Будапештська операція

Восени 1944 року Червона Армія успішно виконала завдання з розгрому німецьких військ на території Румунії і Болгарії. Крім суто військових, було досягнуто і значних політичних успіхів: радянські війська не тільки вивели ці країни з війни на боці Німеччини, а й змусили їх приєднатись до антигітлерівської коаліції. Таким чином, єдиним союзником Німеччини на європейському континенті залишалась лише Угорщина.

Радянськими військами було створено сприятливі умови для охоплення німецьких військ в Угорщини і Північній Трансильванії. 2-й Український фронт маршала Р. Я. Малиновського просувався до кордонів Угорщини з південного сходу. В районі «карпатського виступу» діяв 4-й Український фронт генерала армії І. Ю. Петрова. З півдня, на території Югославії, діяв 3-й Український фронт маршала Ф. І. Толбухіна.

Ще в серпні 1944 року при наближенні Червоної Армії до кордонів країни регент Угорщини Міклош Горті змістив пронімецький уряд Стояї, а 15 жовтня оголосив про перемир'я з СРСР. З огляду на стратегічну важливість для німецької військової промисловості угорських нафтових родовищ та покладів марганцю і бокситів вже 16 жовтня німецьке командування ініціювало в Будапешті державний переворот. Силами загону СС сина адмірала Горті було взято в заручники, а самого регента змусили передати владу лідеру партії схрещених стріл Ференцу Салаши.

Тим часом радянські війська внаслідок Дебреценської операції взяли під контроль лівобережжя Тиси та Північну Трансильванію. Політична нестабільність в країні надавала шанс на швидке виведення Угорщини з війни. З цієї причини Йосип Сталін вимагав негайного проведення наступальної операції на Будапешт. Великою мірою такий поспіх був зумовлений надто оптимістичними доповідями комісара 4-го Українського фронту Льва Мехліса про деморалізованість угорських військ. Так в особистій телеграмі Сталіну від 28 жовтня 1944 року він писав:

«…частини 1-ї угорської армії знаходяться в процесі розкладу і деморалізації. Щодня війська беруть по 1000—1500-2000 і більше полонених. 25 жовтня 1944 18-та армія взяла 2500 полонених, причому здавалися в полон цілими підрозділами …»[5]

Після цієї доповіді Сталін поцікавився у Генерального штабу, які є можливості для штурму Будапешта. Там відповіли, що найкраща позиція для удару — лівий фланг 2-го Українського фронту, оскільки військам не доведеться форсувати річки і на цій ділянці ворог мав найменшу кількість сил. О 10-й годині вечора 28 жовтня Сталін зателефонував Малиновському і, незважаючи на прохання командувача фронту надати 5 діб на підготовку, в категоричній формі наказав негайно розпочати наступальну операцію.[6]

План Будапештської операції (29 жовтня 1944 року)

28 жовтня 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування директивою № 220251[10] підтвердила усний наказ Сталіна не пізніше 29 жовтня силами 46-ї армії генерал-лейтенанта І. Т. Шльоміна і 2-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта К. В. Свиридова перейти у наступ в межиріччі Тиси та Дунаю.

Відповідно до плану операції, 46-та армія силами двох стрілецьких і одного механізованого корпусів мала завдати удар в загальному напрямку на Кечкемет. До середини дня 29 жовтня частини Червоної Армії повинні були вийти на рубіж Надькереш — Лайошміже — Іжак. Головною метою було знищити оборону супротивника на західному березі Тиси і тим самим забезпечити переправу сюди 7-ї гвардійської армії. Після цього 46-та армія, посилена 4-м гвардійським механізованим корпусом, мала рушити на Будапешт.

7-ма гвардійська армія одержала завдання з ранку 30 жовтня перейти в наступ з району на схід від Сольнока, форсувати Тису і на кінець дня вийти на рубіж Тосег — Надькереш. 6-та гвардійська танкова армія з резерву фронту призначалася для підтримки наступальних дій на Будапешт у смузі 7-ї гвардійської армії.

Інші армії фронту (за винятком 40-ї і 4-ї румунської) повинні були форсувати Тису та захопити плацдарми на її західному березі.

4-й Український фронт наступом в глиб Чехословаччини мав скувати 1-шу німецьку танкову армію, не допустивши її просування на будапештський напрямок.

