Дзекун Олександр Іванович

Театром хотів займатися ще з дитинства, пішов до школи-інтернату без дозволу батьків тому, що його товариш підманув, мовляв, там навчають на режисера. Директор інтернату помітив його фантазію та звільнив від занять математикою й виділив кімнату, в яку придбали ширму і ляльки — для втілення ідей режисера з 6-го класу. Після 8-го класу вчився на режисерському відділі Дніпропетровського театрального училища, закінчив і з 1966 року працює в Кіровоградській обласній філармонії. Намагався поступити до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. З концертною бригадою Кіровоградської філармонії об'їздив всю УРСР.

Після служби в РА повернувся в Волноваху, керує театральним колективом районного будинку культури. 1974 закінчив режисерський факультет Ленінградський інститут театру, викладачі — Володимир Еренберг, Євген Злобін та Олександр Музіль. Дипломний спектакль мав бути поставлений в Ризькому театрі російської драми, розпочав ставити по п'єсі Леоніда Зоріна «Транзит», однак КДБ порахувало її як таку, що «очорнює честь радянських керівників», розпочав працювати над роботою «День-деньськой» Андрія Вейцлера та Олександра Мішаріна.

Працює режисером в Саратовському академічному театрі драми ім. Карла Маркса. З 1982 року — головний режисер театру, 1991 — художній керівник, здійснив понад 50 постановок. В 1976—1982 роках одночасно викладав у Саратовського театрального училища.

2000 року повернувся до України, проживає в Полтавській області.

Лауреат Державної премії РСФСР, Київської пекторалі — 2000, Національної премії України в області літератури та мистецтва ім. А. Котляревського, Шевченківської премії 2008 року — разом з В. Петрівим — постановка 2005 року містерії «Берестечко» за історичним романом Ліни Костенко.

Викладає в Інституті екранних мистецтв.

• «Лисички» Ліліан Хеллман, 1974,
• «Жахливі батьки» Жана Кокто, 1977,
• «Гекуба» Евріпіда, 1979,
• «Картина» — по роману Данила Граніна, 1982,
• «Макбет» Шекспіра, 1982,
• «Ревізор» Миколи Гоголя, 1983,
• «Диваки» Максима Горького, 1984,
• «Зінуля» Олександра Гельмана, 1984,
• «Зойчина квартира» Михайла Булгакова, 1984,
• «Жили-були дочка й мати» Федора Абрамова, 1984,
• «Чудовий рогоносець» Фернана Кроммелінка, 1984,
• «Оптимістична трагедія» Всеволода Вишневського, 1986,
• «Майстер та Маргарита» Булгакова, 1986,
• «14 червоних курних хатинок» Андрія Платонова, 1987,
• «Багряний острів» Булгакова, 1988,
• «Вогник в степу» Євгена Олександровича Шорникова, 1988,
• «Фортуна» Марини Цвєтаєвої, 1989,
• «Чевенгур/Христос і ми» Платонова, 1990,
• «Небезпечні зв'язки» Шодерло де Лакло, 1990,
• «Біла гвардія» Булгакова, 1991,
• «Додо» Клайва Петона, 1992,
• «Торо» Петона, 1992,
• «Чайка» Антона Чехова,
• «Крематор» Ладіслава Фукса, 1994,
• «Віктор або Діти у владі» Роже Вітрака, 1995,
• «За дзеркалом» Олени Греміної, 1997,
• «Собачий вальс» Леоніда Андреєва,
• «Дядечків сон» — по Федору Достоєвському,
• «Тайбеле і її демон» Ісаака Зінґера,
• «Мандрівка дилетантів» Булата Окуджави,
• «Брат Чічіков» Ніни Садур — по мотивах «Мертвих душ» Гоголя,
• «Аркадія» Тома Стоппарда.

• «Інтимне спостереження» — по п'єсі «Орнітологія» Строганова Олександра Євгеновича, Московський художній театр, 1998,
• «Брат Чічіков» Ніни Садур, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, 2000,
• «Сон в різдвяну ніч» — мюзикл Ігоря Поклада по твору Гоголя, Київський національний академічний театр оперети, 2002,
• «Духів день» — власна транскрипція твору Тодося Осьмачки, Київський академічний Молодий театр, 2004,
• «Великий льох» — по творах Тараса Шевченка, Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка, 2004,
• «Берестечко», по роману Ліни Костенко, разом із Василем Неволовим, Рівненський театр, 2005,
• «Біс плоті» Валерія Шевчука, Черкаський театр, 2006,
• «Жінка з минулого», Роланда Шіммельпфенніга, Рівненський театр, 2006,
• «Кассандра» Лесі Українки, Донецький національний академічний український музично-драматичний театр, 2010,
• «Ревізор» Гоголя, Рівненський театр, 2012,
• «Соло для годинника з передзвоном» Освальда Заградника, Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя.

• «Майстер і Маргарита. Глави з роману» — фільм-спектакль, режисер — разом з Едуардом Кольбусом, сценарист та художник, 1989.
• «14 червоних курних хатинок» — фільм спектакль, режисер, 1989.

• Шевченківський комітет
• Театр-ру (рос.)
• Рівненський театр
• Театр — це місце, де можна нічого не грати^{[недоступне посилання з липня 2019]}