Друга битва за Ель-Аламейн

Друга битва за Ель-Аламейн (англ. Second Battle of El Alamein) — вирішальна битва кампанії в Лівійській пустелі між британськими військами 8-ї армії генерал-лейтенанта Б. Монтгомері та італійсько-німецькою танковою армією «Африка» генерал-фельдмаршала Е. Роммеля поблизу єгипетського міста Ель-Аламейн. Під час тривалої битви в період з 23 жовтня по 11 листопада 1942 року військам Роммеля вперше за усю Північно-Африканську кампанію Другої світової війни була завдана серйозна поразка, яка ознаменувала крах подальших планів гітлерівського командування з окупації Єгипту та вторгнення до Близького Сходу.

Друга битва за Ель-Аламейн
Second Battle of El Alamein
Кампанія в Лівійській пустелі
Північно-Африканська кампанія
9-а австралійська піхотна дивізія в атаці біля Ель-Аламейна. 24 жовтня 1942

9-а австралійська піхотна дивізія в атаці біля Ель-Аламейна. 24 жовтня 1942
Дата: 23 жовтня — 11 листопада 1942
Місце: Ель-Аламейн, Єгипет
Результат: Рішуча перемога британців та їх союзників, поворотний пункт у Північно-Африканській кампанії
Сторони
Союзники:

Британська імперія:
*  Велика Британія
*  Австралія
*  Нова Зеландія
* Південна Африка
* Британська Індія
Вільна Франція
Королівство Греція

 Країни Осі:
Королівство Італія
* Італійська Лівія
 Третій Рейх
Командувачі
Александер Гаролд

Бернард Монтгомері

 Ервін Роммель
Георг Штуммепом.
Етторе Бастіко
Військові формування
8-а англійська армія:
* X корпус
* XIII корпус
* XXX корпус		 Танкова армія «Африка»
* німецький корпус «Африка»
* X італійський моторизований корпус
* XX італійський моторизований корпус
* XXI італійський моторизований корпус
Люфтваффе
Військові сили
195 000 о/с[1][2]
1 029 танків [nb 1]
435 бронемашин[1]
730[nb 2] — 750 літаків (530 в бойовій готовності)[nb 3]
892[6] — 908 артилерійських систем[1]
1 451 протитанкова гармата[1][nb 4]		 116 000 о/с[8][nb 5]
547 танків[nb 6]
192 бронемашин[1]
770[4] — 900 літаків (480 боєготових)[nb 7]
552 артилерійські системи[11]
496 протитанкових гармат[nb 8] — 1,063[11]
Втрати
13 560 загальні втрати[nb 9]
332[13] — ~500 танків[nb 10]
111 гармат[12]
97 літаків[nb 11]		 30 542 загальні втрати[nb 12]
~500 танків[nb 13]
254 гармат[nb 14]
84 літаків[nb 15]

Передісторія

Попри значну чисельну перевагу у людських ресурсах і техніці, наступ, розпочатий Італією у вересні 1940 року проти британців у Єгипті, через кілька місяців закінчився ганебною поразкою і втратою Кіренаїки. Головнокомандувач італійськими військами в Північній Африці маршал Родольфо Граціані був відсторонений від командування, відправлений у відставку і відданий під суд. Щоб досягнути поставленої стратегічної мети — взяти під контроль Суецький канал, Німеччині довелось перекидати до Лівії власні війська, з яких 16 лютого 1941 року було сформовано італо-німецький танковий Африканський корпус під началом генерал-лейтенанта Ервіна Роммеля, одного з кращих командирів часів французької кампанії.

Вже до середини квітня 1941 року Роммелю вдалось стабілізувати фронт і в Тобруці (Лівія) взяти в облогу велике британське угруповування, яке він утримував до листопада. Змушений все ж відступити після прибуття для допомоги обложеним великих сил, Роммель перегрупував свої війська і в кінці січня 1942 року захопив Бенгазі, 21 червня нищівно розбив 8-у армію Клода Окінлека біля Газали й того ж дня з другої спроби взяв Торбук, де у полон потрапило 32 тисячі британців. Не даючи супротивнику оговтатись, Африканський корпус стрімким маршем увійшов на територію Єгипту, де був зупинений лише біля Ель-Аламейна, що за сотню кілометрів від Олександрії.

Хід битви

Після битви під Алан-ель-Хайфа, генерал Монтгомері вирішує не дати можливість контрнаступу супротивнику. У нього були інші плани, але Черчилль дає наказ швидко наступати на німецько-італійські війська. Монтгомері вважав, що потрібно фізично і морально готувати бійців, тільки він міг сказати коли вони будуть готові до наступу. У своїх частинах він вводить програму суворої фізичної підготовки.

