Дунайська флотилія (Угорщина)

Після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні кораблі її колишньої Дунайської флотилії здебільшого залишилися на території Угорщини. Відповідно до одного з останніх імператорських указів, кораблі флоту переходили під контроль ради південних слов'ян, а кораблі Дунайської флотилії передавалися Угорщині. Кораблі брали участь у бойових діях Угорської радянської республіки навесні-влітку 1919 року, після чого потрапили до рук окупаційних сил.

Згідно з підписаним в Тріаноні в 1920 році мирним договором Угорщини було дозволено тримати на Дунаї обмежені сили з 20 суден водотоннажністю не більше 130 т. З кораблів імперії угорцям дісталися канонерські човни «Чука», «Вельс», «Віза» і «Лагс», три колишніх російських бронекатери, захоплені австро-угорцями в Одесі у 1918 році, а також монітори «Шамош» і «Лейта» з умовою використання останніх в якості цивільних суден. Інші кораблі були передані Австрії, Чехословаччини, Югославії, Румунії. Для використання угорці обрали лише «Сегед» (колишній «Вельс»), «Дебрецен» (колишній «Лагс») і «Кечкемет» (колишній «Віза»), інші були роззброєні під контролем союзної комісії. Почали опрацьовуватись варіанти обходу умов договору, включаючи підйом та використання затонулих суден («Мунка», «Бочка», «Янка» і ML-343, британського катера), ремонт інших судів.

1 березня 1921 року була утворена Угорська королівська військова річкова поліція (угор. Magyar Királyi Honvéd Folyamõrség), підпорядкована Міністерству внутрішніх справ; у подальшому розвиток флотилії здійснювався під прикриттям її залучення до поліцейської і митної служби на Дунаї. Особовий склад, обмежений числом 1620 осіб, приступив до тренувань. До 1922 році флотилія складалася з чотирьох канонерських човнів («Сегед», «Дебрецен», «Кечкемет» і «Шиофок» в резерві), трьох бронекатерів «Гонвед», «Гусар» та «Тюзер», двох тральщиків/мінних загороджувачів «Марош» і «Бая» (пізніше перейменована в «Хегіалья»), пароплава «Бадачонь», що використовувався в якості штабного корабля, судна постачання «Кереш», буксира «Чобанк», навчального судна «Букк». Поліцейські сили на річці і в гаванях складалися з приблизно 30 невеликих катерів.

В 1927 році в Австрії були куплені ще три колишніх австро-угорських кораблі, названих «Дьор» (колишній «Компо»), «Геделе» (колишній «Фогаш») і «Шопрон» (колишній «Штир»), в 1929 році канонерський човен «Чука» передали  австрійцям в обмін на більший «Байю» (колишній «Барш»). В цей же час флотилія була реорганізована, їй було надано мобільний протиповітряний батальйон з трьома батареями, побудована берегова інфраструктура. До 1930 року у флотилії налічувалося 96 офіцерів, 1524 матросів, до 300 цивільних осіб, 6 канонерських човнів, 3 бронекатери, 3 мінних загороджувача/тральщика.

Таке значне поповнення було заплановано наприкінці 1930-х років. В 1939 році почалося будівництво 11 катерних тральщиків типу «АМ-1» та розробка бронекатерів типу «PM 1». 15 січня 1939 року флотилія формально вийшла з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ і була передана до Міністерства оборони.

У період Югославської кампанії кораблі флотилії виставили кілька мінних загороджень на Дунаї і Тисі.

У травні 1942 року «Сегед», «Кечкемет», «Дьор», «Шопрон», PM 1 і «Тюзер» були послані в Белград. У квітні 1944 року, вже після німецької окупації, британські ВПС почали активне мінування Дунаю, і кораблі флотилії були залучені до тралення фарватерів. Тралення ускладнювалося відсутністю сучасних тральних засобів, особливо проти магнітних мін.

До вересня адмірал Хорті прийшов до висновку про необхідність виходу з війни, проте подальше оголошення перемир'я 15 жовтня 1944 року призвело до рішучої відповіді німців, які здійснили переворот. 16 жовтня командувач Дунайської угорської флотилією контр-адмірал Кальман Харді був заарештований разом зі своїм штабом. Новим командувачем став адмірал Одін Трунквальтер.