3-й Український фронт продовжував перегрупування і зосередження головних сил у югославському Банаті, одночасно передовими частинами планувалось захопити плацдарми на правобережжі Дунаю і підтримати загальний наступ на території Угорщини.

До 3 листопада планувалося завершити операцію та вийти на рубіж Ішасег — Будакесі — Ерд.

Співвідношення сил в на лівому крилі 2-го Українського фронту
(станом на 31 жовтня 1944 року)

СРСР[11]		Співвідношення	Третій Рейх та Угорщина[12]
Особовий склад	52 000	3 : 1	17 400	Особовий склад
2-й гвардійський механізований корпус	6 000		2 000	10-та піхотна дивізія (угор.)
4-й гвардійський механізований корпус	12 000		3 600	23-тя резервна дивізія (угор.)
10-й гвардійський стрілецький корпус	8 000		3 700	1-ша гусарська дивізія (угор.)
23-й стрілецький корпус	10 000		700	1-ша танкова дивізія (угор.)
31-й гвардійський стрілецький корпус	8 000		3 300	5-та і 8-ма резервні дивізії (угор.)
37-й стрілецький корпус	8 000		1 500	2-га піхотна дивізія
			1 000	23-тя танкова дивізія
			1 600	24-та танкова дивізія
Артилерія	~ 470	2,5 : 1	188	Артилерія
Танки і САУ	321	3,3 : 1	97	Танки і САУ

Будапештська операція розпочалася 29 жовтня 1944 року, у другій половині дня. Війська лівого крила 2-го Українського фронту перейшли в наступ та прорвали оборону 3-ї угорської армії в межиріччі Тиси і Дунаю. На кінець другого дня 46-та армія просунулася вперед на 20 — 40 км. 7-ма гвардійська армія тим часом захопила плацдарм на правобережжі Тиси. Спроби німецьких військ втримати Кечкемет силами 24-ї танкової дивізії не принесли бажаних результатів. 15-та піхотна та 8-ма резервна угорські дивізії залишили свої позиції. Ситуація була настільки критичною, що змусила німецьке командування звернутись до угорської жандармерії з вимогою перекрити усі дороги на Будапешт та затримати війська, які відступали. До ранку 1 листопада Кечкемет був повністю взятий під контроль Червоної Армії.

Зважаючи на низьку боєздатність угорських військ, зі свого оборонного рубежу на Тисі була знята 6-та німецька армія. На її основі було утворено армійську групу «Фреттер-Піко» з підпорядкуванням всіх угорських та німецьких військ, які діяли в межиріччі Тиси і Дунаю. Основною задачею новоствореної армійської групи була оборона Будапешта.

2 листопада 2-й і 4-й гвардійські механізовані корпуси Червоної Армії просунулися ще на 75 км, а 3 листопада зайняли місто Альшонемеді на відстані 15 км від угорської столиці. На південь від Сольнока Тису форсувала кінно-механізована група генерал-лейтенанта І. О. Плієва.

Але до того часу Вермахту вдалося перекинути під Будапешт 4 дивізії: 13-ту танкову, 8-му кавалерійську СС «Флоріан Гайер» та 22-гу добровольчу кавалерійську СС «Марія Терезія», а також панцергренадерську (мотопіхотну) «Фельдхернхалле». Залишки розбитих під Кечкеметом угорських військ були частково відведені на острів Чепель, а частково в Будапешт, де були включені до складу німецьких частин і брали участь в обороні міста. Вже 4 листопада наступ Червоної Армії було відбито, а в районі міста Пилиш німецькі танкові частини перейшли в контратаку. Станом на 6 листопада радянські війська змушені були відійти на рубіж Такшонь — Монор.

4 листопада 1944 року з метою уникнути великих втрат Ставкою ВГК була видана директива № 220256[10] про припинення наступу на Будапешт та підготовку нової операції. Фронтальний удар вирішили замінити на охоплення міста з двох сторін. Командувач 2-м Українським фронтом Р. Я. Малиновський отримав наказ сконцентрувати сили правого крила і центру фронту у складі 7-ї гвардійської, 53-ї, 27-ї і 40-ї армій на західному березі Тиси та підготувати наступ на столицю Угорщини з північного та північно-східного напрямку. 46-та армія в новому наступі повинна була підтримати загальний наступ на Будапешт з півдня.

