев'яної архітектури, знищених за часів СРСР. Аби зберегти хоча би пам'ять про них, з ініціативи Героя України Бориса Возницького свого часу була створена виставка — архітектурних моделей дерев'яних церков, які вже остаточно зникли. Справу створення архітектурних моделей зниклих чи переміщених за кордони України дерев'яних церков слід відновити і продовжити.