Димитріос Інглезі
Димитрі́ос Інглезі́ (грец. Δημήτριος Ιγγλέσης, русифіковане — Дмитро́ Спиридо́нович Інглезі́ (рос. Дмитрий Спиридонович Инглези), відомий також, як Анто́ній Гле́зі; нар. 1770, о. Кефалонія, Іонічні острови, Османська імперія — пом. 30 квітня (12 травня) 1846, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — мореплавець і купець Російської імперії грецького аристократичного походження. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787—1792 років, а після відставки з флоту у звані капітана переїхав до одного з причорноморських міст — Одеси. Там він прославився, як меценат і купець 1-ї гільдії, був членом Одеського комерційного суду, а також міським головою у 1818—1821 роках.
Димитріос Інглезі Δημήτριος Ιγγλέσης
| |||
| |||
---|---|---|---|
1818 — 1821 | |||
Губернатор: | Арман Шарль де Сен-Прі | ||
Попередник: | Яків Протасов | ||
Наступник: | Іван Амвросій | ||
Народження: |
1770 о. Кефалонія, Османська імперія | ||
Смерть: |
30 квітня (12 травня) 1846 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія | ||
Поховання: | Перший Християнський цвинтар | ||
Національність: | грек | ||
Рід: | Інглезі | ||
Шлюб: | Катерина Зоєвна | ||
Діти: | донька та п'ять синів | ||
Військова служба | |||
Роки служби: | 1787–1792 | ||
Приналежність: | ![]() | ||
Звання: | Капітан | ||
Битви: | Російсько-турецька війна (1787—1792) | ||
Нагороди: |
Кавалер Великого хреста ордену Спасителя, кавалер Імператорського ордену Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня.
Життєпис
Перші роки
Димитріос Інглезі народився близько 1770 року на острові Кефалонія. На батьківщині Димитріоса його родина була вельми шанованою, так, у формулярі від 1837 року значиться, що вони аристократи. Однак, згідно із сімейною легендою, родина Інглезі була англійського походження, а, переїхавши на Кефалонію, елінізувалася.[1] Також є відомості про те, що перший предок роду Інглезі приїхав на Іонічні острови у 1429 році.[2]
Російсько-турецька
Під час російсько-турецької війни 1787—1792 років, грецький юнак, як і багато інших греків, що бажали незалежності своїй країні, у 1787 році пішов волонтерам у російську гребну флотилію, що входила до складу Російського імператорського флоту. Війну грецький мореплавець провів у Чорному морі, взявши участь у чотирьох компаніях. У той же час він брав участь у боях у 1788—1792 роках і в останньому році вийшов у відставку у чині капітан.[1]
В Одесі також відома історія про, такого собі, мічмана Антонія Глезі. Про нього згадував у своїх рапортах Григорій Потьомкін. У рапорті князя він писав про успішне розвідувальному плаванні грецького військового судна «Панагія де Дусено» під командуванням шкіпера Глезі. Вийшовши з Севастополя, Глезі не тільки розвідав ворожий берег, а й захопив під Хаджибеєм[3] велике вороже судно. Біля Очакова корабель Глезі зазнав обстрілу і нападу турецьких кораблів, але добрався до Севастополя. Потьомкін просив корсару Антонію привласнити йому чин мічмана. Однак, сам же це звання і привласнив. А потім ще за заслуги просив імператрицю, Катерина II нагородили Глезі володимирським хрестом. 29 квітня (10 травня) 1788 року мічман, курсуючи біля Румелійського узбережжя, захопив два турецьких судна. Одне судно з бакалійними товарами призвів до Севастополя, а друге потопив. Незабаром прохання Потьомкіна було задоволено, і мічман Глез був нагороджений Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира. У жовтні 1788 року Глезі у чині капітана у розвідці гирла Дністра та Дунаю, а також у пошуках загубленого корабля «Корсар». Звідки він взявся і яка його подальша доля — невідомо.
Деякі одеські краєзнавці ототожнюють Антонія Глезі з Димитріосом Інглезі, зважаючи на схожість прізвищ і можливу помилку у документах. Щодо розбіжності імен, деякі краєзнавці вбачають у цьому провину або ж самого Потьомкіна, або ж помилку того, хто доповідав йому. Вважається, що після цього Глезі (або ж Інглезі) залишив військову службу та влаштувався в Одесі.[4]
Одеса
Після відставки з флоту, моряк переїхав до міста Одеси, що входило тоді до складу Херсонської губернії, Російської імперії і став купцем. На початку 1800-х років Димитріос Інглезі був вже доволі відомим одеським діячем. Так, у 1805 році, градоначальник міста, Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє дав доручення відставному капітану на те, щоб останній найняв купецькі судна для перевезення військ та їжі у Корфу. Це завдання герцога молодий купець виконав, при тому витративши близько 10 тисяч нідерландських гульденів. Згодом Інглезі також активно брав участь у житті міста, був членом місцевого комерційного суду. Також відомо, що купець витратив близько 20 тисяч на побудову церкви при міському шпиталі. А у 1812 році, під час епідемії чуми у місті він був комісаром у шістьох кварталах Одеси. Тоді ж він на власні кошти закуповував їжу і на власних судах доставляв її до Одеси та роздавав жителям. Зокрема, й за ці заслуги Димитріоса Інглезі не тільки було обрано міським головою у 1818 році, а ще й нагороджено Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня.
