Диверсія у Веморку

Завод Norsk Hydro був розташований на гірському плато Хардангервидда біля містечка Р'юкан в області Телемарк. Хардангервидда є найбільшим гірським плато у Європі. Знаходиться на висоті 1200–1600 м над рівнем моря. На заході плато межує з Хардангер-Фьйордом. На висоті понад 1400 м збереглися декілька льодовиків. Середня температура влітку +15°С, взимку −20°С. Сніговий покрив може досягати 3 м. Через плато з 500-х років н. е. проходять стежки, які були основними шляхами переміщення — влітку на конях, взимку — на санях чи лижах.[2]

Після окупації Німеччиною Норвегії 1940 року до рук німців потрапив завод з виробництва важкої води Норск Гідро, розташований в Веморку. Під час боїв в Норвегії французька розвідка вивезла всі запаси D20, у розмірі 185 кілограм, з заводу, але сам завод залишився в робочому стані. Важка вода була потрібна Німеччині для проведення досліджень в області ядерної фізики та створення ядерної бомби зокрема. Зважаючи на це, знищення або виведення з ладу заводу стає однією з найважливіших задач союзників.

28 березня 1942 року британський розвідник Ейнар Скіннарланн висадився на парашуті в Норвегії в районі Хардангервидда із завданням налагодити контакт з групою спротиву. Знайшовши у Р'юкані групу норвезьких інженерів заводу «Норск Гідро» він доповів до штабу, що завод має бути виведеним з ладу за будь-яку ціну, оскільки німці планують збільшити виробництво важкої води для своєї ядерної програми.

Одним з перших варіантів знищення було здійснення авіаудару по заводу та його інфраструктурі, але таке вирішення проблеми викликало одразу декілька складностей. По-перше, завод був спроектований з урахуванням можливості атаки з повітря, його основні конструкції були зроблені з залізобетону, який міг витримати ураження авіабомбою. По-друге, побоюючись атаки з повітря, німці укріпили завод 88-мм гарматами, 20-мм гарматами Ерлікон, багатьма пунктами спостереження та значною живою силою, що робило бомбардування досить ризикованим. По-третє, норвезький уряд у вигнанні протестував проти такого рішення проблеми — біля заводу знаходилися резервуари з рідким аміаком, в разі їх пошкодження вся територія навколо заводу, включаючи річки, були б заражені, що привело б до значних людських жертв. Керівники штабу розуміли, що в цьому випадку ніхто не може поручитися, що обурені норвежці не перейдуть на бік Німеччини.[3][4]

Єдиним способом знищення заводу стала десантна операція та штурм. Британський «Об'єднаний центр спеціальних операцій» восени 1942 року почав поспішну розробку операції, що отримала назву «Незнайомець».

План «Центру» складався з двох частин: спочатку закидається військовий авангард, а після його прибуття на місце операції висаджується група інженерів, саперів та десантників на військовому планері, які й мають виконати підрив. Штурмові групи були сформовані зі спеціально підготовлених норвезьких добровольців. Авангардна група отримала назву «ластівка». Учасники вивчили напам'ять плани місцевості та самого заводу. Десантники мали відправити до центру радіосигнал «три рожевих слона», як свідчення того, що вони дійшли до місця призначення.

