Друга громадянська війна в Ліберії

У першій половини 1999 збройні повстанські угруповання почали вторгнення на територію країни з сусідньої Гвінеї[3]. Гвінея активно підтримувала ці угруповання, ставши головним джерелом військової та фінансової допомоги повстанцям. До липня 2000 року ці групи утворили угруповання «Об'єднані ліберійці за примирення і демократію» (ОЛПД) (англ. «Liberians United for Reconciliation and Democracy» (LURD)) на чолі з Секо Конне. Проти повстанців Тейлор залучив деяке число іррегулярних військ (в основному колишніх членів свого угрупування «Національний патріотичний фронт Ліберії» (англ. National Patriotic Front of Liberia (NPFL))), армію і спеціалізовані підрозділи (Анти-терористична група).

Ліберія була втягнута у складний тристоронній конфлікт з сусідніми Сьєрра-Леоне та Гвінеєю. Президент Ліберії Тейлор активно підтримував повстанські угруповання в Сьєрра-Леоне у громадянській війні[4]. У відповідь на це Сьєрра-Леоне і Гвінея підтримували повстанські угруповання, які боролися проти Тейлора. У результаті цього світове співтовариство звинуватило Тейлора у підтримці сьєрра-леонських повстанців. У січні 2001 року Рада Безпеки ООН ввела проти Ліберії санкції; при цьому в доповіді ООН повідомлялося, що Тейлор «як і раніше підживлює конфлікт в Сьєрра-Леоне», поставляючи повстанцям зброю в обмін на алмази[5].

У результаті міжнародних санкцій і допомоги з боку Гвінеї та Сьєрра-Леоне ліберійські повстанці почали тіснити урядові війська. 8 лютого 2002 року Тейлор оголосив про введення в Ліберії надзвичайного стану[6]. У середині лютого 2002 року підрозділи LURD підійшли до столиці Монровії на відстань у 44 кілометри. Повстанці також проводили рейди проти урядових сил у південно-західній частині країни. За першу половину 2002 року повстанці здійснили рейди в Бомі, Бонг, Монтсеррадо і встановили контроль над багатьма населеними пунктами в цих графствах. У вересні 2002 року після того як урядовим військам вдалося відбити місто Бополу надзвичайний стан було скасовано.

На початку 2003 року в південну частину країни з Кот-д'Івуару вторглося озброєне угрупування «Рух за демократію в Ліберії» (англ. «Movement for Democracy in Liberia» (MODEL)). Це призвело до того, що ліберійський уряд контролював тільки 1/3 частину країни. Незважаючи на тимчасові невдачі, LURD контролювало північну частину Ліберії та загрожувало столиці. У березні 2003 року повстанці почали наступ на столицю, яку контролювали сили Тейлора.

Загострення обстановки в Ліберії призвело до скликання мирної конференції під головуванням президента Гани і глави ЕКОВАС Джона Куфуора. У травні 2003 року Рада безпеки ООН продовжила і розширила дію санкцій, а 4 червня Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне видав міжнародний ордер на арешт Тейлора, назвавши його військовим злочинцем і звинувативши в масових вбивствах і тортурах мирних жителів у Сьєрра-Леоне, а також за захоплення заручників, зґвалтування і сексуальне рабство[5]. 3 липня президент США Джордж Буш закликав Тейлора піти у відставку[7]. 18 липня 2003 року підрозділи повстанців почали облогу Монровії. Артилерійські обстріли міста призвели до загибелі мирних жителів і появи великої кількості біженців. 19 липня загони LURD піддали масованому артилерійському обстрілу північно-західні околиці столиці, захопили стратегічно важливий міст Сент-Пол і розгорнули запеклі бої з урядовими військами в районі морського порту[8]. Увечері 28 липня «Рух за демократію в Ліберії» (MODEL) захопила другий за величиною місто країни Б'юкенен[9].

У 2002 році Лейма Гбові організувала масовий рух ліберійських жінок за мир. Він почався з невеликої групи жінок, що молилися і співали на рибному ринку. З часом до руху долучалось все більше християнок і мусульманок Монровії. Під керівництвом Гбові руху вдалося добитися зустрічі з Тейлором і домогтися від нього обіцянки бути присутнім на мирних переговорах у Гані[10]

29 липня 2003 року LURD оголосило про припинення вогню[11]. В цей же час під егідою ЕКОВАС в країну були введені нігерійські миротворці[12]. 10 серпня 2003 року президент Тейлор звернувся по радіо до співвітчизників, закінчивши промову словами: «Дасть Бог, я ще повернуся»[13]. 11 серпня напередодні підписання мирної угоди Тейлор вийшов у відставку і втік до Нігерії, де йому надали політичний притулок.

Морські піхотинці США, які висадилися в порту Монровії на острові Бушрод 15 серпня 2003 року

14 серпня повстанці зняли облогу Монровії. У період облоги столиці з 18 липня по 14 серпня було вбито близько 1000 чоловік. 200 американських військовослужбовців висадилися в столиці для підтримки нігерійських миротворців і наведення післявоєнного порядку. 14 жовтня 2003 року було створено Тимчасовий уряд, який контролював лише 20 % території країни.