Дороманське мистецтво та архітектура

Образ Св. Марка з Євангеліє Еббона, приклад каролінзьких ілюстрацій

Каролінзьке мистецтво охоплює період приблизно 120 років між 780 та 900 роками, час правління Карла Великого та його прямих нащадків, відомий як Каролінзьке відродження. Хоча воно тривало короткий період, воно був дуже впливове, вперше поєднавши класичні форми давньоримського мистецтва з інноваційними новими формами, як наприклад натуралістичні контурні малюнки фігур. Каролінзькі церкви були переважно базиліками, як і раннєхристиянські церкви Риму, та як правило мали вестверки, які вважаються попередниками західних фасадів wсередньовічних соборів. Оригінальний вестверк зберігся до нашого часу в абатстві Корвей, побудованому в 885 році.

Після досить хаотичного періоду після Каролінгів, нова Саксонська династія відновила імперське мистецтво приблизно з 950 році, продовжуючи та розвиваючи цей стиль у новому оттонському мистецтві.

Германьське дороманське мистецтво протягом періоду у 120 років між 936 та 1056 рр. називається оттонським мистецтвом за ім'ям трьох саксонських імператорів Оттонів (Оттон I, Оттон II, та Оттон III), які правили Священною Римської імперією з 936 до 1001 р. Будівлі та об'єкти мистецтва, які створювались в цей час, поєднували традиції Пізньої Античності, Каролінгів та Візантії.

Багато об'єктів оттонського мистецтва показували бажання династії встановити візуальний зв'язок з християнськими правителями Пізньої Античності, такими як Костянтин, Теодоріх та Юстиніан, та з їхніми попередниками з династії Каролінгів, особливо з Карлом Великим.

Оттонські монастирі створювали чудові ілюміновані манускрипти, користуючись покровительством імператорів та єпископів.

Дороманська церква святого Доната в Задарі, 9-те ст.

В 7-му сторіччі хорвати, з іншими слов'янами та аварами, прийшли з Північної Європи до регіону, де живуть зараз.[3] Перші хорватські церкви були побудовані як королівські святилища, а вплив давньоримського мистецтва був найбільший у Далмації, яка була найбільш урбанізована. Поступово цей римський вплив був відкинутий та з'явилися певні спрощення та зміни успадкованих форм та навіть були створені оригінальні будівлі.

Всі будівлі (дюжина великих та сотні маленьких) були побудовані з грубо обтесаного каміння та покриті зовні товстим шаром вапнякової «шуби». Великі церкви буди видовжені, з одним або трьома навами, наприклад як у церкві Святого Спаса (хорв. Crkva Sv. Spasa) біля витоку річки Цетина, побудованої у 9-му сторіччі, або церква Святого Хреста Ніні. Найбільша та найбільш складка церква з церква з 9-го сторіччя присвячена Святому Донату у Задарі.

Вівтарні огорожа та вікна тих церков були сильно орнаментовані з прозорим неглибоким схожим на стрічку орнаментом, який має назву хорв. pleter (означає «обплетення», «заростання бур'янами»), оскільки стрічки переплітаються між собою. Мотиви цих рельєфів були взяти з давньоримського мистецтва; крім цього орнаменту, деколи з'являлись фігури з Біблії, які однак досить швидко вийшли з ужитку. Те саме трапилось і з написами глаголицею — досить швидко вони були заміщені латиною на вівтарній огорожі та архітравах старохорватських церков.

Молитовник Святого Етельвольда, англо-саксонський ілюмінований манускрипт

Англосаксонське мистецтво охоплює період від короля Альфреда (885), коли почалося відновлення англійської культури після припинення набігів вікінгів, до початку 12-го сторіччя, коли поширилось романське мистецтво. До нього існувало гіберно-саксонське острівне мистецтво, яке було результатом змішування англосаксонських та кельтських технік та мотивів, яке переважно занепало у Ірландії та Англії з початком набігів вікінгів. Англосаксонське мистецтво сьогодні переважно відоме своїми ілюмінованими манускриптами та роботою по металу (прикраси та предмети вжитку).

Після падіння імперії Каролінгів, Франція поділилася на ряд феодальних провінцій. За відсутності імперського покровительства, французьке мистецтво 10-11-го сторіч локалізувалось довкола великих монастирів та не мало складності та вишуканості придворного стилю.