Гренадери Ваффен-СС на марші (Угорщина, 14.11.1944)

Вранці 11 листопада 1944 року після потужної артпідготовки танкові частини Червоної Армії в районі міста Цеґледа перейшли в наступ. На цій ділянці фронту їм протистояла німецька армійська група «Фреттер-Піко». Після запеклих боїв радянські війська прорвали оборону на ділянках 46-ї піхотної дивізії та 4-ї поліцейської дивізії СС і просунулися в район на південь від Тапіосент — Мартон. Червоною Армією були взяті під контроль населені пункти Тапіоселе, Тапіодьердьє і Ясладань. Війська 57-го корпусу Вермахту були змушені відійти на рубіж Ілле — Гомбо — Тапіошаг — Фармош — Яскішер — Пель.

12 листопада на ділянці між Мезокерештешом і річкою Хейе 7-й механізований корпус і 5-й гвардійський кавалерійський корпус Червоної Армії розпочали наступ у загальному напрямку на Мішкольц.

18 листопада кінно-механізована група Плієва захопила важливий транспортний вузол Дьйондьйош. Бої за утримання міста продовжувалися і 19 листопада.

20 листопада силами восьми дивізій і двох танкових бригад за підтримки артилерії і штурмової авіації радянські війська розпочали наступ з району Ужгорода.

В районі міста Мішкольц Червона Армія зустріла потужний опір німецьких військ. Проти 11 радянських стрілецьких дивізій і 1 механізованого корпуса оборону тримали 1 гірська і 2 піхотних дивізії Вермахту. Коли бойові дії перейшли в передмістя Мішкольца, розпочалося повстання понад 20-ти тисяч робітників місцевих промислових підприємств. Повсталі, переважно в нічний час, здійснювали напади на німецькі позиції в місті. Загалом бої за Мішкольц тривали 11 днів. 3 грудня 1944 року Червоній Армії вдалося повністю оволодіти містом.

Таким чином, станом на початок грудня радянські війська змогли вийти на підступи до Будапешта зі сходу, а на правому крилі фронту — в район гір Бюкк і Матра, але основна задача оволодіти угорською столицею обходом з півночі залишилася не виконаною.

Мапа розвитку подій під час Будапештської операції

5 грудня радянські війська розпочали другу спробу оволодіти столицею Угорщини. План операції полягав у тому, щоб обійти Будапешт з півночі та з південного заходу. Війська, які повинні були здійснити обхідний маневр, прикривала артилерія. Її вогонь мали скеровувати з тилу ворога спеціально створені розвідгрупи.

Хоча наступ був добре спланований та мав успіх, однак повністю Будапешт оточити не вдалося. Другий і Третій Українські фронти на півночі та південному заході прорвали оборону ворога. Німецьке командування направило на контратаку 51 німецьку та угорську дивізії, 2 бригади, 13 танкових та моторизованих дивізій.

Зав'язалися криваві танкові бої в межиріччі Іпеля та Грона. 26 грудня силами Третього Українського фронту та підрозділами 7‑ї гвардійської і 6‑ї гвардійської танкової армій, біля м. Естергом, було оточено та знищено 188-тисячне будапештське угруповання.

З 29 грудня проводилися переговори між обома ворогуючими сторонам, але компромісу сторони не знайшли і навіть більше. Було вбито парламентера від Будапешта, а пізніше і від радянської сторони, капітана І. А. Остапенко.

1 січня було розпочато генеральний штурм міста. Бої велися за кожний будинок, за кожну вулицю, за кожний крок.

13 січня — місто Будапешт було здобуте. На честь цієї перемоги у Москві був даний салют з трьохсот двадцяти чотирьох артилерійських гармат.

Будапештом та центральними районами Угорщини оволоділи війська РСЧА. Знищена 188-тисячна армія Вермахту.

В цій операції Червона Армія втратила 80026 солдат убитими та 240056 пораненими. Було знищено 1766 танків.

Німеччина та Угорщина втратила близько 125000 чоловік, із них 26000 пораненими.

Війська 2-го і 3-го фронтів змогли успішно розвивати наступ на Відень та Чехословаччину.

