Елеонора Шифрін

Елеонора Полтиннікова народилася в Києві в родині лікарів — офтальмолога, полковника медичної служби, кандидата медичних наук Ісаака Полтиннікова та Ірми Беренштейн, які згодом переїхали у Новосибірськ. Ісаак Хананович Полтинніков — автор ряду наукових праць в галузі хірургічного і медикаментозного лікування захворювань очей, винахідник «витреоскопа Полтиннікова»[1][2]. Дід, Ханан Мойсейович Полтинніков (1896—?), був репресований і розстріляний.

З кінця 1960-х років Елеонора брала участь у правозахисному, а з 1971 року — у сіоністському русі.

Однією з перших в Новосибірську родина  Полтиннікових зважилася подати заяву на виїзд до Ізраїлю, що в той період прирівнювалося до зради Батьківщині, і вони стали відмовниками. Почалися репресії, їх звільнили з роботи і переслідували з боку КДБ. Мати і сестра Елеонори в результаті цього трагічно загинули.

У 1972 році Елеонорі Полтинниковій вдалося репатріюватися в Ізраїль разом з 84-річним дідусем, і вона активно включилася в боротьбу за свободу виїзду євреїв з СРСР і проти проникнення комунізму на Захід. Вона брала участь у голодуваннях і демонстраціях, домагаючись лобіювання інтересів радянських євреїв в Сенаті США і парламентах Європи, також виступаючи за поправку Джексона-Веніка. За цю боротьбу Елеонора була удостоєна звань «Почесний громадянин Техасу» та «Почесний суддя штату Кентуккі». На її рахунку сотні лекцій та інтерв'ю в друкованих та електронних ЗМІ, сотні публікацій у періодичній пресі.

Протягом восьми років після приїзду в Ізраїль Елеонора вела боротьбу за право виїзду своєї родини з СРСР. Її батьку в 1979 році вдалося виїхати в Ізраїль одному. Він помер у 1986 році, встигнувши вже в Ізраїлі зробити кілька важливих наукових відкриттів[3]. Одній з вулиць Нетанії було присвоєно його ім'я (вул. Доктора Іцхака бен Хананових (Полтиннікова))[4].

У 1974 році Елеонора Полтиннікова вийшла заміж за Авраама Шифріна (1923—1998) — відомого радянського відмовника, сина розстріляного «ворога народу», в'язня Сіону, двічі пораненого учасника війни з нацизмом, заарештованого і засудженого в 1953 році в Москві до розстрілу, який відсидів 10 років (до 1967 року) і вижив у радянських тюрмах і таборах, борця за виїзд радянських євреїв, пякий привертав увагу світової громадськості до становища в'язнів ГУТАБу[5][6][7].

У 1970 році Авраам репатріювався в Ізраїль і присвятив себе антикомуністичній та правозахисній діяльності, створивши і очоливши «Центр Дослідження таборів, тюрем і психотюрем СРСР». Він неодноразово давав свідчення про радянські табори в американському Сенаті і Конгресі. Написав книгу «Четвертий вимір» про своє життя. Після його смерті Елеонора продовжила їх спільну справу — працювала в «Центрі», беручи участь у дослідженнях та підготовці матеріалів до публікації.

Авраам і Елеонора Шифріни були близькими друзями і однодумцями рабина Шломо Карлебаха[8], якому допомогли здійснити, здавалося неможливе: відвідування СРСР та зустріч там з радянськими євреями.

Елеонора і Авраам підготували до видання перший в світі «Путівник по радянських тюрмах», випущений в Ізраїлі напередодні московської Олімпіади 1980 року[9].