Джон Грейвз Сімко

Джон Грейвз Сімко — єдиний син (із четверо дітей капітана Британських військово-морських сил Джона Сімко), що вижив у дитинстві. Його батько-капітан командував 60-гарматним бойовим кораблем «HMS Pembroke», на борті якого служив вітрильним майстером за облоги Луїсбурга (1758), Джеймс Кук.

У 1759 році, по смерті батька на пневмонію кілька місяців до облоги Квебеку, мати-вдова повернулася в Англію — у батьківський будинок Вільяма і Мері (з дому Гаченсон) Сімко, в Ексетер. Переїзд посприяв Джону в здобутті освіти в Ексетерській гімназії й Ітонському коледжі. Згодом його, як першокурсника Оксфордського університету, прийнято в юридичний заклад Лінкольнз інн; проте він рішився на військову кар'єру, чого й був бажав йому батько.

Хрещеним батьком Сімко був британським адмірал Самуїл Грейвз. У 1782 році Сімко одружився в палаті Грейвса з Елізабет Постума Гвіллім (англ. Elizabeth Posthuma Gwillim) — в них у сім'ї було п'ять дочок до проживання в Канаді. Дочка Кетрін, єдина канадка за місцем народження, померла в дитинстві в місті Йорк, у Верхній Канаді: її поховано у Меморіальному парку при Портленд-авеню на Площі Вікторії.

У 1770 році Сімко став прапорщиком 35-го піхотного полку британської армії і його частину відправлено в тринадцяти колоній. За часи Американської війни він воював в облозі Бостона та став капітаном гренадерів 40-ї компанії піхотного полку. Відтак він воював у Нью-йоркській та Нью-джерсійській кампаніях та в Філадельфійській. Він командирував у 40-й Битва Брендівайн, на якій його поранено.

У 1777 року Сімко намагався створити полк лоялістів із вільних чорношкірих бостонців, але замість цього йому запропоновано командування Королівських рейнджерів — відмінно вишколеної легкої артилерії, у склад якої входили 11 компаній по 30 чоловік у кожній, по одній їз гренадерської, гусарної та легких піхотинців. Ці рейнджери й воювали у Філадельфійській виборчій кампанії: точніше в «Битві при Крукед-Білет» (англ. Battle of Crooked Billet).

У 1778 році Симко, під час годування експедиції «Битва при мосту Куінтон» (протистояли повстанські міліції), який командував нападом на будинок суддя Вільям Хенкока, убивши 20 американських повстанців у сні і поранивши 12 інших. Вільям Хенкок був також убитий, хоча він не був з американцями. Різанина сталася в нічний час і в багнети. 28 червня того ж року, Сімко і рейнджерів його королева взяла участь в Битва при Монмут, і близько Фрі-Тауншип, Нью-Джерсі.

Протягом зими 1779 року, Сімко спробували захопити Джордж Вашингтон, але вирішив, що його люди не будуть стріляти майбутнього президента. Протягом цього року, Арманд де ла Таффін Rouerie захопив Симко[2][3] Симко був випущений в 1781 році і приєднався до своїх блоком в Вірджинії. Він брав участь в Битва звичайних Спенсер | перестрілка біля Вилямсберг, і був у Облога Йорктаун. Інвалідність він назад в Англію в грудні того ж року, як підполковник.

Симко написав книгу про свій досвід роботи з Рейнджерс, під назвою «Журнал операцій Рейнджерс королеви з кінця 1777 року до висновку в кінці американської війни», яка була опублікована в 1787 році.

Провінція Верхньої Канади був створений відповідно до Конституційного акту 1791, протягом декількох років наприкінці американської війни. Ця область була знову населена в основному англо-американської та інших лоялістів з тринадцяти колоній, а також шість націй ірокезів, які були союзниками під час війни.

Коронна Ангії купив землю у Міссісазі та інші Перший Націй для даного лоялістів земельні подарували у частковій компенсації майна, втраченого в Сполучених Штатах, і, щоб допомогти їм створити нові громади.

Симко був призначений віце-губернатором і планував переїхати у Верхню Канаду з дружиною Елізабет і дочка Софія, залишивши трьох дочок позаду з їх тіткою. Вони виїхали з Англії у вересні і прибув 11 листопада. Оскільки це було вже в пізню пору року, щоб зробити поїздку у Верхню Канаду через суворі погодні умови, сім'я Симко провели зиму в Квебек. Наступної весни вони переїхали в Кінгстон, а потім Ньюарк (нині Ніагара-он-да-Лейк).