Медаль «За взяття Будапешта»

• Учасників битви за Будапешт було нагороджено медалями «За взяття Будапешта» (рос. «За взятие Будапешта»), яку було затверджено 9 червня 1945 року.
• Було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу Аяняну Едуарду Меликовичу, Корягіну Петру Корниловичу, В. П. Андрієнку, С. Н. Сиротюку та ін.
• Посмертного звання Героя Радянського Союзу були удостоєні П. С. Гришко, який загинув підірвавши танк, С. Т. Голубу, що знищив два танки та близько 80 солдатів Вермахту, та ін.

• Операція «Панцерфауст»
• Депортація угорців до СРСР
• Операція «Маргарет I»
• Угорська окупація югославських земель
• Угорщина в Другій світовій війні

• История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг. Том 4. Изгнание врага из пределов Советского Союза и начало освобождения народов Европы от фашистского ига (1944 год). — М. : Воениздат, 1962. — 726 с. — 178000 прим. (рос.)
• Мировая война. 1939–1945. — М. : ООО «Издательство ACT», 2000. — 736 с. — (Военно-историческая библиотека) — 6000 прим. — ISBN 5–17–000339–0. (рос.)
• Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование / Под общей редакцией кандидата военных наук, профессора АВН генерал-полковника Г. Ф. Кривошеева. — М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — 608 с. — (Архив) — ISBN 5-224-01515-4. (рос.)
• Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941–1945 / М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. — М. : Воениздат, 1985. — 598 с. (рос.)
• Освобождение Юго-Восточной и Центральной Европы войсками 2-го и 3-го Украинских фронтов 1944-1945. — М. : Наука, 1970. (рос.)
• Васильченко А. В. 100 дней в кровавом аду. Будапешт — «дунайский Сталинград»?. — М. : Яуза-Пресс, 2008. — 448 с. — (Солдат Третьего Рейха) — 5000 прим. — ISBN 978-5-903339-14-3. (рос.)
• Громов М., Мощанский И. Элитные силы Рейха. Штурм Будапешта (29 октября 1944 года — 13 февраля 1945 года). — М. : ООО «БТВ-МН», 2004. — 64 с. — (Военно-историческая серия «Армии мира». Выпуск 3) — 300 прим. — ISBN 5-94889-005-8. (рос.)
• Проэктор Д. М. Агрессия и Катастрофа. Высшее военное руководство фашистской Германии во второй мировой войне. — Издание 2-е, переработанное и дополненное. — М. : Наука, 1972. (рос.)
• Пушкаш А. И. Венгрия в годы второй мировой войны. — М. : Наука, 1966. (рос.)
• Скоморохов Н. М., Бурляй Н. Н., Гучок В. М. и др. 17-я воздушная армия в боях от Сталинграда до Вены. — М. : Воениздат, 1977. (рос.)
• Krisztian Ungvary. Die Schlacht um Budapest 1944/45. Stalingrad an der Donau. — Herbig, 1999. — ISBN 3776621206. (нім.)
  Krisztian Ungvary. Battle for Budapest. One Hundred Days in World War II. — I.B.Tauris, 2003. — ISBN 1860647278. (англ.)
• И. А. Дамаскин. Сто великих операций спецслужб. — «Вече», 2003. — 512 с. — 12 500 экз. прим. — ISBN 5-94538-330-9. (рос.)
• Frieser, Karl-Heinz; Schmider, Klaus; Schönherr, Klaus; Schreiber, Gerhard; Ungváry, Kristián; Wegner, Bernd (2007). Die Ostfront 1943/44 – Der Krieg im Osten und an den Nebenfronten [The Eastern Front 1943–1944: The War in the East and on the Neighbouring Fronts]. Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg [Germany and the Second World War] (German) VIII (München: Deutsche Verlags-Anstalt). ISBN 978-3-421-06235-2.
• Ungváry, Kristián (2003). Budapest Ostroma [Battle for Budapest] (Hungarian). London: I.B. Tauris. ISBN 1 86064 727 8.
• David M. Glantz, The Soviet‐German War 1941–45: Myths and Realities: A Survey Essay.

• Хід Будапештської операції^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• Будапештская стратегическая наступательная операция
• Хронос. Будапештская операция

• WW2 — Operation Konrad (Jan 1945)
• Budapest Ostroma 1944—1945