У 1820-х роках Інглезі вже мав великий експортний будинок у місті. На посаді міського голови грек пробув усього три роки з 1818 до 1821 року. Однак, і надалі брав участь у житті міста. Так, він брав участь у комісії, яка займалась забезпеченням у місті торгового режиму «порто-франко», який діяв в Одесі сорок років. Окрім того, він також відповідав за закупівлі хлібу, як і у 1812 році, у період нової епідемії чуми 1829 року, епідемії холери 1830 року, а також голоду 1833 року.[1] У 1836 році обіг цього підприємства становив близько 1-2 мільйонів рублів.[5] У 1844 році деякі греки Одеси, зокрема, Іоанн Амвросіу, Александр Маврос, Александр Кумбарі, Димитріос Інглезі, Григоріос Маразлі-старший та Спиридон Біязі-Мавро були нагороджені найвищою грецькою нагородою — Великим хрестом ордену Спасителя.[6]
Останні роки Димитріос Інглезі прожив в Одесі, де й помер 30 квітня (12 травня) 1846 у віці 75 років[5] (за іншими даними 1 травня (13 травня) 1846 року[1]).
Був похований на Першому Християнському цвинтарі.[7] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Інглезі відсутні.[8]
Нагороди та почесні звання
- Орден Святого Володимира 4-го ступеня (Російська імперія)[1]
- Орден Спасителя Великий хрест (1944, Греція)[6]
Родина та особисте життя
Як і інший міський голова, Іван Амвросій, Димитріос Інглезі володів доволі великим будинком на тодішньому Грецькому базарі Одеси, зверненим і до Красного провулку, поблизу вулиці Поліцейської (нині вулиця Буніна).[5] Його дружина, Катерина Зоєвна, була членом Одеського жіночого товариства піклування про бідних, очолюваного графинею Єлизаветою Воронцовою. У метричних книгах значаться діти подружжя Інглезі: Спиридон (нар. 1816), Анна (нар. 1819), Дмитро (нар. 1820), Іоанн (нар. 1831), Арістід (нар. 1834). Був ще син, Микола, досить відома в подальшому фігура в одеському суспільстві, який помер на початку 1874 року.[5] Згодом, дочка Димитріоса, Анна, вийшла заміж за одного з одеських негоціантів, І. Мавро.[1]
Димитріос Інглезі був шляхетного походження і його рід, відповідно мав свій особистий герб. Однак, відомий одеський історик, Олексій Маркевич, під час дослідження біографії Інглезі знайшов два герби.
![]() |
…въ желтомъ полҍ съ лҍвой стороны солнце съ человҍческимъ лицомъ, а подъ нимъ что-то въ родҍ трехъ звҍздъ; съ правой стороны рука съ обращеннымъ вверхъ мечемъ. Надъ гербомъ корона, а внизу герба бҍлый крастъ въ красномъ ободкҍ… …второй гербъ нҍсколько отличенный отъ перваго: рука съ мечомъ посрединҍ, справа корона, звҍзды совершенно внизу. Ни короны сверху, ни бҍлаго креста снизу нҍтъ… | ![]() |
Вшанування пам'яті
19 травня 2016 року відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», та згідно розпорядження № 298/А-2016 від 19 травня 2016 Одеської обласної державної адміністрації, вулиця 25-ї Чапаєвської дивізії Одеси була перейменована на честь Димитріоса Інглезі.[9]
Примітки
- Маркевич А. Дмитрій Спиридоновичъ Инглези // Записки Одесского общества истории и древностей. — 1900. — Т. XXII, вип. № 3. — С. 35—26. (рос. дореф.)
- Маркевич А. Къ замҍткҍ о Д. С. Инглези // Записки Одесского общества истории и древностей. — 1900. — Т. XXII, вип. № 3. — С. 37. (рос. дореф.)
- У ході війни місто було захоплене російськими військами та чорноморськими козаками, після чого за умовами Ясського мирного договору було включене до Російської імперії, де згодом перейменоване на «Одесу».
- Пономаренко Н. (25-08-2013). Сражения в лимане 1787-1789 годов. Часть 2. «Мой мичман Глези». bazar.nikolaev.ua (рос.).
- Дмитрий Спиридонович Инглези. misto.odessa.ua (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 28 травня 2013.
- Константинов В. Восстань, о, Греция! // Эллады славные сыны. (рос.)
- Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (рос.). Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 15 квітня 2011.
- Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)
- Саакашвили переименовал одесский проспект Жукова в честь Небесной сотни, а улицу Красных Зорь — в Бернардацци. dumskaya.net. Процитовано 26 травня 2016.
Посилання
- Дмитрий Спиридонович Инглези. misto.odessa.ua (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 28 травня 2013.
- Пономаренко Н. (25-08-2013). Сражения в лимане 1787-1789 годов. Часть 2. «Мой мичман Глези». bazar.nikolaev.ua (рос.).
Література та джерела
- Маркевич А. Дмитрій Спиридоновичъ Инглези // Записки Одесского общества истории и древностей. — 1900. — Т. XXII, вип. № 3. — С. 35—26. (рос. дореф.)
- Маркевич А. Къ замҍткҍ о Д. С. Инглези // Записки Одесского общества истории и древностей. — 1900. — Т. XXII, вип. № 3. — С. 37. (рос. дореф.)