Конституційний закон передбачав, що провінційний уряд буде складатися з віце-губернатора, призначеного виконавчої ради і Законодавчої ради та обрано Законодавчими зборами. Перше засідання дев'яти членів законодавчої ради і шістнадцять членів Законодавчі збори Верхньої Канади відбулося в Ньюарку 17 вересня 1792 року.

Першим пріоритетом Симко мав справу з наслідками Північно-Захід індіанської війни, в якій американські індіанці воювали з Сполученими Штатами над посяганням на їх території на захід від Аппалачі. Війна спалахнула між Великою Британією і Францією в 1793 році. Хоча Сполучені Штати зобов'язалися нейтралітету, його симпатії були на боці Франції, союзника під час революції. Симко було доручено, щоб не дати США причиною недовіри Британії, але в той же час зберегти корінні американці по обидві сторони кордону дружньої Великої Британії. Симко суті заперечував межі визначені в Паризький договір (1783 р.) на тій підставі, що американці недійсним договору.[4] Британці хотіли індіанці, щоб сформувати буферну державу між двома країнами. Племена штовхнув в область ірокезами і колоністів у союзі з існуючими регіональними племен. Разом груп Оттава,

Оджибва, Потаватомі, і Гурон, і від Східної Іллінойс Країна: Маямі, Веа, Кікапу, Маскутенів і Піанкашо, а з Огайо: Делавари (Ленап), Шоні, Мінго і вайандоти займається розсіяного війні з США, намагається покласти край англо-американського вторгнення. Конфлікти були названі Північно-Захід індійська війна. Індіанці попросили Британського про військову підтримку, яку вони спочатку відмовилися. Вони дійсно постачали індіанців зброєю в 1794 році.

У лютому 1794 року губернатор Головний Лорд Дорчестер, очікуючи, що американці їх честі договір з Францією, заявив, що війна, швидше за все, вибухне між Сполученими Штатами і Великою Британією до кінця цього року не було. Його заява закликав індійців у їхній війні. Дорчестер наказав Симко згуртувати індіанців і руку британські судна на Великі озера. Він також побудував Форт Маямі (нині Толідо, Огайо) надавати індіанців в майбутній війні. Симко вигнав американців з поселення на південному озеро Ері, який погрожував британським контролем озера. Джордж Вашингтон засудив «нерегулярним і свавільним розгляду пана сімку».[5] Хоча Дорчестер планується до оборонної війни, Сімко Лондона закликав оголосити війну: «Верхньої Канади не на захист, залишаючись у межах лінії».[6] Лорд Дорчестер був даний офіційний догану за його сильною промовою проти американців в 1794 році. Симко зрозумів, що зробив Ньюарк непридатними капіталу, тому що це було на кордоні Сполучених Штатів і об'єктом атаки. Він запропонував перенести столицю більш захищені позиції в середині південно-західному півострові Верхньої Канади між озеро Ері і озера Гурон. Він назвав нове місце Лондона і перейменували річку, як Темзи в очікуванні змін.

Господь Дорчестер відхилив цю пропозицію, але він прийняв другий варіант Симко Торонто. Симко переніс столицю в Торонто в 1793 році, перейменування селища Йорку після Фредерік, герцог Йоркський, Георга III Другий син.

Симко почалося будівництво двох основних маршрутів через Онтаріо, щоб допомогти в обороні Верхньої Канади, вони б також допомогти заохотити врегулювання і торгівлі по всій провінції. Янг-стріт, названий на честь військового міністра сер Джордж Янг, був побудований з півночі на південь між одним з двох волоків торгівлю хутром маршрути між Озеро Онтаріо і Озеро Симко. Солдати Королеви Рейнджерс почали скорочувати дорогу в серпні 1793, досягнувши Голландії Посадка в 1796 році. Інша дорога, Дондас-Стріт, названий на честь міністра колоній Генрі Дондас, був побудований з сходу на захід між Лондон і Йорк.

Північно-Західний індіанської війни заїкався до зупинки після США перемогли індіанці в Битва при Фален-Тимберс. Вони уклали мир під Договір Грінвілл. У той час як ще в стані війни з Францією, англійці не могли дозволити собі дратувати американців. В Договір Джея 1794, вони погодилися відмовитися від кордону фортеці і переїхати на їх боці кордону, визначені в Паризький договір 1783. Їх план індійському штаті буфера не вдалося. Після британського здалися Форт-Найагра листопаді 1796 роки, вони стикаються Сполучені Штати з Канади через річку Ніагара.

У липні 1796 року слабкого здоров'я змушений Симко повернутися до Великої Британії. Він був не в змозі повернутися у Верхню Канаду і покинув свій пост в 1798 році.