Місяці війни в пустелі не минають для солдатів безслідно, кількість хворих солдатів армії Роммеля втричі більше ніж аналогічне число в армії генерала Монтгомері. Через дизентерію вмирають бійці, вона підкосила здоров'я Роммеля. 300 танків Шерман США відсилає на допомогу Монтромері. Британського війська і танків вдвічі більше ніж німецько-італійських. Бачачи перевагу супротивника Роммель вирішує змінити тактику наступу на оборону. І тоді території, які утворилися між німецько-італійськими та британськими військами, він вирішує замінувати. Тоді Монтгомері вирішує, що потрібно створити ілюзію, ніби він наступатиме з півдня, але насправді більшість свого війська він відправить на північ. І тоді він звертається по допомогу до відомого ілюзіоніста довоєнних часів — Маскелайн. Ілюзіоніст вирішує замаскувати танки під продовольчі машини.

23 жовтня 1942 року Монтгомері починає несподіваний артилерійський наступ. Потім Монтгомері наказав саперам розчистити два коридори по 7 метрів, щоб змогли проїхати танки і потім почати бій з армією Роммеля. І тоді ж британські війська починають наступ з півночі. Але танки Шерман зазнають поразки в 7-метрових коридорах, через те, що вони швидко горіли. І тоді Монтгомері віршує вернути танки з мінних коридорів і відправити частину війська вздовж узбережжя. Роммель цього не очікував, в нього продовольчий запас закінчується, а бензину вистачить тільки на те, щоб відбити атаку з півночі. І це і стало причиною поразки німецько-італійських військ.

11 листопада 1942 року 8-а армія під проводом Монтгомері деблокувала Тобрук, втрачений півроку перед тим, 20 листопада визволила Бенгазі, 25 грудня — Сірт, 23 січня 1943 року — Триполі, змусивши армію Роммеля відступити у Французький Туніс.

Успішні дії американців, які ще 8 листопада висадились в Марокко і Алжирі, поставили Африканський корпус Роммеля перед небезпекою повного оточення. Роммелю вдалось 19 лютого завдати їм поразки у бою на перевалі Кассерін, що в Атлаських горах, однак стратегічного успіху це не принесло. Щоб врятувати армію, 9 березня він вилетів у ставку Гітлера під Вінницею, але дозволу на евакуацію в Європу не отримав. Усунутого від участі в африканській кампанії Роммеля замінив генерал Ганс-Юрген фон Арнім, який після двох місяців боїв був заблокований з суші і моря, й 12 травня 1943 року капітулював, здавшись у полон з усім 275-тисячним німецько-італійським угруповуванням.

Причини поразки німецько-італійських сил
  • Перевага в кількості військ
  • Швидший спосіб переливання крові британським солдатам
  • Правила гігієни в британських частинах

Див. також

Література
  • Barr, Niall (2005) [2004]. Pendulum of War: The Three Battles of El Alamein. Woodstock, NY: Overlook Press. ISBN 978-1-58567-738-2.
  • Bierman, John; Smith, Colin (2003) [2002]. War without hate: the desert campaign of 1940–1943 (вид. New). New York: Penguin Books. ISBN 978-0-14-200394-7.
  • Buffetaut, Yves (1995). Operation Supercharge-La seconde bataille d'El Alamein (French). Paris: Histoire Et Collections.
  • Carver, Field Marshal Lord (2000) [1962]. El Alamein (вид. New). Ware, Herts. UK: Wordsworth Editions. ISBN 978-1-84022-220-3.
  • Clifford, Alexander (1943). Three against Rommel. London: George G. Harrap.
  • Latimer, Jon (2002). Alamein. London: John Murray. ISBN 978-0-7195-6203-7.
  • Playfair, Major-General I.S.O.; and Molony, Brigadier C.J.C.; with Flynn R.N., Captain F.C. & Gleave, Group Captain T.P. (2004) [1st. pub. HMSO 1966]. Butler, J.R.M. ed. The Mediterranean and Middle East, Volume IV: The Destruction of the Axis Forces in Africa. History of the Second World War United Kingdom Military Series. Uckfield, UK: Naval & Military Press. ISBN 1-84574-068-8.
  • Lucas-Phillips, C.E. (1962). Alamein. London: Heinemann. OCLC 3510044.
  • Lucas, James Sydney (1983). War in the Desert: The Eighth Army at El Alamein. Beaufort Books.
  • Rommel, Erwin; with Basil Liddell-Hart (1982) [1953]. The Rommel Papers. New York: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-80157-0.
  • Watson, Bruce Allen (2007) [1999]. Exit Rommel: The Tunisian Campaign, 1942–43. Mechanicsburg PA: Stackpole. ISBN 0-8117-3381-5.
  • Ланнуа, Ф. де Африканский корпус: Ливийско-Египетская кампания (1941—1943) М.: ACT, 2008. ISBN 978-5-17-052152-4, 978-5-9713-9547-8
  • Битва под Эль-Аламейном. Поражение танковой армии Роммеля в Северной Африке: Майкл Карвер — Москва, Центрполиграф, 2003 г.- 288 с.

