Діонісій (Жабокрицький)

Народився в Луцьку в шляхетській родині. Його батько був православним, а мати — римо-католичкою.

Навчався в Краківській Академії. Був підчашим вількомирським, в 1674 — каптуровий суддя Волинського воєводства. Був одружений з шляхтянкою Маріанною з Немиричів, в першому шлюбі Гулевич (Гулевичівна), мав двох дітей: сина Бенедикта Григорія та доньку Маріанну, видану за шляхтича Сомплавського.

Після розлучення з дружиною обрав духовний стан. Обирався старостою Луцького православного братства (1677—1686). В 1684 призначений Київським підвоєводою, а з 1691 був також підстаростою кременецьким. Сприяв відновленню кременецького Богоявленського братства. В 1693 став земським писарем в Луцьку. В 1695, по смерті Луцького єпископа Атанасія Шумлянського, духовенство, члени братства і шляхта Луцької єпархії обрали саме Д.Жабокрицького його наступником, цей вибір був підтверджений королем Яном III Собеським. Дбав про належну освіту для духовенства єпархії та покращення матеріального стану монастирів, домігся повернення від уніятів Гойського і Підгорецького монастирів та Овруцької архимандрії. В своїй діяльності наштовхнувся на сильну протидію з боку уніятів. Не дивлячись на підтримку Д.Жабокрицького київським духовенством, гетьманом Іваном Мазепою та польським королем Августом ІІ Сильним, московський патріарх Адріан не благословив Київського митрополита Варлаама Ясинського на висвячення Діонісія єпископи, оскільки до свого обрання той був одружений з вдовою, що заборонялось православними церковними канонами. В 1702 приєднав православну Луцьку єпархію до унійної Київської митрополії (на той момент залишався єдиним православним єпископом в Польщі, єдиною православною єпархією залишилось Полоцьке єпископство в Великому князівстві Литовському). Під час північної війни, коли на Волинь зайшла московська армія, православні підняли бунт в єпархії проти унії, а він змушений був виїхати за межі єпархії: в 1704 перебував у єпископа Перемиського Юрія Винницького, в 1705 був в обозі у короля Станіслава І Лещинського. В 1706 повернувся на Волинь, однак був звинувачений у виступах проти московського війська, змушений був виїхати в Угорщину. Після повернення до Луцька в 1708 році його спробували схопити, однак він зумів врятуватися втечею до обозу коронного гетьмана Адама Сенявського. У 1709 його все ж таки схопили і видали росіянам, котрі спочатку вивезли його в Київ, а в 1710 — в Москву. Там його спочатку допитували та всіляко принижували, потім запропонували повернення в єпархію за умови відмови від унії, на що владика не погодився. За це був засуджений до заслання та довічного ув'язнення. Від 1711 перебував був у Соловецькому монастирі. В часі свого заслання зустрів приязне до себе ставлення архієпископів Холмогорських Рафаїла Краснопольського та Варнави Волатковського. Згодом відправлений до Москви, де і помер у 1715.[1].

• Станіславський В. В. Жабокрицький Діонісій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 135. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.

• Жабокрицький Діонисій Дмитро // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 436. — 1000 екз.