Численні регіональні стилі розвинулись в залежності від того, які ілюміновані каролінзькі манускрипти були їм доступні (для натхнення та копіювання), та наявності подорожуючих митців. Монастир Святого Бертана в Сент-Омерістав важливим центром під час абата Odbert (986—1007); в цей час був створений новий стиль на основі англосаксонських та каролінзьких форм. Розташоване неподалік від нього абатство Святого Ведаста також створило ряд робіт. У південнозахідній Франції у абатстві Святого Марціала в Ліможі, а також в Альбі, Фіжаку та Сен-Севе-де-Рюстані в Гасконі бл. 1000 року було створено цілий ряд ілюмінованих манускриптів. В Парижі свій стиль мало абатство Сен-Жермен-де-Пре.

Каплиця Святого Фрутуозо в місті Брага (Португалія).

Першим стилем дороманського мистецтва в Іспанії та Португалії було вестготське мистецтво, яке привнесло арки у формі підкови до пізнішої арабської архітектури Аль-Андалус та створювало прикраси.

Після вторгнення арабів на Іберійський півострів, дороманське мистецтво спочатку було обмежене кордонами королівства Астурія, єдиного християнського королівства на півострові, мистецтво якого мало вирізняльні ознаки (див. астурійське мистецтво). Мосараби, християни, які жили на території маврів в Аль-Андалусі, створили власний архітектурний стиль та стиль ілюмінування манускриптів, — мосарабське мистецтво.

Найкраще збереженим монументом вестготів в Португалії є каплиця Святого Фрутуозо в місті Брага.

У Південній Італії відбувалось змішування візантійської, арабської та норманської культур, а на півночі Італії переважно домінувала культура Каролінгів. Сицилійські нормани замовляли оздоблення своїх церков у візантійських майстерень, що видно, наприклад, у кафедральних соборах Монреале та Чефалу, де збереглися повні іконографічні програми мозаїки. В цей період були створені ряд важливих фресок та ілюмінованих манускриптів.

• Мавзолей Теодоріха в Равенні
• Баптистерії у французькому Провансі: Фрежусі, Венаску, Р'є, Екс-ан-Провансі

• Баптистерій Сен-Жан (Пуатьє)
• Крипта Св. Павла в Жуаррі
• Баптистерій церкви у Венаску

• Санта Марія ін Валле/Чивідале-дель-Фріулі (також відома як італ. Tempietto Longobardo), Італія
• Капітелі та фрагменти в Sant'Eusebio та Санта Марія делле Качче в Павії, Італія

• Райхенау (монастир)
• Надбрамна зала в Лорші
• Палацова капела в Аахені, Німеччина
• Вестверк монастирської церкви абатства Корвей
• Церква Святого Михайла (Фулда), Німеччина
• Ораторій в Жерміньї-де-Пре, Франція
• Церква Святого Йохана (Майнц), Німеччина
• Церква Святого Юстіна в районі Хьохст Франкфурта-на-Майні, Німеччина
• Базиліка Айнгарда (Штейнбах) в Оденвальді, Німеччина
• Базиліка Айнгарда (Зелігенштадт), Німеччина
• Бенедиктинській монастир Святого Іоанна, Мюстаїр, Швейцарія
• План святого Галла — це каролінзький малюнок бенедиктинського «ідеального» монастиря, який вплинув на всю наступну монастирську архітектуру. З 2013 року на півдні Німеччина розпочався проект Campus Galli — спроба реалізувати план у натурі.

Найважливіші будівлі:

• Церква Святого Михайла (Гільдесгайм), Німеччина
• Церква Святого Пантелеймона (Кельн), Німеччина
• Монастирська церква Св. Кіріякуса (Гернроде) та крипта Віпертікірхе в Кведлінбурзі, Німеччина
• Східна сторона Майнцького собору, Німеччина
• Вестверк Ессенського собору, Німеччина

Йдеться про будівлі королівства Астурія, християнської держави — наступника Вестготського королівства у північній частині Іспанії (718—910 рр.).

• Церква Сан-Сальвадор-де-Вальдедіос (893 р.) біля Вільявісьйоса
• Церква Сан Мігель де Лільо (848 р.) та королівський палац, пізніше церква Санта Марія дель Наранко (848) біля Ов'єдо (Світова спадщина ЮНЕСКО[4])
• Сант'янес де Правіа (між 774 та 783 рр.) біля Правія

• Церква святого Доната
• Церква Святого Хреста (Нін)