Посилання

Відео

Примітки
Коментарі
  1. 1 029 танків було готово до бою перед початком битви, з них: 170 M3 Grant та 252 новітніх американських M4 Sherman середніх, 216 Crusader II та 78 Crusader III крейсерських танків, 119 M3 Stuart легких танків та 194 піхотних танків Valentine. В резерву знаходилось ще 200 танків, в готовності діяти за викликом та замінювати техніку, що виходитимете зі строю; також близько 1 000 танків знаходилося в різній ступені ремонту, відновлення та модифікації на початок битви.[3]
  2. Безпосередню підтримку передової здійснювали 420 винищувачів, з яких лише 50 були Supermarine Spitfire й майже половина Hawker Hurricane.[4]
  3. Ці дані виключають 54 військово-транспортних літака.[5]
  4. З яких, 554 були 40-мм протитанкові гармати QF 2 та 849 були 57-мм протитанкові гармати QF 6-pounder.[7]
  5. Плейфейр оцінює загальну чисельність в 104 000 о/с, з яких 54 000 були італійці та 50 000 німці, в тому числі 19-а зенітна дивізія та парашутна бригада «Рамке», що підпорядковувалися Люфтваффе. Додатково в Північній Африці знаходилося приблизно 77 000 італійців, котрі не входили до складу танкової армії Роммеля.[1]
  6. 249 німецьких та 298 італійських танків. Розподілялися наступним чином: 31 Panzer II, 85 Panzer III (з короткою 50-мм гарматою), 88 Panzer III (з довгою 50-мм гарматою), 8 Panzer IV (з короткою 75-мм гарматою), 30 Panzer IV (з довгою 75-мм гарматою), 7 командирських танків, 278 танків типу M13/40 та 20 італійських легких танків. Решта 23 німецьких танків, що знаходилися в стадії ремонту, були виключені зі списку.[9]
  7. 275 німецьких ((150 боєготових), в тому числі 80 пікіруючих бомбардувальники та 400 італійських (200 боєготових) літаків. Додатково було 225 (130 боєготових) німецьких бомбардувальників, що базувалися на аеродроми Італії та Греції. Також було 300 німецьких та італійських транспортних літаків, що були виключені із загального списку авіації.[10]
  8. 68 "7.65 cm" (в джерелі можливо названа 7.62 cm PaK 36(r) протитанкових гармат, 290 50mm Pak 38 протитанкових гармат, 88-мм зенітних гармат FlaK 37/41.[7]
  9. 2 350 загиблих, 8 950 поранених та 2 260 зниклих безвісти. 58% від загальних втрат були британці, 22% австралійці, 10% новозеландці, 6% південні африканці, 1% індійці та 3% представники інших країн союзників.[12]
  10. близько 500 танків було виведено з ладу під час битви, однак переважна більшість була відновлена і до кінця боїв 300 з них повернулася до строю.[12]
  11. 77 британських та 20 американських літаків.[12]
  12. Барр пояснює, дані за втрати "що вказуються за танкову армію «Африка» можуть бути тільки приблизними, через те, що в той час німецько-італійські війська хаотично відступали й підтвердження цих даних немає. За британськими приблизними оцінками, німецькі втрати становили: 1 149 загиблих, 3 886 поранених та 8 050 військовополонених. Італійські втрати оцінюються як 971 загиблих, 933 поранених та 15 552 захоплених в полон. До 11 листопада 1942 загальна чисельність військовополонених з військ країн Осі становила до 30 000 чоловік, більшість з яких була захоплена в ході переслідування."[14]
  13. На 4 листопада лише 36 танків з 249 німецьких танків, що вступили в битву лишилося в строю. З 278 італійських танків половина була втрачена. Більшість італійських танків, що вцілила врешті-решт була знищена під час боїв з британською 7-ою бронетанковою дивізією.[15]
  14. Барр свідчить про загальну чисельність втрат, не поділяючи це на втрати серед німецьких та італійських артилерійських систем.[14]
  15. 64 німецьких та 20 італійських літаків.[12]
Примітки
  1. Playfair, p. 30
  2. За іншими даними 220 000 о/с
  3. Playfair, p. 9
  4. Barr, p. 304
  5. Playfair, Major-General I.S.O. The Mediterranean and Middle East, Volume IV: The Destruction of the Axis Forces in Africa.р.3
  6. Barr, Niall Pendulum of War: The Three Battles of El Alamein. — Woodstock, NY: Overlook Press, 2005. р.304
  7. Playfair, p. 10
  8. Buffetaut, p. 95
  9. Playfair, pp. 9–11
  10. Playfair, p. 3
  11. Barr, p. 276
  12. Playfair, p. 78
  13. Barr, р.404
  14. Barr, p.404
  15. Playfair, pp. 78–79
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.