Димитріос Інглезі

Димитріос Інглезі народився близько 1770 року на острові Кефалонія. На батьківщині Димитріоса його родина була вельми шанованою, так, у формулярі від 1837 року значиться, що вони аристократи. Однак, згідно із сімейною легендою, родина Інглезі була англійського походження, а, переїхавши на Кефалонію, елінізувалася.[1] Також є відомості про те, що перший предок роду Інглезі приїхав на Іонічні острови у 1429 році.[2]

Під час російсько-турецької війни 1787—1792 років, грецький юнак, як і багато інших греків, що бажали незалежності своїй країні, у 1787 році пішов волонтерам у російську гребну флотилію, що входила до складу Російського імператорського флоту. Війну грецький мореплавець провів у Чорному морі, взявши участь у чотирьох компаніях. У той же час він брав участь у боях у 1788—1792 роках і в останньому році вийшов у відставку у чині капітан.[1]

В Одесі також відома історія про, такого собі, мічмана Антонія Глезі. Про нього згадував у своїх рапортах Григорій Потьомкін. У рапорті князя він писав про успішне розвідувальному плаванні грецького військового судна «Панагія де Дусено» під командуванням шкіпера Глезі. Вийшовши з Севастополя, Глезі не тільки розвідав ворожий берег, а й захопив під Хаджибеєм[3] велике вороже судно. Біля Очакова корабель Глезі зазнав обстрілу і нападу турецьких кораблів, але добрався до Севастополя. Потьомкін просив корсару Антонію привласнити йому чин мічмана. Однак, сам же це звання і привласнив. А потім ще за заслуги просив імператрицю, Катерина II нагородили Глезі володимирським хрестом. 29 квітня (10 травня) 1788 року мічман, курсуючи біля Румелійського узбережжя, захопив два турецьких судна. Одне судно з бакалійними товарами призвів до Севастополя, а друге потопив. Незабаром прохання Потьомкіна було задоволено, і мічман Глез був нагороджений Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира. У жовтні 1788 року Глезі у чині капітана у розвідці гирла Дністра та Дунаю, а також у пошуках загубленого корабля «Корсар». Звідки він взявся і яка його подальша доля — невідомо.

Деякі одеські краєзнавці ототожнюють Антонія Глезі з Димитріосом Інглезі, зважаючи на схожість прізвищ і можливу помилку у документах. Щодо розбіжності імен, деякі краєзнавці вбачають у цьому провину або ж самого Потьомкіна, або ж помилку того, хто доповідав йому. Вважається, що після цього Глезі (або ж Інглезі) залишив військову службу та влаштувався в Одесі.[4]

Після відставки з флоту, моряк переїхав до міста Одеси, що входило тоді до складу Херсонської губернії, Російської імперії і став купцем. На початку 1800-х років Димитріос Інглезі був вже доволі відомим одеським діячем. Так, у 1805 році, градоначальник міста, Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє дав доручення відставному капітану на те, щоб останній найняв купецькі судна для перевезення військ та їжі у Корфу. Це завдання герцога молодий купець виконав, при тому витративши близько 10 тисяч нідерландських гульденів. Згодом Інглезі також активно брав участь у житті міста, був членом місцевого комерційного суду. Також відомо, що купець витратив близько 20 тисяч на побудову церкви при міському шпиталі. А у 1812 році, під час епідемії чуми у місті він був комісаром у шістьох кварталах Одеси. Тоді ж він на власні кошти закуповував їжу і на власних судах доставляв її до Одеси та роздавав жителям. Зокрема, й за ці заслуги Димитріоса Інглезі не тільки було обрано міським головою у 1818 році, а ще й нагороджено Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня.

У 1820-х роках Інглезі вже мав великий експортний будинок у місті. На посаді міського голови грек пробув усього три роки з 1818 до 1821 року. Однак, і надалі брав участь у житті міста. Так, він брав участь у комісії, яка займалась забезпеченням у місті торгового режиму «порто-франко», який діяв в Одесі сорок років. Окрім того, він також відповідав за закупівлі хлібу, як і у 1812 році, у період нової епідемії чуми 1829 року, епідемії холери 1830 року, а також голоду 1833 року.[1] У 1836 році обіг цього підприємства становив близько 1-2 мільйонів рублів.[5] У 1844 році деякі греки Одеси, зокрема, Іоанн Амвросіу, Александр Маврос, Александр Кумбарі, Димитріос Інглезі, Григоріос Маразлі-старший та Спиридон Біязі-Мавро були нагороджені найвищою грецькою нагородою — Великим хрестом ордену Спасителя.[6]

Останні роки Димитріос Інглезі прожив в Одесі, де й помер 30 квітня (12 травня) 1846 у віці 75 років[5] (за іншими даними 1 травня (13 травня) 1846 року[1]).

Був похований на Першому Християнському цвинтарі.[7] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Інглезі відсутні.[8]