Він деякий час служив командувачем британськими військами в Сан-Домінго (Гаїті). Там, у навесні 1797 року, він захищав прибережне місто Сен-Марко, але програв

Міребалайс і Центрального плато силам Туссен Лувертюр, лідер повстання рабів. Ця кампанія ознаменувало кінець англійської спроби, у співпраці з власниками плантацій, відновити рабство та інші аспекти режиму старого.

Симко була введена в експлуатацію полковник з 81-ї ноги в 1798 році, але обмінялися положення для 22-ї ноги менше ніж за шість місяців по тому. Він також був командувачем Західного округу у Великій Британії. У 1806 році він був призначений командиром-Головний Індія (на успіх Чарльз Корнуолліс, 1-й маркіз Корнуолліс, який помер незабаром після прибуття до Індії.) Сімко помер в Ексетері перед вступом на посаду. Жерар озера, 1-й віконт озера був знову призначений замінити сімку.

Симко був похований в Волфорд-Каплиця на Сімко родовому маєтку поблизу Гонітон, графство Девон. Фундація Спадщини Онтаріо набув право власності на # 2726 Каплиця в 1982 році.[7]

1903 відкриття генерал Джон Грейвс Симко пам'ятник на Квінс Парк в Торонто.

статуя Іоанна Грейвс Симко перший Віце-губернатор з Верхньої Канади по Вальтер Сеймур Алвард 1903 Парк (Торонто)

• Закон про боротьбу з рабством пройшла в 1793 році, що призвело до скасування рабства в Верхньої Канади до 1810 році. Він був замінений на Закон про скасування рабства 1833, що скасували рабство через Британська імперія.
• Симко ім'ям Лондон, Онтаріо і річки Темзи у Верхній Канаді.
• Він назвав Озеро Симко на честь свого батька.
• Симко назвав свого літнього будинку Замок Френк Брук для свого першого сина Френсіса Гвілим, які передували вісім дочок. (Він знаходиться в тому, що тепер називається Кабелжтойн, Околиці в Торонто)[8]

• Онтаріо Heritage Foundation поміщається меморіальна дошка на собор у Ексетері територія обнесена, щоб ознаменувати його життя.
• Полк Симко досі називається Йорк Рейнджерс королеви, в даний час броньовані розвідки полку канадських збройних сил резервів.

У багатьох місцях в Канаді були названі на честь Симко:

• Симко Норфолк графство, Онтаріо в південно-західному Онтаріо
• Цивільний Свято, офіційного свята відзначається по всій Канаді під різними назвами по регіонах, курортні[9] Шаблон:Мертвої посиланням був створений на честь Симко в місті Торонто Рада в 1869 році[10] Шаблон:Мертвої посиланням інших муніципалітетах Онтаріо, а потім інших провінціях незабаром узяв відпустку, а також, що призводить до її загальканадських статус, але без присвоєння Симко. У 1965 році міська рада Торонто оголосили відпустка буде відтепер іменуватиметься День Симко в Торонто.[10] Були зроблені спроби отримати офіційне ім'я провінційного і раніше Перемога в День < Ref Name = «Перемога в День Європи в ON» />-поправками, але ні один не вдалося.
• Губернатор Симко середня школа в Сент-Кетерінс
• Губернатор Симко державній школі. Сорти K — 8, в Лондон, Онтаріо. Тепер закриті і знесені школа розташовувалася на розі Симко і Кларенс вулиць.
• Симко-стріт і Джон-Стріт в центрі Торонто, разом з Симко місце (офісна будівля) в центрі Торонто, також знаходяться поблизу форту, де жили Симко під час його перших років у Йорку.
• Симко Симко-стріт і вулиці Об'єднана Церква в Ошаві.
• Симко вулиці в Нью-Вестмінстер Симко і парк був названий полковник Муді з посиланням на зйомку області після міста Торонто.
• Симко виставкового комплексу в Симко.
• Симко Стріт, Школа Сімко Стріт Тигри бантом бейсбольної команди на Ніагарський водоспад
• Симко острови, розташований недалеко від Кінгстоні
• Симко зал, розташований на Сент Джордж кампуса Університет Торонто

Є два місця, названий за Симко з назвою' Господи, але сімку не було зроблено Господом в його житті. Вони є наступними:

• Лорд Симко Дрейв в Брамптоні, Онтаріо
• Лорд Симко готелів, яка діяла з 1956 по 1981

Капітан Джон Сімко Кеннавей, останній член сім'ї Симко, помер, не залишивши потомства в 1891 році і пережив за вдову 1911[11]

• Taylor, Alan (2006). The Divided Ground (вид. 1st edition). New York: Alfred A. Knopf. ISBN 978-0-679-45471-7. OCLC 58043162.

• Biography at the Словник канадських онлайн Біографія (англ.)
• Біографія Джона Грейвс Симко (англ.)