Державна таємниця України

В Україні підхід до визначення державної таємниці багато в чому схожий з радянським — об'єктивною причиною для цього був розпад СРСР і перехід частини його державних секретів до незалежної України. Інформацію з обмеженим доступом віднесену до ДТ в Україні можна зіставити з трьома вищими рівнями класифікації чутливої інформації (згідно з національним законодавством держав-учасниць НАТО).

Характерно для законодавства держав-учасниць НАТО є те, що в ньому, на відміну від законодавства України, немає розподілу інформації з обмеженим доступом на державну таємницю та іншу передбачену законом таємницю — там існує єдина класифікація чутливої інформації (аналог інформації з обмеженим доступом) з відповідними грифами обмеження доступу до неї.

Основним документом щодо охорони ДТ в Україні є Закон України «Про державну таємницю». Безпосередній порядок забезпечення захисту ДТ визначається рядом постанов КМУ.

Інформація, яка відноситься до ДТ публікується в Зводі відомостей, що становлять державну таємницю.

Не відноситься до державної таємниці інформація:

• про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
• про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
• про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
• про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
• інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів не може бути засекречена[2].

Обмеження доступу до ДТ здійснюється шляхом надання відповідного грифу обмеження доступу матеріальному носієві інформації, що становить ДТ. Є такі грифи обмеження доступу: Таємно; Цілком таємно; Особливої важливості.

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється державними експертами з питань таємниць. Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена така інформація, чи зміни до нього[3].

Система охорони державної таємниці України триланкова, до неї входять такі основні суб'єкти:

1. Вищі органи державної влади (визначення політики ОДТ та напрямків її реалізації, координація дій): Президент України; Рада національної безпеки і оборони України при Президентові України; Верховна Рада України; Кабінет міністрів України
2. Центральні ОДВ: Міністерства та відомства — галузева ОДТ; Служба безпеки України — спеціально уповноважений орган в галузі ОДТ.
3. Місцевий рівень (виконання політики ОДТ): Місцеві органи ДВ та місцевого самоврядування; Режимно-секретні органи об'єктів інформаційної діяльності, на яких обробляється ДТ.

Розголошення державної таємниці переслідується за законодавством[4],[5]

• Інформація (правознавство)
• Класифікована інформація
• Режим секретності
• Публічна інформація

• Державна таємниця // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Державна таємниця // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.
• Таємна інформація // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Звід відомостей, що становлять державну таємницю затверджено наказом Служби безпеки України 12.08.2005 № 440, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 р. за № 902/11182