Два рази операція відкладалася через погодні умови. Нарешті, 19 жовтня 1942 р. спеціально натренована команда з чотирьох десантників прибула до Норвегії. До цілі вони мали пройти довгий шлях на лижах — ця частина плану отримала назву «Grouse» (укр. «Рябчик»). Їм довелось пройти декілька десятків кілометрів, переносячи на собі 250 кг необхідного вантажу[5]. Німецькі льотчики-розвідники не звертали уваги на «мисливців», що йшли на лижах та в білих маскувальних халатах. Прийшовши до точки, вони закріпились в покинутому будинку в 30 км від Р'юкана на висоті в 1500 м та відправили сигнал до центру — засвідчили, що готові до висадки десанту. З центру надійшов наказ: відвідати точку висадки неподалік від ГЕС та детально її описати. За планом туди відправилась штурмова група в британській уніформі — операція мала армійський характер. Десант повинен був здійснити підрив всіх основних комунікацій та швидко відійти на територію нейтральної Швеції. «Ластівки» провели розвідку та передали до штабу детальний опис місцевості — за їх даними умови висадки були надважкими: по-перше, компаси літаків могли давати похибку в цих місцях через наявність значних покладів залізної руди; по-друге, погодні умови також не сприяли десанту — постійні шторми, буревії та низька температура робили орієнтування на місцевості надскладним завданням; по-третє, рельєф місцевості також не був сприятливим до висадки — скуті льодом річки, озера, болота та гірські вершини і відсутність рівних місць для посадки планерів.[6]

Увечері 19 листопада з шотландського аеродрому Вік відправилися два бомбардувальники Галіфакс «Берті» та «Епіл»[7] з десантними планерами типу «Хорса» на буксирах. Через годину після злету пропав зв'язок між літаками. «Берті» летів на дуже малій висоті. Його уламки було знайдено за 20 км від берегової лінії — зенітного обстрілу не було, тож найбільш вірогідною версію є те, що бомбардувальник не встиг набрати потрібну висоту й врізався в скелю неподалік від Егерсунна. Екіпаж та частина десантників загинули на місці. Ті, що залишились живі, намагались відійти в гори переносячи поранених, але на місце виїхав патруль Вермахту, який їх знайшов. Після нетривалого бою всі британці були розстріляні, на превелике роздратування Гестапо, оскільки тепер з'ясувати мету прибуття диверсантів було неможливо.[8]

«Епіл» вийшов до материка на достатній висоті в 3000 м. Погода, як обіцяли синоптики, була ясною, але після декількох кіл не було знайдено потрібної точки для висадки планера. Паливо закінчувалось, пілот відправив до центру повідомлення про сильне обледеніння корпусу та повернув назад. На підході до берегової лінії буксирний трос не витримав та луснув — планер почав падати вниз. Екіпаж передав в центр повідомлення про падіння планера в море, але це не відповідало дійсності — планер впав на північний берег Лізе-Фьйорда. Серед 17 десантників вижило тільки 9. Але німці вже знали про прибуття британців й займались пошуками. Службі радіоперехоплення вдалось захопити сигнал з літака, тому, знаючи приблизні координати, на берег прибув патруль Вермахту, який знайшов планер. Четверо важкопоранених померли в госпіталі, всі інші були допитані та розстріляні. Тепер контррозвідці Рейху було відомо, на що полюють британці. Були ужиті всі можливі заходи безпеки: посилено замінування місцевості та збільшено гарнізони коло заводу. «Ластівки» були шоковані новиною про загибель десантних груп.[9]

Операція «Незнайомець» провалилася.

Проаналізувавши причини провалу операції, керівники штабу прийшли до висновку, що таких було дві:

• невправність пілотів у керуванні літаком в надскладних умовах постійного заледеніння та змінної погоди і відсутність досвіду роботи з десантними планерами;[10]
• недостатня кількість розвідданих: екіпажі «галіфаксів» не знали рельєфу місцевості, не мали точок для висадки десанту.[11]

Незважаючи на провал операції «Незнайомець» та загибель 41 спецпризначенця, Центр спеціальних операцій Британії не відмовився від планів знищення заводу.[12]

Група «Ластівка» отримала наказ закріпитися в своєму укритті в горах, замаскуватися та очікувати повторної операції. Умови були вкрай важкі: за свідченням місцевих, ця зима стала однією з найсуворіших за тривалий час. Передова група не мала в своєму розпорядженні достатніх для виживання ресурсів[13] — в засніжених, неродючих горах не було ніякої надії знайти хоч якісь ресурси. «Ластівки» встановили радіоантену біля дому, в якому вони осіли, та замаскували її під деревце, щоб не викликати підозр зі сторони німецьких розвідників. Тим часом, заряд батарей закінчувався, зв'язок становився все гірше та гірше. 4 місяці операцію відкладали через складні погодні умови. Група була на межі голодної смерті до прибуття групи норвезьких десантників.[14]

Хоча бомбардування і не знищило завод, проте відновлювати ГЕС було б занадто довго та важко, тому німці вирішили вивезти з заводу до Німеччини всю воду, яка була готова.