Під час боїв в Югославії німецькі та угорські річкові кораблі активно використовувалися для боротьби з югославськими партизанами в прибережних районах, а в той момент, коли Червона Армія і партизани почали штурм Белграда, німецьким і угорським судам вдалося вивезти з югославській столиці близько мільйона тонн зерна, палива, тютюну і військових матеріалів.

У битві за Будапешт кораблі флотилії активно намагалися допомогти своїм сухопутним військам. 25 листопада 1944 року угорські військові кораблі РМ 1 та «Дебрецен» вогнем підтримували контратаку 1-ї угорської кавалерійської дивізії. Проти них була розгорнута батарея протитанкових гармат (за іншими даними, кораблі вели бій з танками), яким вдалося пошкодити кораблі. Першим вийшов з бою РМ 1 — отримавши два попадання снарядів, втратив п'ять чоловік і у нього вийшла з ладу гармата. «Дебрецен» отримав пошкодження машинного відділення, був знесений вниз за течією і затонув біля о. Качаш.

Наприкінці грудня 1944 року, залишивши для оборони столиці кілька тральщиків і катерів, основні сили угорської флотилії, включаючи недобудовані PM 4 і 5 PM, відійшли до Австрії. Там урешті-решт вони здалися американським військам у травні 1945. .

8 травня 1945 року судно «Чобанк» і два тральщика, які відстали від флотилії через несправність двигунів, здалися радянським військам.

14 травня 1945 року було утворено підрозділ військових кораблів, головним завданням яких стало тралення на Дунаї і озері Балатон. Лише в 1948 році було офіційно оголошено про закінчення цієї складної роботи, але і після цього були випадки підриву кораблів («Байкал», «Демеш», «Тас»), і тралення тривало до 1951 року. Завдання боротьби з мінною загрозою визначила основний тип кораблів флотилії на всю післявоєнну історію — тральні кораблі. Якщо в перше повоєнне десятиліття і були добудовані кілька закладених раніше артилерійських катерів, то з 1980-х років тральщики залишилися єдиним класом бойових кораблів Угорщини.

Флотилія була реорганізована в полк, потім в бригаду бойових кораблів, і таке становище залишалося до 2001 року лише з перейменуванням бригади в 1991 році в Річкову військову флотилію (угор. Honvéd Folyami Flottilla).

1 липня 2001 року в результаті реорганізації було створено 1-й саперний і бойових кораблів полк (угор. MH 1. Honvéd Tűzszerész és Hadihajós Ezred) з базою в Будапешті. Кораблі зведені у 3-й субдивізион бойових кораблів. У 2011 році командиром полку був полковник Габор Хайду (угор. Gábor Hajdu).

Örnaszád — канонерський човен/патрульний катер

PM — páncélozott motorcsónak — бронекатер

PN — páncélos naszád — бронекатер KAN — könnyű ágyús naszád — артилерійський катер Aknarakó hajó — мінний загороджувач PAM — páncélozott aknász motorcsónak — броньований катерний тральщик

AM — aknász motorcsónak — катерний тральщик

AN — aknász naszád — мінний катер/катерний тральщик

FAM — fatestű aknász motorcsónak — дерев'яний катерний тральщик

Motorhajó — моторний човен, катер

CSSZ — csapatszállító motorhajó — десантний корабель

Jacht — яхта

Áruszállító motorhajó — вантажна баржа

Gőzüzemű csavaros személyhajó — гвинтовий пасажирський пароплав

Anyaghajó — судно постачання Vontatóhajó/vontató gőzhajó — буксир/паровий буксир

• Csonkaréti, Károly, Benczúr, László. Haditengerészek és Folyamörök a Dunán. Zrínyi Kiadó, Budapest, 1992
• Rene Greger. Austro-Hungarian warships of World War I. London: Allan, 1976. 192 p. ISBN 0711006237
• Tűz és víz katonái. MH 1. Honvéd Tűzszerész és Hadihajós Ezred. HM Zrínyi Média — Kommunikációs Nonprofit Közhasznú Kft., 2011[1]