Джон Фішер Бернс

Джон Бернс (англ. John Burns; нар. 4 жовтня 1944(19441004) — британський журналіст, володар двох Пулітцерівських премій, голова лондонського бюро The New York Times, відповідальний за міжнародні питання. Бернс часто з'являється на PBS, його називають «патріархом американської міжнародної журналістики»[2].

Джон Фішер Бернс
Народився 4 жовтня 1944(1944-10-04)[1] (77 років)
Ноттінгем, Ноттінгем, Ноттінгемшир, Англія, Велика Британія
Країна  США
Діяльність військовий кореспондент, журналіст, письменник
Alma mater Університет Макгілла і Гарвардський університет
Нагороди

премія Джорджа Полка (1978)

Elijah Parish Lovejoy Awardd (2007)

Pulitzer Prize for International Reportingd (1997)

IMDb ID 2590335

Ранні роки

Джон Фішер Локслі Бернс народився в Ноттінгемі, Англія. У дитинстві разом з батьками він емігрував у Канаду. Тут він вступив в Університет Макгілла. Між 1980 і 1981 роками вивчав російську мову в Гарварді, а потім у 1984 році — китайську мову в Кембриджі[3]. У 1998-99 роках Бернс був вільним слухачем у Королівському коледжі (Кембридж), де вивчав історію і культуру ісламу[4]. Також Бернс оволодів французькою і німецькою мовами.

Кар'єра

На початку 1970-х років Джон Бернс писав для канадської газети Globe and Mail в якості парламентського репортера. В 1971 році його направили до Китаю для висвітлення подій Китайської культурної революції. Це сталося після непорозуміння, що призвелов до тимчасової заборони з'являтися поблизу Парламенту, накладеної спікером Палати громад[5]. У 1975 році Бернс перейшов на роботу в The New York Times, спершу репортером для столичного розділу, а потім проявивши себе і в інших секціях.

Джон Бернс очолював кілька іноземних бюро The New York Times. Разом з журналістами Джоном Дарнтоном і Майклом Кауфманом він виграв у 1978 році Премію Джорджа Полка за репортажі з Африки. З 1981 по 1984 рік Бернс працював головою бюро в Москві. У 1986 році його перевели в бюро The New York Times у Пекіні, де китайська влада посадила його у в'язницю за підозрою в шпигунстві. Після проведеного розслідування звинувачення були зняті, але Бернс був вигнаний з країни.

У 1993 році Бернс отримав першу Пулітцерівську премію за висвітлення подій у Боснії-Герцеговині. Потім у 1996 році йому вдруге вручили Премію Джорджа Полка[6]. Другу Пулітцерівську премію у 1997 році йому принесли репортажі з Афганістану[7].

До моменту початку вторгнення коаліційних сил до Іраку у 2003 році Джон Бернс працював у Багдаді. Він детально висвітлював війну і післявоєнну окупацію. У липні 2007 року Бернс переводиться в Лондон, де змінює на посаді голови лондонського бюро Алана Ковела. 30 вересня 2007 року Берн був відзначений Премією Елайджі Періша Лавджоя, а також почесним ступенем доктора Колбі-коледжу.

Джон Бернс активно співпрацює з PBS. Він неодноразово з'являвся в Шоу Чарлі Роуза і «Часі новин» з Джим Лерер з прямими репортажами з Афганістану та Іраку. В інтерв'ю, даному в січні 2009 року, коментатор Майкл Бейрон назвав Бернса «одним з найбільших іноземних кореспондентів нашого часу»[8]. У серпні 2010 року, в інтерв'ю Чалі Роузу, Крістофер Гітченс, згадуючи поїздку з Бернсом в Сараєво, в якій вони потрапили під обстріл, назвав колегу «найбільшим військовим журналістом нашого часу»[9].

Критика

Беручи інтерв'ю у російського посла в Афганістані Заміра Кабулова, Бернс назвав його співробітником КДБ[10].

Пулітцерівську премію 1993 року Джон Бернс отримав "за сміливе і докладне висвітлення знищення Сараєво і варварських убивств на війні в Боснії-Герцеговині[11]. Пізніше деякі репортажі Бернса з Боснії-Герцеговини були поставлені під сумнів через ненадійність джерел інформації[12][13].

Пітер Блок у своїй книзі Media Cleansing: Dirty Reporting Journalism & Tragedy in Yugoslavia постійно критикує Бернса за журналістську неохайність[14]

Особисте життя

Джон Фішер Бернс одружений з Джейн Скотт-Лонг, головою багдадського бюро The New York Times.

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Samuels, David (3 December 2010) «The Shameful Attacks on Julian Assange», The Atlantic
  3. The 1997 Pulitzer Prize Winners; accessed 15 October 2009
  4. John F. Burns' Biography Архівовано 20 лютого 2011 у Wayback Machine. [недоступне посилання — історія] Accessed 15 October 2009
  5. «Memories from Past Correspondents» The Globe and Mail, 3 October 2009; accessed 15 October 2009
  6. George Polk Award - Previous award winners. Процитовано 20 лютого 2014.
  7. Official Pulitzer website Pulitzer citation; accessed 6 May 2009
  8. Michael Barone Архівовано 18 квітня 2008 у Wayback Machine.. Uncommon Knowledge. Інститут Гувера. Filmed 14 January 2008.
  9. Author Christopher Hitchens Архівовано 15 січня 2013 у Wayback Machine.. Charlie Rose. 13 August 2010.
  10. «An Old Afghanistan Hand Offers Lessons of the Past», New York Times (19 October 2008); accessed 6 May 2009
  11. Official list of Pulitzer winners from 1993 Pulitzer website. Accessed 6th May 2009
  12. Media cleansing book review and analysis Global research ca. Accessed 6th May 2009
  13. Marlise Simons and the New York Times on the International Court of Justice Decision on Serbia and Genocide in Bosnia Архівовано 13 березня 2008 у Wayback Machine. ZMagazine. Accessed 6th May 2009
  14. Brock, Peter. Media Cleansing: Dirty Reporting Journalism & Tragedy in Yugoslavia. : [англ.]. — GM Books, 2005. — 328 p. — ISBN 1-882383-30-3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.