В січні 1944 р. з гідролізних батарей Норск Гідро було злито 15 т D₂0 концентрацією від 1% до 97,6%, що було цілком достатньо для побудови реактору та спроби створення ядерної зброї. Злиту воду розфасували по 39 контейнерам. Для маскування контейнери промаркували як «Поташний лужень». Боячись диверсій, німці приймали всі можливі заходи безпеки. Так, до Норвегії прибула спецкоманда 7-го поліцейського полку СС, групи Вермахту, напоготові були ескадрильї Люфтваффе.[23]

Англійське командування вирішило зробити все можливе для перехоплення та знищення вантажу. Для цього був налагоджений зв'язок з групою Хаукеліда, що вже рік після «Ганнерсайду» знаходилась на плато біля Р'юкана. Їх запаси їжі закінчились, тому трійка голодувала. За координатами, отриманими по рації, британські літаки відправили їм їжу, зброю та всі необхідні ресурси для здійснення диверсії. Вночі Хаукелід спустився до Р'юкану та зв'язався з головним інженером Норск Гідро Ларсеном, який погодився допомогти в обмін на гарантії покинути Норвегію. В наступні декілька ночей група диверсантів обговорювала з цілою командoю норвезьких інженерів аспекти проведення диверсії. Розглядалися декілька планів. Перший запропонований варіант підриву залізничної дороги між Р'юканом та причалом порому був відхилений за причиною відсутності гарантій повного знищення вантажу. Тому було вирішено здійснити підрив самого порому. Основна складність полягала у наявності на ньому пасажирів, а загибель німецьких солдат потягла б за собою розстріли мирного населення. Але командування наказало здійснити диверсію за будь-яку ціну. Ларсен пообіцяв організувати відправку 20 лютого, у неділю, коли пасажирів мало бути менше. Хаукелід зробив пробний рейс на поромі, розвідавши хронологію шляху. За його розрахунком, корабель через півгодини шляху досягав місця з глибиною в 400 м, що було достатнім для диверсії. На випадок помилки, на тому березі знаходилася замаскована група «Chaffinch», яка мала знищити вантаж в разі його надходження. Британські бомбардувальники також були в режимі підвищеної готовності до атаки — на випадок потрібності добити залишки вантажу.[24]

Компанія «Норск Гідро» після деокупації Норвегії існувала та існує на даний момент як нафтогазова компанія Норвегії. Сам завод проіснував до 1988 р. та виконував роль частини ГЕС. Після 1988 р. був переобладнаний компанією під музей промислових робітників. На даний момент він функціонує та є відкритим для відвідувачів. У 2014 р. на території музею була відкрита виставка «Герої Телемарку», більша частина якої присвячена операціям «Ганнерсайд» та «Незнайомець».[27][28]

Шведська павер-метал група «Sabaton» в своєму альбомі «Coat of Arms» видала пісню «Saboteurs» (англ. — диверсанти), яка повністю присвячена операції «Ганнерсайд» та уславлює норвезьких патріотів, що здійснили операцію з порятунку світу та стали героями Телемарку.[29]

• Важка вода (оксид дейтерію)
• Ядерна програма Німеччини
• Телемарк
• Ядерна фізика
• Ядерна зброя

• Д.Ірвинг. Ядерна зброя Третього Рейху
• І.Дамаскін. 100 великих операцій спецслужб. «Полювання за Важкою Водою»
• В.Васильцев. «Урановий проект Гітлера»